Розпитувати Терезу, а тим паче Адама про Анелю Анна не наважувалась, а тому врешті змирилася з тим, що майже нічого про неї не знає.
Якось вранці, шукаючи домашній рахунок, який вела ще минулого місяця і який конче мусила знайти саме сьогодні, Анна повитягувала з невеличкого жіночого бюрка у своїй кімнаті спочатку всі папери, тоді, перевіряючи, чи не завалився рахунок за шухляди, ще й їх. Нічого не знайшовши, вклякнула перед бюрком[45] на коліна і рукою спробувала намацати, чи нема в щілині позаду шухляд якихось папірців. Здається, немає. Лише павутина та пилюка.
Анна вже хотіла підвестися з колін, аж раптом відчула під рукою якусь заглибину в дошці. Таємний сховок? Цікаво. Адже це бюрко колись належало Анелі.
Ані хвилини не завагавшись, Анна ножем для розрізання конвертів спробувала відсунути дошку вбік і з подивом відчула, що та подається. Цікаво. Вкрай цікаво.
Діставши дошку, Анна засунула руку якнайдалі й намацала пальцями згорток паперів. Навіщо їх тут сховали? Щоб ніхто не знайшов? Вона витягнула папери назовні й спробувала роздивитися. Листи якісь, чи що? Всі у пилюці й павутині. Довго тут пролежали.
Вона спантеличено глянула на пожовклі аркуші паперу. Куди вже гірше — читати чужі листи. Особливо якщо це листи покійної людини і якщо в них приховані особисті таємниці.
Анна нерішуче витягнула один із листів і боязко розгорнула. Ім’я того, хто писав все це, було їй невідоме, проте це не здивувало. Напевно, хтось із минулого Анелі. Але хто?
Майже здогадавшись, від кого заміжня жінка може ховати листи в таємному сховку свого бюрка, Анна злякано глянула на папери. Ні, їй таке категорично не можна читати. Анеля все одно вже померла, і аж ніяк не колишній коханці її чоловіка витягувати на світ Божий такі таємниці. Краще якомога швидше все це спалити. Не приведи Господи, щось із того потрапить до рук Адама. Таємниці, які ховаються у старих листах, іноді спроможні перевернути життя всіх довкола. Їй того хочеться? Аж ніяк.
Анна розгублено глянула на листи, які зараз лежали в неї на колінах, і ледь закусила губу. Суто жіноча цікавість боролася в ній зі шляхетними порухами душі, і останні зазнали грандіозного фіаско.
Обережно розгорнувши перший-ліпший лист, Анна пробігла поглядом по рядочках, а тоді, захопившись, на одному подиху прочитала всі вісім листів, які нещодавно видобула зі сховку. Чоловіка, який писав усе це, вона не знала, але те, що він кохав Анелю, не викликало в Анни жодного сумніву. Не могла лише зрозуміти, чи та з ним спала. У листах не було нічого, що би вказувало на очевидний адюльтер. Лише обережні натяки на взаємність почуттів і якісь таємні зустрічі. Невже в дружини Адама був коханець? Ніколи б не подумала.
Перевівши подих, Анна склала листи і знов поклала їх собі на коліна. Судячи з дати написання, все це було дуже давно. Ще до народження Люцини. Цікаво, а Адам знав? Може, саме зрада дружини і стала причиною непорозумінь у їхній родині? Хоча… Навряд чи Адам взагалі мирився б із таким. З його характером це майже нереально. Напевно, він нічого не знав. Чи, може, таки знав?
Заховавши листи поміж власних паперів, Анна цілий тиждень почергово мучилася докорами сумління, безліччю запитань та припущень, бажанням показати листи Адамові й наміром якомога швидше їх спалити. Врешті не витримала і, вибравши серед листів найбезневинніший, наважилася на розмову з Терезою.
— Мушу дещо вам показати, — вона витягнула лист і простягнула його сестрі Адама. — Не знаю, що це таке. Знайшла поміж старих паперів Анелі. Може, ви щось знаєте? Це лист від чоловіка.
Тереза якось дивно глянула на Анну.
— Навіщо ти показуєш його мені? Я не читаю чужі листи.
Вона невдоволено стиснула губи, проте лист узяла, розгорнула і почала читати. Не вимовила жодного слова і навіть не глянула на Анну.
— І що ви на все це скажете? — спостерігаючи, як обличчя Терези дедалі дужче похмурніє, Анна мимоволі насторожилася. — Я розумію, що це не моя справа і що це було давно, але тепер я належу до вашої родини і маю право знати правду.
— Ти показувала лист Адамові? — не дочекавшись, доки Анна договорить, на півслові перебила її Тереза. — Не думаю, що це мудро.
— Ні, не показувала. Вирішила насамперед дати почитати вам.
Тереза з очевидним полегшенням перевела подих.
— І правильно зробила. Не варто витягувати на світ Божий такі історії. Там взагалі нічого особливого не було. Анеля ніколи б не опустилася до позашлюбного зв’язку. Це мій брат уже по декількох роках після одруження почав бігати по коханках. У Анелі виникли проблеми з виношуванням дітей, вона трохи віддалилася від нього, і Адам… Ну, ти ж розумієш, про що я кажу?
Мало що розуміючи, Анна здивовано глянула на Терезу.
— Ви звинувачуєте свого брата? А якщо це вона перша і…
Тереза обірвала її, не дослухавши.
— Ліпше взагалі не чіпати цієї теми. Свого часу історія й без того сприймалася надто гостро. Адам навіть поставив під сумнів своє батьківство щодо Люцини. Ти хочеш усе це ворушити? Тобі не шкода дитини? Хочеш, щоб Адам думав, ніби Люцина не його донька?
— На Бога… Навіщо мені таке, — Анна на мить замовкла і виразно глянула на Терезу. — А це правда? Невже Люцина…
— Побійся Бога. Як таке може бути правдою? Люцина — донька Адама. Просто вона надто сильно подібна на маму. І знаєш, облишимо цю розмову. Невже тобі хочеться нових проблем для родини?
Анна заперечно хитнула головою.
— Аж ніяк. Просто я всього того не знала, а цей лист потрапив мені під руку, і я подумала…
— Добре, що на нього наштовхнулася ти, а не Адам. Менше проблем буде.
Анна ще й рота відкрити не встигла, як Тереза підійшла до каміна і кинула лист у вогонь.
— Повір мені, це найкраще вирішення проблеми. Є ще листи?
Заперечно хитнувши головою, Анна спокійно подивилася Терезі в очі. Аякже, віддасть вона їй листи. Десь так… Та нізащо. Хоча раціональне зерно в її словах є. Хай би що там собі думав Адам, хоч як би воно було насправді, але краще не чіпати цієї теми. І без того Люцина надто вразлива й емоційна дівчинка, а непевне становище стане для неї занадто сильним потрясінням. Та й яка тепер різниця, хто насправді її батько. Іноді краще чогось взагалі не знати. Тереза так очевидно намагається вигородити покійну дружину Адама, що мимоволі прислуховуєшся до її думки. Вона не дурна жінка і добре знає, що робить. Очевидно, тут ідеться не про віру чи правду, а про бажання зберегти таємницю. Дуже, між іншим, справедливе бажання.
Жодним словом не обмовившись перед Адамом про свою знахідку, Анна, проте, ті сім листів, які все ще залишалися, не спалила. Трохи подумавши та пригадавши, як колись приходила до Анелі й як та висміяла її розповідь про стару ляльку, розшукала цю, вже цілком понищену і забуту дітьми іграшку, обережно розпорола тулуб та зашила в цей своєрідний сховок компрометуючі листи Анелі. Така собі специфічна сатисфакція за минулі образи. Ляльку заховала не лише на найвищу полицю в шафі, але й заштовхала якнайдалі від сторонніх очей. Цілком виразно тепер розуміла лише те, що причин для суперечок та ворожості між Адамом та Анелею було більше, ніж достатньо. Її кохання до Адама — це далеко не єдина прикрість у тому шлюбі. Може, навіть її провина не аж така велика, як видавалося раніше. Не було б її кохання до Адама — було б щось інше. Якусь внутрішню потребу в щирих та сердечних стосунках Адам таки мав. Особливо після того, як довідався про якщо й не про фізичну, то напевно про емоційну зраду дружини.
Довго замислюватися над минулим покійної дружини Адама Анна, проте, не могла. Мала значно серйозніші проблеми з її сином. Титанічну працю поклала на те, щоб хоч трохи покращити ці стосунки, проте намарно. Після її одруження з Адамом Войцех насилу стримувався від відкритого конфлікту з нею. Іноді лише присутність батька робила його поведінку більш-менш стерпною, а ще навчання, товариші й гімназійні клопоти трохи відволікали від кардинальних воєнних дій супроти мачухи. Іноді довго обходилося навіть без дрібних диверсій і партизанських вилазок. Але найголовніше, Анна поступово звикла до його поведінки і перестала нервувати. Змирилася з Войцехом, як зі стихійним лихом чи прикрим явищем природи, і намагалася робити все, щоб йому жилося комфортно.
45
Бюрко — письмовий стіл (діал., заст.).
