Щоб чимось себе зайняти, вона рахувала дні, які минули від останньої зустрічі з Адамом, прикидала, як незабаром виглядатиме, і розуміла, що до зими її живота не приховають жодні корсети та пишні спідниці. Уже зараз, перемірявши кілька суконь, мусила визнати, що вони хоч так-сяк і сходяться на талії, проте в грудях затісні. Доведеться розшивати.
У переддень весілля Анна нарешті отримала листа від Адама. Він нещодавно повернувся з Відня і відразу їй написав. Каже, що дуже скучив і понад усе хоче побачитися з нею. Цікаво, як він відреагує на дитину? Сприйме як проблему чи хоч трохи зрадіє?
Якийсь час Анна замислено крутила лист у руках, тоді відклала вбік. Та нехай навіть і не радіє, нехай хоч допоможе.
Розділ 3
У день вінчання, мало не запізнившись, Анна з пані Беатою підійшли до костелу, коли тут зібралися майже всі запрошені. Ковзнувши поглядом по присутніх, Анна відразу опустила очі. Адам іще не прийшов, проте його дружина була тут. Як завжди вишукано та зі смаком вдягнена, спокійна, з бездоганною поставою та манерами, тримається просто, проте з почуттям власної гідності та внутрішнього спокою. Щоб так виглядати і так поводитися, жінка мусить не лише сама себе поважати, але й знати, що має право на цю повагу.
Ще раз із тугою глянувши на Анелю, Анна опустила очі. Щось надзвичайно подібне до заздрості ворухнулося в ній, і вона не змогла дати тому раду. Чому сталося так, що саме цій жінці подаровано долею все? Чим вона заслужила на щастя? Тим, що народилася в родині, яка дала їй усе це?
Намагаючись не зрадити себе, Анна вирішила триматися якомога далі від дружини Адама. Якби її воля, взагалі пішла б звідси геть. Ще й, ніби навмисно, почувалася сьогодні вкрай гидко. Від ранку нудило і в голові паморочилося. Хоч би не зімліти тут. Таки занадто туго вона затягнула корсет і даремно не поснідала. Ще й цілу ніч нервувала і не змогла заснути.
Анна спробувала дихати глибше, проте час минав, а відчуття дискомфорту не зникало, навпаки стало просто нестерпним. Може, її хтось врік?
Вона роззирнулася довкола і раптом зустрілася поглядом із тіткою Адама. Її теж запрошено? Зовсім забула про неї.
Відчуваючи, як стає геть кепсько дихати, Анна судомно вдихнула повітря ротом. Узимку їй недвозначно натякнули, що їй не місце у пристойному товаристві, а зараз вона своєю появою тут кидає виклик усім порядним жінкам цієї родини.
Змірявши Анну глузливим поглядом, тітка Адама почала пробиратися до неї поміж запрошених.
— То коли народжувати? — доволі виразно запитала вона її і, не чекаючи на відповідь, демонстративно розвернулася і пішла в бік дружини Адама.
Спаралізована страхом, Анна з жахом дивилася на те, як вона дедалі ближче підходить до Анелі, і нічого не могла вдіяти. Перед очима пливли темні кола, повітря в легенях катастрофічно бракувало, і, щоб не зімліти, Анна ледь не до крові закусила губи.
Тітка Адама підійшла до Анелі й щось прошепотіла тій на вухо. Що саме, Анна вже й не мусила чути. Достатньо було просто подивитися дружині Адама у вічі.
Анна судомно вдихнула повітря. Світ уже не просто йшов обертом, а з розгону завалювався на неї всією своєю вагою, ще трохи — й остаточно зіб’є з ніг.
За хвилю Анеля теж зблідла і так виразно глянула на Анну, що та відразу і без жодних доказів зрозуміла: приховувати від дружини Адама вагітність, а заодно й те, хто батько цієї дитини, нема сенсу.
Як риба на березі, Анна знов хапнула повітря ротом. Тільки б не зімліти. Не тут і не зараз. Не серед цих людей і не перед Анелею.
Несподівано вона відчула, що хтось підтримує її під руку, озирнулась і зустрілася поглядом із Адамом. Ну, нарешті.
Гарячково стиснувши його руку, Анна перевела подих.
— Я нічого їм не сказала… Це все ваша тітка.
— Що тут діється? — ніби звідкись із туману, раптом почула вона занепокоєний голос Терези. — Потрібна моя допомога?
Озирнувшись, Адам обдарував сестру красномовним поглядом.
— Ні, не потрібна. Усе вже добре. Тут задушно, і панна ледь не зімліла… — Говорив неголосно, проте так, щоб його почули ті із запрошених, хто почав зацікавлено на них озиратися. — Усе вже минулося.
Поводився спокійно, коректно, дуже виважено, проте Анна знала цю його манеру поводження: за досконалою грою на публіку — інша прихована гра. Адам намагається не лише якомога швидше зорієнтуватися в ситуації, але й прорахувати дії щонайменше на три ходи наперед, а в перспективі й усю гру повести за власними правилами.
Обережно звільнивши руку, вона боковим зором зауважила, що тітка Адама відійшла від Анелі й зараз спокійно спостерігає за ними всіма. Поводиться так, ніби це не вона щойно затіяла всю цю забаву. Насолоджується наслідками?
Ледь повернувши голову, Анна знов глянула на дружину Адама. Анеля вже опанувала себе і тепер теж байдуже дивилася на неї та на свого чоловіка.
Не повіривши собі, Анна знов кинула на неї обережний погляд. Ні, щось у поведінці Анелі таки змінилося. Зовні вона тримається невимушено та з почуттям власної гідності, проте в очах з’явилася тінь занепокоєння та болю, а ще бажання панувати над цією своєю емоцією. Здається, до банального з’ясовування стосунків дружина Адама не опуститься.
Відступивши, Анна спробувала заховатися в натовпі гостей. Почувалася не просто грішницею, а останньою шльондрою. На щастя, саме в цей момент з’явилися наречені, і, скориставшись загальним пожвавленням, Анна відступила ще на декілька кроків назад.
Раптом Адам ледь притримав її за лікоть.
— Куди ти зібралась? Нікуди не втікай. Зачекай мене тут. Усередину костелу не заходь. Я зараз повернусь, і ми з тобою поговоримо.
Провівши його розгубленим поглядом, Анна спочатку не зрозуміла, що він хоче зробити, проте за хвилю аж рота відкрила від подиву. Адам підійшов до дружини і, ніби нічого особливого не відбувається, почав спокійно та невимушено говорити з нею, а Анеля не лише не обурилася, але навіть не спробувала уникнути розмови з чоловіком.
Кілька разів кліпнувши, Анна витріщилася на них обох. Не знала, що має робити, як поводитися і почувалася не в своїй тарілці.
Про що вони розмовляють, а головне, як можуть так розважно спілкуватися? Спокійна, виважена, мало не ділова розмова. Поводяться так, ніби обговорюють буденну справу або вирішують, як краще її залагодити. В якусь мить Анні здалося, ніби вона зауважила в погляді Адама тінь подиву, але він так швидко опанував себе, що вже й не знала, чи насправді побачила все це.
Відчувши на собі чийсь погляд, Анна озирнулася. Так і є — тітка Адама продовжує спостерігати за нею. Невже їй не досить? А Адам казав, що вона мовчатиме. Та ніколи. Вона лише вичікувала слушної нагоди для того, щоб болючіше вжалити.
Набравшись сміливості, а може, й нахабства, Анна навмисно зустрілася з нею поглядом і не опустила очі — навпаки, й собі почала уважно її розглядати.
Вражена поведінкою Анни, тітка Адама здивовано округлила очі, проте якось інакше відреагувати на таке зухвальство не встигла — до неї підійшла Анеля і, м’яко взявши під руку, з усмішкою почала щось їй говорити. Від подиву Анна знову аж рота відкрила. Що тут взагалі діється? Вона відшукала поглядом Адама, проте він розмовляв зі своєю сестрою і на неї не дивився.
Не знаючи, як повестися, Анна розгублено озирнулася. Навіть пані Беата, зустрівши стількох своїх знайомих, забула про існування компаньйонки. Вони всі давно знаються між собою, належать до одного товариства, а вона для цих людей лише ще одна чужа їм людина. Усім байдуже.
Відвернувшись, Анна закусила губи. Ну, й нехай. Нізащо не плакатиме і не принижуватиметься перед ними. Тільки щоб не нудило так немилосердно і щоб у голові не паморочилося.
Вона пошукала очима Адама. Той завершив розмову з сестрою і зараз ішов сюди. Невже наважиться на таке відверте ігнорування правил пристойності? Була за крок від того, щоб розвернутись і втекти геть.
На їхнє з Адамом щастя, з хвилини на хвилину мав розпочатися обряд вінчання, і запрошені почали заходити досередини костелу.
