Мелодія кави у тональності кардамону

Вона трохи стишила крок. Ні, це ще навіть не перший сніг. Лише холодний дощ із дрібною крупкою льоду. Справжній сніг ще попереду, і, дай Боже, щоб до того часу всі її жалі притихли, проблеми залагодилися, а кривди загубилися в тому довгоочікуваному першому снігу.

Частина шоста

Кульмiнацiя

Розділ 1

Як сухий пісок крізь пальці, збігли ще декілька тижнів. Збігли — і нічого по собі не залишили. Жодного зі своїх сумнівів Анна так і не здолала. Власне, й не намагалася. Жила як живеться. Не замислюючись і не переймаючись тим, що відбувається за межами її помешкання. Сама відсторонилася від світу і не дозволяла світові втручатись у своє життя. Вигідно, затишно, безпечно. Уявна стіна, яку вона вибудувала довкола себе, захищала надійніше, аніж захистила б справжня, а життя, побудоване на хиткому ґрунті неправди, дозволяло насолоджуватися становищем заміжньої жінки і майже спокійно очікувати народження дитини. Розмірений ритм, зосередженість у собі, завмирання серця на кожен рух дитини, мрії, непевні сподівання і щем від усвідомлення того, що незабаром вона триматиме на руках своє довгоочікуване дитя. Не почувалась ані самотньою, ані нещасною. Дитина — ось вона, зовсім поряд. Варто лише покласти долоню на живіт, прислухатися — і відчуєш, як вона рухається. За формою живота, маленькими випуклими нерівностями, які з’являлися, а тоді зникали під її пальцями, намагалася вгадати, де в дитинки ручка, ніжка, голівка, а потім сама сміялася з того. Хіба ж тут можна щось розібрати? Подумки Анна навіть розмовляла з дитиною, щось цілком серйозно їй пояснювала, розповідала, а коли та занадто боляче штовхалася, вмовляла поводитись обережніше. Кожен крок, думка, дія підпорядковувались інтересам дитини і оцінювалися з погляду того, чи піде це їй на користь. Навіть візити сестри Адама стали вкрай необхідними, бо саме Тереза допомогла зорганізувати побут, знайшла жінку, яка тричі на тиждень приходила та допомагала в хатніх справах, прислала кравчиню, котра навела лад у гардеробі та порадила, чого і скільки приготувати для дитини. Невдовзі Анна не лише звикла до візитів сестри Адама, але і з нетерпінням на них очікувала. Не мала мами, з якою могла б порадитись, а життєвий досвід, практичність і розсудливість Терези — це саме те, чого їй найдужче бракувало зараз. Могла майже про все з нею поговорити, розповісти про самопочуття, про дитину. Лише про Адама та його дружину не прохопилася жодним словом. Так, ніби ніколи їх не знала. Для сторонніх старанно вибудовувалась ілюзія пристойності, буденності та добропорядності. Трохи дивувало сусідів лише те, що Анна майже не розмовляла з ними, рідко виходила з помешкання, а коли виходила, то зазвичай трималася насторожено. Незвичність поведінки приписували тому, що вона очікує на дитину, а нерішучість і страх пояснювали тим, що її чоловік ще восени поїхав з міста і, судячи з усього, кудись зник. За таких обставин будь-яка жінка переживатиме та поводитиметься дивно, а цій незабаром ще й родити. Дасть Бог, чоловік повернеться живий-здоровий і вона поводитиметься так, як усі.

Потроху до Анни звикли всі сусіди. А коли зима впевнено ввійшла в буденне життя міста та додала міщанам нових клопотів, її взагалі майже забули. Сніг, морози, необхідність опалення помешкань, передріздвяний піст, наближення свят, шиття нових строїв, очікування забав, карнавалів, приготування найрізноманітніших солодощів та святкових страв, особлива метушня останніх днів перед Різдвом та Сильвестром[42]…

Підхоплена загальним настроєм, Анна і собі поринула в передсвяткові клопоти. Сама дивувалася з того, бо знала, що їй нічого не світить. Які забави, святкування Сильвестра або запустів у її цікавому стані? Хіба Андрій забіжить у гості, а їй хіба з вікна дивитися на те, як бавляться інші. Бали, танцювальні вечори чи забави не для жінки при надії. Не надто й сумувала за всім цим. Більше непокоїло те, що не могла піти до церкви та висповідатися. Відчувала величезну потребу в цьому, проте ані не мала в собі правдивого жалю за тим, що була коханкою Адама, ані не могла розповісти про обман, на який пішла заради того, щоб дитина народилась у законному шлюбі, а сповідь без усього цього — пусте дійство і ще більший гріх. Дедалі сильніше переживала й через те, що, вмовляючи себе не думати про Адама, насправді думала про нього мало не увесь свій вільний час. Він не приходив, не писав, не з’являвся, а вона не могла позбутися враження, що він ось-ось прийде, напише, з’явиться. Не сталося — Адам через посильного подарував їй на уродини ще один коштовний золотий гарнітур, проте сам не прийшов і нічого, окрім привітання, не написав. А вона, як майже кожна жінка, з наближенням пологів мучилася страхами і хотіла, щоб батько майбутньої дитини був поряд. Боялась усього — того, що не доносить дитину; того, що доносить, але дитина народиться мертвою; того, що не витримає пологів і помре сама; що впаде зі сходів, посковзнеться на вулиці або що на неї подивляться недоброзичливим поглядом. Іноді напружено прислухалася до себе і їй здавалося, що дитина перестала рухатись або рухається не так. Кажуть, дитина може померти всередині, а жінка — взагалі не розродитися. Перша дружина Адама саме так і померла. А якщо таке станеться і з нею? Що тоді? Вона теж помре? Коли ж дитина, трохи перепочивши, починала рухатись, Анна знов почувалася впевнено і добрий настрій теж повертався. Головне, що Тереза про неї не забуває і двічі або й тричі на тиждень приходить у гості. Ще й Андрій іноді забігає на обід. А Адам? Уже майже перестала його чекати. «Ти мене не хочеш — я тебе не потребую», — напевно, це найрозумніше з того, що могла собі зараз сказати. Адам таки дослухався до її прохань і дав їй спокій. Може, навіть коханку іншу знайшов. А може, повернувся до дружини. Ну, й нехай. Хіба вони з дитиною не проживуть без нього?

1848 рік

Без Адама проминули свята, без нього проходили дні та тижні, без нього Анна почала готуватися до народження дитини. Проігнорувавши прикмети, потроху складала необхідне: сорочечки, пелюшки, маленькі простирадла, теплу ковдрочку, придбала колиску. Залишилося хіба вирішити, хто допомагатиме при пологах, проте у такому великому місті це, мабуть, не проблема. Швидше б розродитися. Сама собі здавалася величезною і неповороткою. Навіть лягти чи сісти вже не могла так, щоб почуватися комфортно. Майже постійно щось заважало — або біль у крижах, або надто тиснуло внизу живота, або дитина штовхалася так сильно, що півночі доводилося крутитись та вишукувати собі зручне місце.

Сьогодні вночі теж погано спала, а зараз не могла примусити себе підвестися з ліжка і розпалити п’єц. А здалося би. На вулиці сильний мороз, і хата вистигла більше, ніж звичайно. Коли ці морози нарешті вщухнуть? Весна на порозі, а досі жодного на неї натяку.

Анна обережно повернулася на інший бік, звичним рухом торкнулася живота і, відчувши під пальцями легенький поштовх дитини у відповідь, заплющила очі. Скільки їй там залишилося нормально спати? Декілька тижнів, а тоді маленька ляля не дозволить ані довго спати, ані спокійно вилежуватись у ліжку. Ще пригадаються спокійні ночі та дні.

Обережно огорнувши живіт рукою, Анна усміхнулася своїм думкам. Невже вона незабаром стане мамою? Аж не віриться, але як це гарно. І зовсім не важливо, що життя у неї складається трохи не так, як у інших жінок. Усе одно вона щаслива.

Розділ 2

Прокинулась Анна від поштовху дитини. Відсунувши ковдру, машинально провела рукою по животі й прислухалася. Ще один сильний поштовх у відповідь на її рух примусив лягти зручніше. Її сонечко теж прокинулося. Знов товчеться так, що мамі аж боляче.

Замислено усміхнувшись, Анна поклала долоню собі на живіт. Цікаво, хто там? Хлопчик чи дівчинка? Сама не знала, кого б їй хотілося дужче. Напевно, як Бог дасть. Аби здорове, сильне і щоб народилося легко та швидко.