Коли гримнули вхідні двері, Анна невдоволено насупилася, проте не озирнулася. Напевно, з пекарні повернувся вуйко Павло. Цікаво, чому він не зачиняє за собою?
Вона знов насипала трохи борошна у сито, але несподіваний протяг від розчинених дверей та вікна здув поза стільницю добру його жменю. Вставши навшпиньки, Анна потягнулася рукою до вікна, щоб причинити його, проте відчула дивний дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли в тебе за плечима стоїть хтось чужий і уважно за тобою спостерігає.
Випустивши з рук сито, Анна швидко озирнулася й обімліла. Адам? Тут? Але ж…
Забувши про все на світі, вона зробила мимовільний крок йому назустріч, проте, відразу опам’ятавшись, зупинилася. Божевільна. Куди вона йде?
Адам зачинив за собою двері, привітався з Анною, але вона не змогла нічого йому відповісти. Стояла посеред кухні й мовчки дивилася на те, як він підходить до неї дедалі ближче, та відчувала, що серце провалюється кудись у глибоку яму і вже не може виборсатися назовні.
Помітивши збентеження Анни, Адам стенув плечима. Дуже невиразно йому пригадалося, що він десь бачив цю дівчину, проте, де саме — не пам’ятав. Навряд чи вона донька господарів. У тих діти малі, а ця — доросла. Напевно, небога Стефи. Там іще була якась сумнівна справа з будинком, спадком та опікою. Нічого надзвичайного, трапляються і гірші історії.
Дівчина підвела голову. Сполохана паніка в її очах і надто яскравий рум’янець на щоках мимоволі привернули його увагу. Якою вона була колись — не пам’ятав, але зараз дівчинка видалася йому доволі приємною. Невинна і дуже молода. Десь років чотирнадцять-п’ятнадцять. Гарне личко, довге до пояса волосся, виразні очі, маленький напіврозкритий ротик, теплий погляд. Виглядає трохи наївною, проте цей недолік дуже швидко минає, а враховуючи те, що вона гарна, невинною вона теж залишатиметься недовго. Такі дівчата рано виходять заміж. Очевидно, претендентів на її руку й зараз не бракує.
Він уважніше ковзнув по ній поглядом. Невисока на зріст, тоненька у стані, зграбна, округла, з маленькими ручками та ніжками, з гарно розвиненими грудьми. Здається, вона і зараз цілком надається до шлюбу.
М’яко усміхнувшись, він іще раз озирнув дівчину з ніг до голови. Акуратна порцелянова лялечка — невеличка і тендітна. Саме той тип жіночої вроди, який подобається йому найдужче. Колись вона перетвориться у дуже вродливу жінку. Цікаво, скільки їй років?
Перехопивши погляд Адама, Анна ще дужче зніяковіла. Здається, вона йому подобається, але подобається зовсім не так, як їй би хотілося. Вона взагалі не повинна дозволяти, щоб на неї так дивилися. Може, вона чимось спровокувала його? Може, надто близько стоїть?
Анна спробувала відступити, проте відразу вперлася в стільницю. Цікаво, чим спровокувала? Вона ж іще жодного слова не сказала. Певно, з нею щось негаразд? Може, ґудзик на сукні розстібнувся або щось із одягом?
Вона обережно скосила очі додолу. Ні, все нормально. Ґудзики старанно защепнуті, і спідниця опускається додолу акуратними рівними складками. Може, волосся розтріпалося і вона виглядає нескромно?
Анна машинально підняла руки, щоб пригладити і справді розтріпане волосся, проте відразу передумала, бо згадала, що руки у неї в борошні. А ще раптом зрозуміла, що Адам підійшов до неї надто близько і якщо вона поправлятиме волосся, то мимоволі зачепить його рукою. Навіщо він узагалі підійшов так близько?
Не уявляючи, як поводитися в цій ситуації, вона розгублено і зовсім недоречно усміхнулася йому. Сама не зрозуміла, чому усміхнулася. Якби на місці Адама був хтось із її залицяльників, давно поставила б того на місце, а тут стояла і ніяково усміхалася.
Раптом Адам обережно торкнувся рукою її волосся, сам поправив пасмо, яке вибилося з її зачіски, і легенько ковзнув пальцями по щоці.
Від несподіванки Анна завмерла. Це перевершує все, що вона собі вимріяла. Здалось би обуритися, а вона мовчить і лише якось по-дурному всміхається.
Піймавши її усмішку, Адам знову зацікавлено глянув на дівчину. А ця панна до біса приваблива з тим своїм невинним личком та з усмішкою, від якої у неї на щічках з’являються маленькі ямочки. Цікаво, а сама вона усвідомлює, як виглядає і які бажання пробуджує?
Він ковзнув поглядом по її обличчю. Ні, навряд чи. Вона ще маленька для таких думок. Це його власні фантазії.
Відчуваючи, що Адам продовжує вивчати її, Анна здивовано підвела очі і, наштовхнувшись на його оцінюючий погляд, перестала усміхатися. Губи її ворухнулися в німому запитанні, але вона знову нічого не сказала, лише відчула, як серце зайшлося від того, що Адам якось надто уважно розглядає її губи. Невже він зараз нахилиться і поцілує її?
Але Адам цього не зробив, лише несподівано для самого себе не втримався і злегенька, ніби пестячи, торкнувся її губ, неквапно окреслив контури пальцем і опустив руку. Навряд чи ця дівчинка зрозуміє, чого йому хочеться насправді… І слава Богу… Не треба їй поки що такого розуміти. Нехай хтось інший бавиться з нею у такі ігри. Його тут за рік-два не буде.
Анна злякано розплющила очі, але від Адама не відсторонилася, лише, забувши про забруднені в борошні руки, вперлася долонями йому в груди. Такого з нею не мало статися. Навіщо він це зробив?
Губи її знов ворухнулися в німому запитанні, але вона промовчала. Доторк руки Адама виявився несподівано їй приємним. Цікаво, а якби він її поцілував?
Злякано глянувши на нього, вона перевела подих. Яке там поцілував? Порядна дівчина нікому такого не дозволить.
— Нащо пан таке робить? Я не повинна… Як ви…
Зауваживши, як перелякано дівчина дивиться на нього, Адам відступив від неї якнайдалі.
— Я тебе налякав? Вибач… Ти дуже гарна.
Він знов глянув на неї. Цікаво, відколи його приваблюють невинні дівчатка? Ніколи за собою такого не помічав. Це ж саме той випадок, коли будь-яка фривольна дія неприйнятна. Надто молода ця панна. А шкода, бо, коли вона виросте, його вже не буде у Жовкві.
Кинувши на Адама ще один розгублений погляд, Анна зніяковіла. Здається, мимоволі забруднила його сюртук борошном.
— Перепрошую. Я не хотіла… Направду, — вона підійшла до миски з водою і заходилася мити руки. — Я забула про брудні руки… Я все повитираю.
Провівши Анну здивованим поглядом, Адам мимоволі ще раз озирнув її з голови до п’ят. Гарненька і зграбна, ніби намальована. Аж дивно, що ніколи її тут не бачив.
Не цілком розуміючи, що робить, Анна знов підійшла до Адама і мокрою рукою спробувала стерти плями з його сюртука, проте лише сильніше розмазала їх по темній тканині й від того ще дужче зніяковіла.
— Я направду не навмисно… Я…
Він перейняв її руку. Затримав у своїй. Її рука ледь тремтіла, а сама дівчина виглядала як не при пам’яті. Здається, він налякав її до півсмерті. Навіщо він взагалі чіпав її? Відразу ж зрозуміло, що вона ще дитина.
Мимоволі відчувши докір сумління, Адам спохмурнів. Не мав би її торкатися. Вона не якась там дівка з його фільварку, яка давно все бачила, все знає і з якою можна не церемонитися. Тут інакша ситуація. На таку дівчинку можна хіба дивитися, а він як останній дурень вчепився до дитини.
— Не бійся, я не зроблю тобі кривди.
Анна обережно забрала долоню з його руки.
— Я знаю, але… Але…
Якось зовсім недоречно їй раптом пригадалося, які понищені у неї від роботи руки, і вона заховала їх у складках сукні.
— Я не злякалась. Просто я не звикла до такого.
— Я вже це зрозумів. Як ти називаєшся? — раптом запитав Адам. — Я тебе ніколи тут не бачив.
Вона скоса глянула на нього.
— Анна. А ви мене не пам’ятаєте?
— Я б запам’ятав таку гарну панну. Напевно, коли я сюди приходив, ти навмисно десь переховувалась.
Почервонівши, Анна потупилася. Якби Адам знав, якими близькими до істини є його слова, вмерла б із сорому.
— Вуйко десь затримується, але я йому скажу, що ви приходили…
Роздивляючись її, Адам не дослухав.
— Ти не спитала, хто я і навіщо сюди прийшов.
