відсіч кривдникові. Запахло смаленим, і Фідель кинувся тікати. Поспішна втеча тезки Кастро насмішила Міхаеля й Антона.
— Ноги можна відкинути зо сміху, — тримаючись за живіт, просопів Міхаель.
— Ласти, — скоригував розмову професійним жаргоном Антон.
Таке порівняння ще дужче розсмішило хлопців, і вони розвалилися на лавці, захиливши голови на високу спинку.
Приглушений гуркіт, що передував скупченню важких хмар, насторожив Міхаеля, який, нареготівшись, глипнув у небо.
— Здається, дощ буде, — спрогнозував він.
— Грім — вісник змін, — серйозним тоном промовив Антон і додав: — Можливо, когось випишуть.
Сонячний промінчик, що пробив у гущині зеленого листя шлях до Міхаелевого обличчя, змусив того скласти дашком пальці над очима, щоб уважно розгледіти товариша.
— Може, тебе?
Антон вороже зиркнув на співрозмовника.
— Ти що, зовсім дурний випускати такого, як я?
Застуканий товаришем зненацька і нічого не тямлячи, Міхаель перепитав:
— А що не так? Маєш вигляд начебто цілком здоровий. А те, що в тебе якісь прибамбахи стосовно привиду, то це фігня. Зараз у кожного хтось живе в голові, просто не всі в цьому зізнаються.
Антон стенув плечима. Доречно виникле відчуття перебраної міри пригасило спалах гніву, який раптом вирвався з нетрів через передчасні висновки товариша. Уже спокійніше Антон відповів:
— Галюцинації припинились, але говорити про цілковите одужання зарано.
Міхаель зібрався на силі, щоб осягти прихований сенс у відповіді свого друга, але завадив Бемоль, який повернувся до хлопців після невеличкого переслідування свого кривдника.
— Міську, я до тебе, — гукнув Бемоль, хапаючи повітря, якого бракувало легеням після інтенсивної пробіжки.
— Чого тобі?
Поки два пацієнти знаходили спільну мову, Антон узяв дзеркальце Міхаеля, воліючи поганяти сонячний відблиск.
— Мені б одну депешу на волю відправити, — пояснив своє бажання Бемоль.
— Ну зроби паперовий літачок, напиши адресу й уперед — запускай.
— Я серйозно, — мовив прохач.
— А звідки я знаю — серйозно чи ні? Ти ж псих — правильно?
У словах Міхаеля не було жодної образи. Він промовив це з усмішкою та з відчуттям того, що співрозмовник цілком зрозумів його жарт. Бемоль і справді не ображався. Він бачив мету, і глузування сусіда по палаті не були завадою на шляху до її досягнення. Тим паче, що за недовгий час перебування в лікарні Бемоль переконався: Міхаель сахається співпраці з адміністрацією лікарні, а цього вже досить, щоб підтримувати з ним дружні взаємини.
Нарешті Міхаель сам поцікавився ініціативою сусіда.
— Що там у тебе?
— Кросворди в газету треба надіслати. Приз хочу.
У верховітті почулося щебетання сойки, яка намагалася передражнити морських чайок. Бемоль усміхнувся, добачаючи в цьому певний знак.
Почуваючись зайвим у бесіді своїх знайомих, Антон вирішив розважити себе люстерком. Він раз у раз спрямовував зайчика на стовбур дерева, облуплену стіну лікарні та зрештою наважився позначити ним лікаря зі шкіряним «дипломатом», який крокував у тіні дерев. Одразу ж з’явився Фідель і гепнув ескулапа по плечах так, що той ледь не зарився носом у землю.
Адам, який на прогулянці виконував роль тюремного наглядача, кинувся за порушником. Тим часом Бемоль із Міхаелем і далі обговорювали умови угоди.
— З тебе серенада для Свєтки, — окреслив свою позицію Міхаель.
— Домовилися, — погодився співрозмовник.
— Й ані слова, — наказав Міхаель, притуливши до губ вказівний палець. — Косметичку не можна підставляти, інакше єдиний канал на волю пересохне.
— Я ж не підводив тебе до цього часу.
— Добре, давай сюди свої кросворди й гуляй звідси.
Бемоль передав складений учетверо аркуш паперу й задоволений собою побіг під стовбур липи, виглядаючи там сойку, яку деякою мірою вважав за свою колежанку зі співів. Спекавшись зайвих вух, Міхаель повернувся до попередньої розмови:
— То що, вважаєш себе справжнім психом? — спитав він Антона, ховаючи в кишеню аркуш.
Бемоль, який крутився довкола стовбура, раптом зупинився й насторожився, прислухаючись до розмови друзів. Нічого не підозрюючи, Водолаз
