— Музон! — підпряглася й Мацюцька своїм тоненьким голосочком.
— Взяло, еге? — поспитав я, натискаючи кнопку магнітофона.
В колонках загупала ритмічна мелодія. Не тямлячи себе від захвату, я притис педаль, і шосе буквально плигнуло наперестріч, а вітер застугонів, далі завив, а потім став ревіти в шибах, обтікаючи могутнє тіло всюдихода.
— Атлантік-сіті… наливай, наливай! — зарепетував позаду Барабаш, од повноти почуттів гупаючи кулаками по сидінню. Мацюцька й собі телесувалася, тупаючи ногами й вигукуючи щось нечленоподільне, пісня про Атлантік-сіті, де йшлося про те, що треба натискати на педаль, била по барабанних перетинках, і я теж горлав як навіжений, і тиснув на газ, аж врешті стрілка спідометра перевалила за двісті кілометрів, й авта, котрі йшли попереду, стали перелякано шарахатися з дороги, звільняючи нам лівий ряд. На задньому сидінні щось забулькало; я подивився в дзеркало й побачив, що Барабаш із Мацюцькою обіймаються й по черзі дудлять із великої квадратової пляшки з етикеткою віскі, а при цьому ще й цілуються. На брудершафт! — заревів Барабаш, вимахуючи пляшкою й ляпаючи пійлом по всенькій машині. За вічну дружбу! — відгукнулася Мацюцька й, підстрибуючи, стала махати своїм шарфиком. Я збавив газу. Наближалося місто, й попереду вже видніла шкляна будка міліцейського поста. Барабаш роззявив рота й, стукаючи себе кулаками по черепу, завзято акомпанував мелодії, котра билася в динаміках. Резонанс був просто-таки разючий, і виходило, як на ксилофоні. Мацюцька гуцала на сидінні, підстрибуючи мов коза, й верещала на всю горлянку, — аж врешті я обернувся й посварився на них кулаком.
— Гей, обревки… охолоньте! Ще мєнти спинять, то буде клопіт… чули?
— По фіг нам усі мєнти! — заревів Барабаш.
— Перемочимо, на хрін! — завищала Мацюцька, войовниче вимахуючи пляшкою.
Барабаш згріб її своїми здоровецькими лапами й притис до грудей.
— Ось вона, бойова подруга! — розчулено вигукнув він, цілуючи Мацюцьку в її в'язану шапочку. — Ось хто буде прикривати нас вогнем у вуличних перестрілках і перев'язувати рани! Стріляти вмієш?
— Вмію! — заверещала Мацюцька, гуцаючи на сидінні.
— Гранати кидать умієш?
— Я все вмію, блін! — Мацюцька плигнула на Барабаша й, здавивши його ліктем за горло, повалила на сидіння. Обоє попадали на підлогу й стали борюкатись, як ведмеді. Я повагом поминув міліціянтів, котрі стояли коло узбіччя з палицями в руках, і став спускатися в діл. Надворі вже смеркло. Вулиця була геть захаращена машинами. Пролітав дрібний сніг, і на тлі зимового вечора, мов жарини, спалахували габаритні ліхтарі.
— Ага, — вовтузилася на задньому сидінні Мацюцька, — здаєшся? — Чутно було, як Барабаш застогнав. — Лежати, обревку! Не рухатися!
— Та здаюся, здаюся… — озвався нарешті Барабаш.
— Ти в мене так не відбудешся! Я поборола тебе… а тепер — зґвалтую! Второпав?
— Ну! — з готовністю сказав Барабаш.
— Ось зараз я тебе буду ґвалтувати…
Я глянув у дзеркало й побачив, що вона сіла на Барабаша верхи й уже розстібає йому джинси.
— Агенте Мацюцько! — гаркнув я не своїм голосом.
— Я!
— Відставити порнографію! Привести себе до ладу!
— Слухаюсь!
Барабаш невдоволено заворушився.
— Ну, чого ти, справді… — сказав він, піднімаючи голову. — Завжди ти лізеш не в своє діло!
— Мовчати! — гаркнув я на нього. — Поживитися захтів на дурняк, еге? Дитина обкурилася, а він і радий!
— Ну, вона ж повнолітня… — не здавався Барабаш. — Як співають оті хлопці: «И целуй меня везде, восемнадцать мне уже!»
Я пригальмував коло хідника. Попереду світився вхід у метро.
— Маленьким дівчаткам, — суворо сказав я Мацюцьці, — пора вчить уроки! А потім у люльку — і спати! Це перше. Друге: куди ходить твоя Леся поза роботою?
— Як це куди?
— Ну, дозвілля вона де проводить, — в саунах, косметичних салонах, дискотеках… га?
Мацюцька застебнула шубу й, узявшись обома руками, глибше натягла шапочку на голову.
— Вона ходить в масажний салон… «Парадиз» називається! Масаж там, кажуть, лише для заможних жінок…
— «Па… парадиз»?! — перепитав Барабаш. Тоді неймовірно глянув на мене. — Так це ж Мандели фірма!
— Ти впевнений?
— Та вже ж!
Я перевів погляд на Мацюцьку.
— Агенте Мацюцько!
— Я!
— Можете бути вільні. Як прийдете додому, прийміть дві таблетки від голови й лягайте спати. На випадок чого, телефонуйте мені на мобільний. Завдання зрозуміле?
— Так точно! — відрапортувала вона.
Леопарденя натуральне, подумав я, наглядаючи, як її плямиста шубка зникає в чорній пащі метра.
— Ти… обревку! — обернувсь я до Барабаша.
— Що?
— З неграми давно воював?
Барабаш сів і, взявши пляшку, потяг кілька добрячих ковтків.
— Місяць тому! — сказав він, облизуючись. — Під чаркою був, а вони попалися на дорозі… Це в Гарлемі було.
— Де той Гарлем?
— А на хріна він тобі здався?
Я сказав. Барабаш покрутив головою й знову хильнув із пляшки.
— Ох, не радив би я туди потикатися… Ці блеки всі мають досвід бойових дій, так що зброєю їх не злякати!
Я здивовано вирячився на нього.
— А ми що, лохи проти них? Ну ти даєш! Ми з тобою хто такі, га?
— Ми — два взводи спецназу! — гаркнув Барабаш. — Я — один взвод…
— … а я, — сказав я, рушаючи з місця, — другий! Так що нічого сумніватися… вперед — і з піснями!
Багатоповерхові кам'яниці світилися жовтими квадратиками вікон. Вже геть смеркло, й оддалі здавалося, що ці нагромадження світляних плям висять у темряві, наче разки бурштинового намиста.
— Отут вони й живуть, в общагах… — сказав Барабаш, простуючи за мною через вигін. — Переважно нелегали… Грошей вистачило добратися до України, а далі — хріна!
— Та їм, напевне, і тут незлецьки ведеться… — буркнув я, спотикаючись об арматурину, яка стирчала із землі.
— А ще б пак! Ці блеки качаються в нас, мов коти в сметані: общаги ними окуповані геть, базар тутешній вони контролюють, та й по вулиці хріна зайвий раз пройдеш… І навіть кафе у них тут своє, в підвалі! Хазяїн теж із блеків, щоправда, з громадянством.
— Чим же вони промишляють?
— А хто чим… Наркотою, в основному. — Барабаш озирнувся. — Добре, що ми авто кинули на стоянці — тут його вмент розібрали б на гвинтики…
Ми обійшли кам'яницю й потрапили у вузьку стягу жовтого світла, котре падало з відчинених дверей. Біля гуртожитку стояв новенький лискучий форд-таурус, а на ґанку про щось джеркотіло троє муринів.
