«Затвор передерни, салага!.. «Так що на полігоні по мішенях стріляти — одне діло, а в бою — зовсім інше…
— Надто ж як біля тебе лежить убитий, і ноги в ріжні боки стирчать! — сказав Барабаш. — Ото вперше як побачиш, то аж мороз по шкурі йде…
— А вот когда мой Карабах война был, — жестикулюючи, заговорив Мамед, — поймали мы адна ишак… красивый — как горный луна! Джьоп — во, глаза — во, ухи как у слона. Все боец наш батальон давай-давай с ним любовь делать… Очередь балшой был… у-у!
Я взяв пляшку й поналивав у шклянки.
— Ну, — врочисто сказав я, — давайте ж вип'ємо за нашу рідну совєцьку власть…
— … щоб вона, стерва, більше не верталася! — докінчив Барабаш.
Я посмакував горілку й задоволено кивнув: це була справжня «Смирновська», зроблена з пророщеної пщениці.
— Братан, — сказав Групіровка, — є для тебе одне діло! Зробиш?
Я витріщився на нього.
— Може, й зроблю… коли знатиму, що робить! Далі? Групіровка розігнав дим рукою.
— Один барига подав на нас заяву! Ну, а мєнти передали її мені, звичайно… — він поліз у шухляду й дістав листок паперу. — Послухай, що цей казьол понаписував. Злочинне угруповання, очолюване паханом Групіровкою… систематично збирає суми понад установлену плату за місце… розборки, в яких жертвами стрілянини стали невинні громадяни з числа перехожих… як чесний комерсант, котрий реґулярно сплачує податки, звертаюся до вас із надією, що міліція покладе край цьому беззаконню… правова держава, котра прагне увійти в європейську спільноту… цих покидьків треба конче ізолювати від суспільства… правопорядок… боротьба з рекетом… — Групіровка вдарив долонею по столу. — Ще й спільноту сюди приплів… ну, гад!
— Спільнота! — покрутив головою Барабаш. — Хіба це європейська спільнота? Це — європейська свинота, інакше й не скажеш!
— Одне слово, баригу треба привезти на ринок! А тут ми покажемо йому все — і правопорядок, і спільноту, і злочинне угруповання з паханом разом… — Групіровка заскреготів зубами й вилаявся. — Зробиш?
— Координати?
— Поїдеш із Сєрим, він знає! Там, здається, Дірізюк на шухері?
Серьога Циплаков кивнув.
– Із самого ранку. Барига сидить в хавірі й носа надвір не показує… Ну, нічого, доп'ємо пляшку — та й візьмемо його з усіма тельбухами!..
Горілка знову забулькала в шклянках, вируючи на поверхні прозорим намистом.
— За що п'ємо? — поспитав Групіровка.
— За ішаків! — підняв я шклянку вгору. Братва перезирнулася.
— А чого, — сказав Серьога Циплаков, — теж божа скотинка! Погнали.
Ми перехилили шклянки й стали закусувати.
— А потом оказалось, — озвався зненацька Мамед, плямкаючи набитим ротом, — что эта ишак эрмен прислал! Через сорок день все солдат сифилис болел… понял, да? Эрмен ишак заражал, через фронт посылал, наш боец туда-сюда ему делал! Этот ишак — плохой ишак… на хрен нужно такой ишак, да!
Серьога Циплаков утерся рукавом і підвівся.
— Ну, — сказав він, припалюючи цигарку, — вперед, за орденами!
Обабіч дороги замиготіли грубелецькі осокори з обламаним гіллям.
— У передмісті він мешкає, чи що? — поспитав я нарешті.
— Ну! — Серьога Циплаков дістав комірковий телефон і став набирати номер. — Зараз дзенькнемо Дірізюкові… Гало? Це я. Об'єкт на місці? Який об'єкт?.. Ну цей же ж казьол… барига, коротше! Ну… Ага, це добре. Ми зараз будемо.
— Вдома?
— Сидить, уродіна… де йому, в хріна, подітися! Мєнти ж звеліли йому в хаті сидіти й нікуди не потикатися! А самі заяву взяли — та зразу до нас.
Авто звернуло на розбиту ґрунтову дорогу. О праву руч стало видно занедбаний колгоспний сад. Сніг падав і зразу ж танув, стікаючи по шклу довгими пацьорками.
— Ага, — сказав Серьога Циплаков, — оце його хавіра, казла цього штопаного!
Біля дороги височів ошатний будиночок з білої цегли. Трохи далі бовванів москвич, і в ньому, наче макогін, стирчала стрижена довбешка Дірізюка.
— Цей придурок буде на шухері?
— Ну! — Серьога Циплаков припаркувався під огорожею й вимкнув двигун. — Погнали.
Ми вилізли з авта й зайшли у двір. Я взявся було за клямку, аж зненацька у веранді почулися кроки. Серьога Циплаков подав мені знак, і ми хутко сховалися за рогом. Двері розчахнулися, й на ґанок вийшов розпатланий чолов'яга в спортивному костюмі. Він позіхнув і, застромивши руку в шаровари, почухав живіт.
Вышел заяц на крыльцо
почесать свое яйцо, — продекламував Серьога Циплаков, поволі виходячи з-за веранди, а тоді моргнув мені, й ми хором закінчили:
Сунул лапу — нет яйца…
Так и йобнулся с крыльца! Чолов'яга так і завмер з роззявленим ротом, держачи руку застромленою в шаровари. Серьога Циплаков згріб його за комір і потурив у коридор. Він поточився й, одлетівши до вішалки з одягом, так ударився об неї, що вона одірвалася й з усіма лахами гепнула йому на голову.
— Здравствуй, писатель! — обличчя Серьоги Циплакова розпливлося у веселій чортячій посмішці. — А ми — читатели твои… на творческую встречу приехали!
— Где фуршет? — устряв я й собі. — Виски, сигары… эта… жратва?
Чолов'яга дивився на нас круглими од жаху очима.
— Товарищ не врубается! — Серьога Циплаков згріб його за вухо й одним ривком поставив на ноги. — Ну че, сука, будем базарить?
— О чем? — прохарчав той.
— О писательстве! — Серьога Циплаков перестав посміхатися, й обличчя його жахливо засмикалося. — Ти че, падла, понаписывал, э? Ты что это за телегу в мусарню накатал, сука рваная?
Він щосили пхнув чолов'ягу в груди. Той сторчголов заточився через увесь коридор і, одчинивши двері лобом, гепнув у передпокої.
— Ты кого преступной группировкой обозвал, а? Ты кого подонками назвал, гнида? Ты знаешь, что тебе за это ребята сделают?
— Изнасилуют… а потом — зарежут! — сказав я й дико заіржав.
Серьога Циплаков знову вхопив його за вухо і, поставивши на ноги, почав методично садити в живіт. Удари звучали так, наче хто б'є кулаками в тісто. Чолов'яга впав на коліна, потім уперся лобом у підлогу.
— Серый… прости! Прости меня, суку… прости, падлеца… прости, казла позорного, пидерастического!
— А-а, — заревів Серьога Циплаков, сатаніючи дужче й дужче, — вот как ты запел, пидор гнойный! А когда в мусарню ходил, че тогда пел, а?
Я пройшов на кухню й одчинив холодильника. Там було повнісінько ріжного їдла.
— А-а, — загорлав у передпокої чолов'яга, — больно же!
— Э, — гукнув я, добуваючи з холодильника здоровецький кавалок шинки, — ты же так его замочишь! Ты че, Серый?
— Фигня! — заревів Серьога Циплаков. — Зароем где-нибудь в лесу — и все дела!
Я взяв шклянки, плящину кетчупу й зазирнув у передпокій. Серьога Циплаков гатив чолов'ягу носаками, азартно хекаючи й підстрибуючи після кожного удару. Я згріб його за шкуру й потурив геть.
— Охолонь, кажу тобі! Здурів?
Барига корчився на підлозі, мов черв'як. Серьога Ципла-ков тяжко зіпав і витирав лоба.
