План повернення ситуації під контроль сподобався всім присутнім, і трійця взялася зачищати сліди свого перебування в чужій квартирі. Потім чоловіки навшпиньки рушили до виходу. Починався ранок важкого дня.
Світанок стирав нічні барви. Сонце ще не з’явилось, але його зблиски ясніли за обрієм. Ліс ставав чимраз рідшим із кожним словом Міхаеля, який доводив Антону хибність версії щодо потойбічного походження його бід. Дерева ще зустрічались, але вже не були перешкодою для гамору хвиль, що діставався пішоходів, змушуючи їх підносити голос.
— Я думаю, що, найімовірніше, у тієї аварії були свідки. Лише побачивши цілу картину, можна так вправно маніпулювати деталями, як ото з тією сумкою.
Антон задумався.
— Чому ж тоді не викликали поліцію?
Слушність Антонового запитання ставила під сумнів припущення Міхаеля, а втім, воно мало право на життя, якщо зважити на один нюанс — цією людиною керувала жага помсти.
— Та бодай тому, що тебе хотіли провчити! Тому, що цей Привид вважає покарання ґратами для тебе недостатньо суворим! — емоційно обстоював гарну думку Міхаель, і мав рацію.
Логічна лінія Міхаелевих думок виструнчилась у фінішну пряму, якою можна дістатися розгадки цієї таємниці, але наразі Антон планував будь-якою ціною допомогти Бемолю.
— Можливо, правда твоя, однак насамперед ми потрібні Бемолю.
Місько погодився зі словами друга.
Хлопці вийшли на узлісся. Дерева залишилися позаду, а просто перед ними розкинувся великий луг, укритий польовими квітами, які виблискували, купаючись у перших променях сонця. Міхаель подався збирати квіти й за якусь мить тримав у руках розкішний букет.
— Що ти робиш? — поцікавився Антон.
— Готуюся цивілізовано увійти в здоровий світ.
Перед утікачами виросли перші будиночки рибальського поселення. Їхні стріхи вилискували бляхою та черепицею, а плоти вкривалися сітями, що досихали перед черговим зануренням. Човни риболовів спочивали на березі, очікуючи, коли їхні господарі знову поженуть їх у відкрите море. Десь на горизонті маленькою цяткою рухався пароплав, відвозячи пасажирів у закордонний круїз. Усе довкола гармоніювало одне з одним, аж поки не наблизились двоє ранніх гостей.
Міхаель зупинився недалеко від двох стовпів, на мотузках яких сушилася випрана білизна.
— Потримай, — Міхаель облишив квіти й попрямував до одягу, що мирно гойдався під вітром.
— Що ти задумав? — тихо перепитав Антон.
— Добуваю нам нові манатки, чи ти в лікарняній піжамі зібрався розгулювати на людях?
Укотре вже Міхаель мав рацію, тож Антону залишалося пильнувати, щоб товаришеву витівку не помітив який-небудь рибалка, якому скоро час виходити в море. Крадіжка минула успішно, і Міхаель повернувся з чужим, проте чистим шматтям.
— За цією будкою перевдягнімося.
Міхаель зайшов за невеличке приміщення, оббите бляхою. Зграя котів, наполохана ранковими гостями, розбіглася навсібіч, звільнивши хлопцям місце під роздягальню. Вони поскидали сорочки й убралися в поцуплені футболки. Старе цебро з відпрацьованим машинним мастилом стало прихистком для лікарняних речей — тепер можна рухатися далі.
Чоловіки вийшли з укриття й звернули ліворуч — на вуличку, де стояли три склеєні докупи будиночки. Міхаель підійшов до крайнього й тричі постукав у шибу. За хвилину там з’явилося миле жіноче личко. Дівчина прочинила вікно і, протираючи заспані очі, звернулася до Міхаеля:
— Боже, Міську, ти що тут робиш? — оглянувши приятеля вона додала: — Ще й у сусідовій футболці?
Хлопці перезирнулися, проте Міхаель не розгубився і, простягнувши дівчині квіти, відповів:
— Так склалося. Ось, це тобі.
Дівчина радо прийняла імпровізований букет і впустила хлопців до хати.
Чотири роки тому вона познайомилася з Міхаелем на курсах реабілітації, куди її привела незапланована вагітність. Роль майбутньої матері настільки збентежила Риту, що вона вирішила назавжди зав’язати з наркотиками. Міхаель теж час від часу «брався» за розум, намагаючись очистити організм від тривалого вживання тих чи тих наркотичних речовин. Природженому ловеласові досить легко вдалося знайти спільну мову з дівчиною, і відтоді вони заприятелювали. Їхня дружба ще більше зміцнилася після стійкої перемоги Рити над наркотиками, тож щоразу, як Міхаель знову намагався «підлікуватися», він охоче навідував подругу.
Дівчина знайшла притулок у старому будинку свого дядька, який повірив у племінницю на відміну від свого брата — рідного батька Рити. З того часу дівчина ростила малечу й поралася по господарству, поки дядько вештався в морях та океанах, працюючи капітаном на торгівельно-вантажному судні, що
