Тому й елементарного політичного рішення не вийде. Лінійна модель перетасовування владних еліт не спрацює, бо не дасть жодного якісно нового результату.
А от пояснення феномена нашого одвічного мінімалізму полягає, мабуть, у нашому своєрідному минулому. Про що колись могла мріяти людина, яка щодня просто фізично виживала? Про які перспективи могло йтися, коли тільки й треба було боронити свій життєвий простір? І не більше. На жаль.
Наш мінімалізм — причина всіх наших негараздів. Він характеризує нас як людей, які більше налаштовані топтатися на місці, будь-що захищаючи, ніж як тих, хто йде вперед, щоб щось здобути.
Видатний американець Генрі Форд говорив: «Якщо ви думаєте, що у вас усе вийде, — так воно і буде. Якщо вам здається, що у вас нічого не вийде, — так і станеться. І в тому, і в тому випадку ви будете праві». Так що ж краще?
Висновок. Не буде жодних змін, доки ми не поставимо для себе завдання: усе або нічого! Ми ніколи не зможемо мати таку країну, про яку мріємо, доки кожен з нас не перестане бути в душі мінімалістом.
Усе міняється, але ніщо не вмирає.
Овідій
Уперед! До первіснообщинного ладу? Чи середньовічного життя?
Сучасна глобалізація вкупі з урбанізацією і технічним прогресом зіграла з людьми доволі злий жарт. Вона зовсім змінила відчуття і цінність часу, дала можливість швидко жити, швидко багатіти, швидко пробиватися в такому ж швидкому житті. І не завжди гідним, просто таким самим швидким. І не завжди тим, хто сповідує всім відомі заповіді.
Хто не встигав за ними, не були погані чи недолугі. Майже завжди. Просто вони були іншими. Іноді моральнішими, для кого вибір між чесним і безпринципним був без альтернативи на користь першого. Іноді не такими швидкими, а просто розсудливими, поміркованими, спокійними в життєвій метушні, для кого штовханина біля загальної годівниці не стала головною метою і справою їх життя.
Ми просто мусимо добре знати власну історію. Особливо давню. Не тільки з часів поширення християнства або хрещення Київської Русі, а й набагато ранішу.
На щастя, для такого прикладу зберігся стародавній народ хадза, який живе в Африці біля озера Еясі, що на півночі Танзанії. Незважаючи на розвинуту цивілізацію, яка існує майже поруч з ними, хадза продовжують вести кочовий спосіб життя, добуваючи собі їжу тільки за допомогою лука, стріл і списів. Такі досягнення цивілізації, як сільське господарство, скотарство, будівництво постійного житла, для них чужі. Ну а що таке гроші, ці щасливі люди не знають зовсім. Не знають також, що таке інфляція і фінансова криза, бо з успіхом користуються справедливою для себе системою товарообміну.
Проте дослідження сучасних науковців-соціологів довели, що навіть у такому малорозвинутому суспільстві теж існує своя соціальна мережа, яка поєднує його членів і дивним чином нагадує такі самі зв’язки в сучасному соціумі. Однак мережа хадза набагато міцніша. Вона, як і має бути, залежить від спорідненості її учасників, подібності за віком, інтересами і соціальним статусом. Причому сила таких зв’язків дуже залежить від відстані, на якій вони живуть.
На мій погляд, щоб точно знати, що слід робити, треба мати й застосовувати так зване «мислення за моделями». Адже завжди десь і колись існує чи існувала та чи та життєва модель, яку з успіхом можна взяти на озброєння, модернізувавши і пристосувавши її до завдань теперішнього часу. Якщо, звичайно, знаєш, де її взяти і як це зробити.
Ну і чому тоді приклад з народом хадза не модель, хай і прадавня, нинішнього суспільства? Сам факт існування сьогодні цього народу та, хоч як це не дивно, якісніші й досконаліші його внутрішні соціальні взаємозв’язки доводять нам, що колись суспільство було добре організоване й налаштоване на вирішення важливих колективних завдань навіть краще, ніж сучасне.
Висновок. Украй необхідно знати не тільки канонічну підручникову історію, протягом десятиліть багато разів виправлену під чиїсь політичні й економічні інтереси, а й не лінуватися заглибитися в поки що мало нам відому та часто штучно приховану світову історію, особливо в історію нашої рідної землі і надважливий досвід наших пращурів.
Нова-стара назва та форма держави, її символи і символіка
Історiя України не така вже страшна – були й страшнiші. Вона просто принижена. У нас навiть вiдлiк часу йде не вiд перемог, а вiд поразок, лиха та катастроф.
Однак успішності будь-якої країни сприяє її родовід, тобто давня історія і старовинні традиції, які пройшли еволюційну перевірку часом. Нація без історії — це просто конгломерат великих і малих народів, які разом населяють певну географічну територію.
Це як нікого іншого стосується саме України. Виникають суттєві питання: а чи може бути успішною країна без власного родоводу та ще й з не відповідною її стародавній історії назвою? Яка справжня тривалість історії держави Україна?
Історики багато сперечаються з цього приводу, називають різні дати виникнення назви «Україна», але всі дати і терміни, які вони називають, абсолютно не втішні для держави, яка претендує на історичну місію у світі. І все це при тому, що в історичному контексті абсолютно незрозуміла нинішня назва, яка виникла не історичним шляхом, а її штучно вигадали ті, хто силоміць приєднав наш народ до імперії, для якої ми були «у края», тобто були околицею ворожого нам державного утворення.
Звідси незручний для «записних» патріотів висновок: Україна як держава з такою назвою не має власної тривалої історії, а назва країни неприродна, бо нав’язана нам поневолювачами з іноземним родовим корінням.
У цьому світі для всього відпущено свій час. Не буває нічого вічного, все змінюється, і головне тут — не пропустити мить, коли треба проявити особливу волю й надзусилля змінити все докорінно, бо іншого шансу не буде. Сумно констатувати, але мабуть час держави з назвою Україна неминуче добігає кінця. Правильніше сказати, що цей час навіть не почався з моменту здобуття нею незалежності. Бо з самого початку у новоствореній державі все пішло шкереберть, і тепер поступово сходить нанівець. Чому? Зазвичай кажуть: були або є погані правителі. Хтось скаже: народ такий. Метафізики казатимуть про погану карму держави. Напевно, всі ці твердження переважно справедливі, але не вони достатня підстава для такого висновку: не було ніколи реальної держави Україна, а була лише територія з вигаданою не нами назвою. А потім «батьки» незалежності, яка з Божої волі як подарунок впала нам на голову, вирішили продовжити рух шляхом, який вів у нікуди в країні, яка до пуття так і не відбулася. І тепер, як уже зрозуміло, і не могла відбутися.
