Групіровка напустив на свою пику офіціозу.
— Так воно і є, братва!
— Ми, — провадив Барабаш, — іржали мов коні на водопої! Групіровка — дирехтор… ні, я тащусь! Це так тебе скоро й вихователем у дитсадок можна приймати…
Я поклепав Барабаша по загривку.
— Ні, ви подивіться на цього обревка! А хто ж ти сам, га? Групіровка наставив вуха.
— А хто, братан?
— Хто, хто… — я дико посміхнувся й знову ляснув Барабаша по гамалику. — Член-кореспондент академії наук, ось хто!
— Та ти що! — вигукнув Групіровка. Барабаш знітився.
— Та, — сказав він, дивлячись убік, — прийняли… а я що, відмовлятимуся? Раз приймають, значить, заслужив!
У двері хтось постукав.
— Ну! — гаркнув Групіровка наче ведмідь у барлозі.
— Можна? — заглянув у кабінет паркувальник, якого Ба-рабаш тягав за носа. В наступний мент він уздрів нас із Барабашем, і його лице зблідло. — Е… це саме…
Барабаш подався вперед.
— Що, знов?! У глаз дати, еге?
Групіровка допитливо глянув на Барабаша, тоді на паркувальника, в котрого ніс розпух мов буряк, й у його стриженій головешці сяйнув невиразний здогад. Він підвівся й, вийшовши з кабінету, зачинив за собою двері. В тамбурі залунали голоси. За хвилю Групіровка зайшов до кабінету й покрутив головою.
— Слухай, — сказав він Барабашеві, — на хріна це творити, га? Братан, зайвого шуму нам не треба — ми гроші робимо, зрозумій!
Я дико посміхнувся.
— Слухай, братухо, а що це за паркувальник, га? Він що, не розбирається в клієнтах?
— На таких танках, як наш, їздить лише братва й народні депутати! — устряв Барабаш. — І ті, й другі за паркування не платять!
Групіровка почухав потилицю.
— Та воно й правда… Але ж так не можна, братан! Пройшов той час, коли можна було, розумієш? — У його очах раптом засвітилася цікавість. — Слухай, а ти справді членкор?
— Та їбать мій бритий череп, що я тобі, брехать буду! — Барабаш дістав посвідчення й кинув Групіровці через стіл. — Чорним по білому, в натурі… всьо путьом!
Ворушачи губами, Групіровка прочитав посвідчення, і його очі розширилися.
— Ні хріна собі! — вражено сказав він. — Академія… аномальних ідей… ні, я зараз охрінію!
– І серед наших є академіки! — з гордістю сказав я й знову поклепав Барабаша по загривку.
— Виходить, — сказав Групіровка, кидаючи Барабашеві посвідчення, — цей лох не врубався, хто ви… а тут тобі в голову й прийшла отака ідея, еге?
— Ну! — гордо сказав Барабаш.
— Гаразд, все це дрібниці… — Групіровка відкинувся знову на спинку крісла й знову напустив на свою пику суворого офіціозу. — Ви обоє будете працювати на ринку контролерами… у складі бригади, звичайно! Щодня вам потрібно робити обхід території й лупити з бариг плату за місце та ринковий збір. Потрібно також дивитися за порядком. Але це, звичайно, другорядні функції… в основному ними займатимуться інші люди. Найголовніший ваш обов'язок — охорона території від конкурентів! Бригада Короля хоче взяти ринок під себе. Було пару наїздів, ми їх відбили… але, звичайно, ці казли будуть наїжджати ще! Треба бути напоготові й мати при собі зброю. Одне слово, стрілки, розборки — все це ваша парафія. Для цього, власне, сюди вас і кинули… Друге. Раз на місяць ви будете збирати данину. Від ста до п'ятисот баксів з точки… залежно від того, який товар і яке місце! — Групіровка помовчав. — Самі знаєте, які проблеми у зв'язку з цим можуть виникнути… Днями один казьол подав заяву в ментярню, уявіть собі! Лох не знає, що мєнтура вся під нами — ту заяву мені прямо сюди й принесли! Але ви, звичайно, мусите матися на бачності й ґав не ловити… Далі. Очевидно, ви на цій смішній роботі довго працювати не будете — не та кваліфікація — й Хобот уже зараз даватиме вам якісь доручення… але про це він сам буде з вами говорити! Барабаш слухав, роззявивши рота.
— Ну, братан, — озвався він урешті, — ти так умієш красіво говорити… «Другорядні функції»… «у зв'язку з цим»… ні, я тащусь!
Групіровка ляснув його по плечу.
— Братухо, говорити — не лопатою кидати! Всяка скотина вміє гарно балакати… а дай-но їй у лапи ствола — і побачиш, як вона хвоста підібгає!
— Що правда, то не гріх! — закивав я. — Оцих балакунів та писак розплодилося хтозна-скільки… а бійців один-два — і нема! Як треба кого вбити, так аж із Кавказу людей везуть!
Групіровка підвівся з-за столу.
— Ходімо, — сказав він, — познайомлю вас із братвою! Ми вийшли надвір. Сонце вже підбилося ген- ген, сніг
іскрився й сяяв, і світ здавався чистим, як у перший день творіння.
— Пролетаріяту щось налізло… — невдоволено буркнув Групіровка.
— Шо? — не второпав Барабаш.
— Пролетарів, кажу, до хріна сьогодні! — Групіровка показав на пенсіонера, котрий стояв перед яткою зі субпродуктами й тряс головою. — Тих, котрі пролетіли в період ринкових реформ… коли серйозні люди все оце ділили між собою — землю, ресурси, гроші! Лохів, одне слово.
— А їх завжди хватало! — махнув рукою Барабаш. — Он і в стародавній Греції був один… кажуть, його так і прозивали — Архілох!
Групіровка з повагою зиркнув на Барабаша.
— Ну, братухо, видно, що ти академік! Навіть про Грецію знаєш… — Групіровка знову роззирнувся наокіл. — Де ж ці бички, в дідьчої мами… ану гайда за мною!
Ринок лежав на схилі пагорба. Ми рушили алеєю, й що більше заглиблювалися в хащі зелених, пурпурових, синіх, лимонно-жовтих наметів, де було розкладено й розвішано до гибелі всякого шмаття, то вище й вище підіймалися схилом, котрий немовби впирався в яскраво-голубе небо, аж врешті вийшли на рівну місцину, — і я замружився од сліпучого вранішнього сонця, що стояло немовби на відстані простягнутої руки, й ледве стлумив у собі захоплений вигук. Місто лежало простісінько під ногами. З вершини пагорба видно було далеку нитку залізниці, де повзла зелена, мов гусінь, електричка, і височенні димарі заводів, котрі вивергали хмари жовтого диму, що неначеб закам'янів у студеному безвітрі, і велетенський майдан, де в безнастанній каруселі кружеляли барвисті авта, і багатоярусну розв'язку на овиді, що скидалася на здорову сіру гадюку, яка, згорнувшись у декілька кілець, лежала серед білим-білих снігів.
— Бач, яка краса! — гордо сказав Групіровка. — Фабрики, заводи, залізниці… й усе це наше! Все належить нам, людям нової доби!
Я покрутив головою й нічого не сказав.
— А я, — устряв Барабаш, — як тільки бачу таку картину, так і думаю: ото зависнути б на Мі-24 та засандалити по цих коробках парою ракет «повітря-земля»… щоб ті нові люди, як миші, повискакували зі своїх офісів та кабінетів! А тоді спуститися ще нижче та рубонути з усіх бортових стволів: ду-ду-ду-ду! — Барабаш затрясся, імітуючи роботу скорострільної гармати.
Групіровка скривився й знову став роззиратися довкруги.
— О, — сказав він, — а ось і наші!
Під огорожею щось жваво обговорювали троє зарізяк у спортивних костюмах і однакових шкіряних куртках. Ми підійшли до них ближче, й Групіровка ляснув одного з них по плечу.
— Що за проблеми, Сєрий? Непонятки?
Зарізяка обернувся. В нього було квадратне лице з близько посадженими квадратними очицями й довгі клешнюваті руки.
— Все о' кей, братухо! Ной праблемз, як говорять китайці. — він зиркнув на нас із Барабашем. — Поповнення?
— Ну! Бійці — на всі сто. Мочать руками й ногами, поняв? Низенький драб із грубою мармизою, котра
