Анна проминула кухню і вийшла на балкон внутрішнього подвір’я. Озирнувшись, у напівтемряві зробила декілька невпевнених кроків і присіла на стару облуплену скриню при кінці балкону. Нічого особливого не робила, а почувалася так, ніби діжу тіста замісила. А ще ця постійна нудота. Ніяк не минає. Особливо вранці.
Заховавшись за купою старих речей і намагаючись відсапатися, Анна за кілька хвилин відчула, що їй покращало. Ситуація взагалі виглядає не загрозливою. Якби про зв’язок із Адамом знали, то вона б вилетіла звідси зі швидкістю гарматного ядра в ясну погоду, а її не помічають.
Обіпершись на стіну, Анна глянула у темряву перед собою і раптом знов відчула напад якогось дивного запаморочення та нудоти, проте відразу забула про нього, бо почула, як хтось виходить на балкон.
Інстинктивно притиснувшись до стіни, вона підібрала спідниці так, щоб їх не побачили збоку, і причаїлася в темряві.
— Анеля, послухайте, — почула вона голос Терези. — Що на вас сьогодні найшло? Замалим не влаштували скандал. Добре, що я встигла втрутитись. Такою нестриманою я вас ще ніколи не бачила. Що відбувається?
Кілька секунд Анна напружено прислухалась до цілковитої тиші й намагалася навіть дихати якомога непомітніше.
— Нічого не відбувається, — тепер Анна впізнала голос Анелі і, щоб випадково не виявити свою тут присутність, щільніше притиснулася плечима до стіни. — Ми ніколи не любили одна одну, а сьогодні вона сама мене спровокувала.
— Вас? Спровокувала? — У голосі Терези була неприхована іронія. — Щоб вас спровокувати, треба щось суттєвіше, аніж примітивні плітки. Думаю, тут серйозніші проблеми. Перед тим, як поїхати до Відня, Адам порушив питання сепарації? Так?
Стримуючи шалене калатання серця в грудях, Анна декілька хвилин прислухалася до цілковитої тиші.
— Звідки ви знаєте? — здавлено запитала Анеля. — Я не хотіла нічого говорити, але це переходить усі можливі межі. Ми з дітьми мали замешкати тут, а тепер Адам категорично проти. Не розумію, що сталося за цей рік, але зараз він погоджується взяти до себе лише Войцеха. Може, він живе з коханкою в тому будинку?
Тереза якийсь час тримала паузу, тоді знов озвалася.
— Не думаю. Я декілька разів приходила до нього і не помітила, щоб у будинку мешкала якась жінка.
— А з ким його тоді бачили? Це вже не вперше мені таке кажуть. Та я й сама бачу, що Адам змінився.
Якийсь час Тереза мовчала, опершись ліктями на поручні балкону.
— Коханок у нього може бути з десять, а законна дружина одна. Мусите перечекати. Не знаю, з ким там його бачили, але я мушу дещо вам розповісти… Пам’ятаєте, я знайомила вас з Анною? Ну, з молоденькою панною на моїх уродинах. Сьогодні ви теж розмовляли з нею.
— Так, пам’ятаю, а що?
— Вона не видається вам підозрілою?
— Підозрілою? Аж ніяк. Люцині вона взагалі сподобалась. А чому ви згадали про неї? Вона ж іще зовсім дитина.
Тереза іронічно хмикнула.
— Добра собі дитина. Не знаю, може, то моя фантазія, але Адам якось підозріло уважно ставиться до неї. Ви не зауважили? Згадайте мої уродини.
Боячись глибше вдихнути повітря, Анна заціпеніла. Тиша, яка на декілька хвилин запанувала після слів Терези, видалася їй дорoгою до справжнього пекла.
— Ні. Дурниці якісь, — зовсім не так впевнено, як би того хотілося Анні, заперечила Анеля. — Вона надто молода і невинна… Ні. Це взагалі скандально непристойно для чоловіка його віку.
Міцно притиснувши долоню до рота, Анна насилу поборола черговий напад нудоти. Та що ж воно за напасть така? Зараз зовсім невідповідний момент для нездужання.
— На вашому місці я б не поспішала з висновками, — так тихо, що Анна вже ледве чула, проговорила Тереза. — Придивіться уважніше, там хіба личко невинне і зріст маленький, а все інше аж ніяк не дитяче. Чоловіки дуже чітко таке вловлюють і відповідно реагують на таких дівчат. Знаєте, саме Адам півроку тому привіз її до мене. Тоді обставини її появи видались мені доволі дивними, але я закрила на них очі й взяла Анну до себе…
Затаївшись у темряві, яка, на її щастя, ставала дедалі густішою, Анна з якимось дивним роздвоєнням почуттів слухала власну історію в інтерпретації Терези. Зрештою, це була, принаймні, не найгірша її інтерпретація.
— Ще раз кажу, — підсумувала Тереза, — придивіться до неї уважніше. Вона з тієї ж родини, що й Дара. Ви не знаєте, яка то була проблема для нас усіх. Анна, щоправда, не подібна на неї, але має той самий тип зовнішності й навіть є гарнішою. Повірте, Адам теж це побачив. Знаєте, як буває з чоловіками у його віці? Дівчинка гарна, та й чар юності багато важить. Він аж поїдає її очима. Сама бачила на уродинах. Можу заприсягтися, він так просто від неї не відступиться.
Анеля дуже довго мовчала, тоді знов озвалася.
— Ви думаєте, що це вона його коханка?
Тереза непевно помовчала.
— Ще ні, але коли вона нею стане, то це буде для нас усіх серйозною проблемою. Щось мені підказує, що Адам шукатиме шляхів узаконення своїх стосунків із Анною. Це ж не шльондра з вулиці, а невинна панна. Вам треба публічного скандалу? Нашій родині — аж ніяк.
— Ви вважаєте, що ця дівчинка на таке погодиться?
— Хто її знає. У мене на уродинах Анна виглядала наляканою й уникала Адама. Мені навіть здалося, що вона шукає захисту у вас. Дівчина, яка намагається звабити чужого чоловіка, так не поводиться. Потім покоївка розповіла, що крізь прочинені двері кухні бачила, як мій брат намагався обійняти Анну. Та відбивалася, проте хто знає, як вона поводитиметься наступного разу. Може, їй леститиме увага Адама. А якщо вона теж захопиться ним? Саме такі невинні дівчата і є найнебезпечнішими для родини. Серцем чую — матимемо ми ще з нею клопіт. І здається, великий.
Як громом вражена розмовою, Анна почувалася так зле, що вже й кольором обличчя зрівнялася зі стіною, до якої притулилася плечима. Коло замикалося, як зашморг довкола шиї, і не було порятунку. Ніби нічне жахіття, з якого ніяк не виборсаєшся. Бачиш, що тебе ось-ось схоплять, відчуваєш подих небезпеки і не можеш не те що втікати чи боронитись, але й рукою чи ногою поворухнути.
— То про це вже навіть прислуга пліткує, — приглушено проговорила Анеля, але Анна все одно почула нотки справжнього розпачу. — Як він міг так низько впасти? Тепер у товаристві теж всі знатимуть.
— Не знатимуть. Такі речі я намагаюсь контролювати. У нас вдома таке не виноситься за межі помешкання. Зачекаємо ще трохи. Я вже декілька тижнів спостерігаю за Анною і нічого підозрілого не побачила. Вона з Адамом не зустрічається.
— Ви думаєте, це ще можна зупинити?
— Принаймні, я намагатимусь. Ви теж придивіться до Анни. Завжди краще тримати ситуацію під контролем. А зараз краще повернутись до салону. Зайві плітки нам не потрібні.
Дочекавшись, коли сестра та дружина Адама підуть, Анна обережно визирнула зі свого сховку. Понад усе хотіла заплакати, але стрималася. Запухле від сліз обличчя ще нікому не допомагало, а за нею тепер як ніколи уважно спостерігатимуть. Треба негайно повертатися до кімнати.
Різко підвівшись, Анна раптом відчула, як їй паморочиться в голові, і мимоволі оперлася руками на балконні поручні. Напевно, це все від нервів, від страху і від надто туго зашнурованого корсета. Ще декілька хвилин, ще трошки… Незабаром стане краще.
Знов навпомацки присівши на скриню, Анна ледь нахилилася вперед. Ось так. Уже трохи краще. Ще б розповісти комусь про свої проблеми, спитати поради, а тут, ніби навмисно, навіть Адам поїхав до Відня. Якби мама була поряд, усього того взагалі ніколи б не сталося. Так гостро відчувала її відсутність, що насилу стримувала сльози.
Анна витерла з чола холодний піт і звелася на ноги. Майже минулося. Можна повертатися, і навіть сила з’явилася на те, щоб поводитись розважно. Зрештою, це ще не найгірше з того, що могло статися. Вони з Адамом виплутаються. Просто треба зачекати, щоб він повернувся з Відня.
Частина п’ята
Адажiо
Розділ 1
Неясне передчуття біди — саме так Анна могла б описати свій стан у наступні два-три тижні. З дня на день очікувала, що сестра Адама захоче серйозно поговорити з нею, проте дні спливали за днями і нічого страшного не відбувалося. Можливо, Тереза вирішила, що, доки Адам у Відні, ситуація не вимагає негайного втручання. Таке становище лише тішило. Іноді почувалася так погано, що вже не володіла собою. Здається, непевна обстановка та від’їзд Адама остаточно розладнали нерви, і відчувала не лише брак сили та гарного самопочуття, але її дедалі частіше охоплювала справжня апатія та байдужість. Не схвилювало навіть те, що через три тижні відбудеться весілля у родині спільних знайомих пані Беати та Адама і що їх із господинею теж туди запрошено.
