Майбутня стратегія діяльності нової держави випливає із загальносвітових цінностей високорозвинутих суспільств і країн, де щасливий ландшафт життя (тобто загальний «пазл») складається з окремих його сегментів, які й становлять окремий одиничний складник саме такого суспільства — власне людину та її родину. І кожний сегмент такої мозаїки є уособленням і проявом їх власного життєвого ПРОЕКТУ.
Без такого власного життєвого ПРОЕКТУ не може бути свідомого конструктивного життя людини-громадянина, хай це буде власне селянське господарство, невеличкий приватний бізнес чи добре налагоджене виробництво підприємця національного виміру. А може, це буде просто красиве, чисто прибране подвір’я і впорядковане господарство звичайних пенсіонерів.
Майже кожна людина в будь-якому віці має свою мету і хоче від її реалізації мати не лише матеріальний результат, а й самоповагу та повагу від сусідів чи колег.
Отже, для реалізації мети — створення нового за своєю якістю життя країни — визначено наступний ланцюжок чинників.
1. Для початку практичної роботи над створенням принципово нової країни ландшафт її реального життя має бути деталізовано до такої міри, коли він складатиметься із сегментів, які означають життєву територію конкретної людини, родини або добровільного об’єднання певної кількості людей чи сімей (кооперативні або приватні сімейні підприємства та індивідуальні господарства).
2. Для кожного такого сегмента має бути запропоновано добре розроблений і профінансований його індивідуальний економічний ПРОЕКТ, тісно пов’язаний з новою економічною стратегією, а також з майбутніми планами регіонального розвитку.
3. Кожний такий ПРОЕКТ у перспективі має стати складником успішної загальнонаціональної й регіональної внутрішньої соціально-економічної політики нової держави.
4. У новому загальному соціально-економічному ландшафті кожен його сегмент органічно посідає своє місце, має свій вплив на загальне життя довколишнього середовища, має свою вагу, а також міцно, як у пазлі, поєднується з його сусідськими, партнерськими сегментами.
5. І головне: сам факт існування такого сегмента у вигляді успішного індивідуального ПРОЕКТУ життєдіяльності людини та її родини має робити їх соціально активними, позитивно налаштованими, згуртованими навколо спільної ідеї та максимально зацікавленими у результатах продуктивної праці.
6. Структуру побудови ландшафту успішної країни у вигляді органічно складеного пазла засновано передусім на пошуку дієздатної моделі функціонування кожного його сегмента, а також на глибокому вивченні регіональних проблем та місцевих соціальних і ментальних особливостей з метою їх урахування під час розроблення й реального втілення кожного індивідуального життєвого ПРОЕКТУ людини та її родини.
Висновок. Індивідуальні території життя людей та їх власні життєві ПРОЕКТИ – надважливі для нової держави «цеглинки», з яких збудується не тільки зовнішньо приваблива споруда нового життя країни, а й реальне внутрішнє його наповнення практичним та ефективним змістом.
Якщо бажаєшь, щоб світ змінився – сам стань цією зміною.
Махатма Ганді
Завдання для всієї нації — подолання нашого традиційного мінімалізму
«Діяльність» можновладців в усі періоди незалежності країни змушує мислячих українців задумуватися над глибинними причинами того, що з нами відбувається.
Ми мусимо бути вдячними нашим керманичам. Вони настільки пришвидшили рух країни до теперішньої прірви, що інстинкт самозбереження просто підштовхує нас шукати засобів порятунку для себе самих, а водночас і для всього народу.
Пошуки рецептів порятунку вимагають глибоко осмислити причини, які не дають успішно запустити механізм становлення нової держави.
Майже всі вони криються в тих мінімалістичних рисах характеру, які, на жаль, властиві нашій нації. Ця хиба стабільно проявлялася в різні періоди нашого внутрішнього життя. Ми завжди чи майже завжди задовольнялися малим, не претендували на більше, нам треба було рівно стільки, скільки було необхідно.
Хіба не ми вигадали сумнозвісні приказки «Моя хата скраю — нічого не знаю» або «Краще синиця в руках, ніж журавель у небі»? На жаль, нас часто цікавить лише обмежений обсяг усього примітивно матеріального, а далі хоч трава не рости.
Мінімалісти, а це, як правило, невдахи (а тому й бідняки), завжди вживають у своєму лексиконі слово «неможливо», набагато частіше, ніж люди успішні. І це «неможливо» просто-таки блокує їх власні здібності, тоді як запитання «Як мені це зробити?» повинно змушувати їхній мозок працювати з повною віддачею.
Кажу впевнено: українці ще ніколи не ставили перед собою жодних надзавдань. Але витрачали великі зусилля на пусте, як-от міжусобиці. І це також був прояв нашого мінімалізму, бо на руйнування будь-чого завжди треба менше зусиль, ніж для будування хоча б чогось.
Наш мінімалізм присутній завжди і в усьому. Хоч як прикро це звучить, але мінімаліст завжди бачитиме у своїх нащадках лише своїх годувальників на схилку літ. І він майже ніколи не думає про них як про світочів нації, чию діяльність у майбутньому буде спрямовано на досягнення великої мети.
А що зробили нові демократи на початку незалежності? Вони виявилися максималістами тільки на словах, а насправді повелися, як звичайні мінімалісти. Чому тоді вони не поставили перед собою завдання провести реальну люстрацію серед тих, хто особливо «відзначився» перед багатостраждальним суспільством? Не вчинили так, як це зробили прибалти чи майже вся Східна Європа? Задовольнилися малим, а результат тепер бачимо і відчуваємо на собі.
Навіть коли наприкінці 2004 року можливо було переломити ситуацію в країні на краще, знову проявилася невибагливість українців, сприявши появі в президентському кріслі абсолютно невідповідної для такої посади людини.
А чи можете ви уявити українця, який, отримавши чергову соціальну подачку коштом міжнародних кредитів, переймається тим, у який спосіб його нащадки колись це повертатимуть? Справді, важко таке уявити, адже більшість українців — мінімалісти.
Та й олігархи у нас теж мінімалісти. Навіть у квадраті. Хто з них вкладає різними способами здобуті гроші у стратегічно важливі завтрашні проекти й технології, а не ховає їх у оффшорах? Тому поруч із сучасними досягненнями високорозвинутих країн вони зі своєю енергоємною хімією чи металургією люди навіть не вчорашнього дня. Проїдають, що мають сьогодні, не думаючи про надважливе завтра.
Мінімалізм засліпив навіть владу, бо вона втратила світовідчування, зовсім позбувшись бажання думати про майбутнє держави, і примітивно не помічає загроз для себе, які сама ж породила, купаючись в аж ніяк не заслужених матеріальних благах.
Опозиція завжди була нічим не краща, бо тільки й боролася за примітивне власне виживання. Властива їй девальвація ідеалів та ідейна неспроможність вилилися у повну відсутність будь-яких стратегій загальнодержавного рівня. Не видно жодних намірів інтелектуального самовдосконалення, постійно присутня дріб’язковість у стосунках між собою, заїдає політична й суспільна буденність — і все це замість концептуальної й ефективної альтернативи владі, що діє абияк.
