птахів.
Мама-кішка дуже пишалася кошеням - адже її синочок був справжнім
вірним другом для Іванка.
Михайлик тим часом увійшов до зали, де мама і тато сиділи в кріслах і
читали.
- Мамо... - неголосно покликав хлопчик, присоромлено відводячи очі.
Мама відразу ж звернула на нього увагу, відклавши книгу.
- Що трапилося, Михайлику?
Хлопчик простягнув їй фантик від цукерки і зізнався:
- Мені дуже соромно, що я сказав неправду сьогодні вранці, коли ти
мене запитала, хто розбив вазу. Це я потягнувся за цукеркою, але не дістав і
ненавмисно скинув її.
- Але чому ж ти мені одразу не сказав? - здивувалася мама, і тато теж
відклав книгу, уважно слухаючи їхню розмову. - Хіба я не вчила тебе завжди
бути чесним?
- Вчила, - кивнув хлопчик. - Але я подумав, що ти страшенно
засмутишся, якщо дізнаєшся, що це зробив я.
- Вірно, синку, - відповіла мама, саджаючи його до себе на коліна,
ласкаво пригортаючи ближче. - Але ще більше я засмутилася б, якби
Чесність залишила наш будинок разом із Правдою.
- Адже тоді ми всі назавжди втратили б Добро і Щастя, - сказав тато. -
Хіба це було б добре?
- Ні, - Михайлик похитав головою і міцно обійняв спершу маму, а потім
тата. - Я більше ніколи не буду обманювати. Адже Добро і Щастя повинні
бути в кожному домі! І в нашому теж!
