руки її ковзнули ще нижче — й зімкнулися довкола моєї плоті, яка стала диба, мов схарапуджений кінь.
Я скрикнув, і тіло незалежно від моєї волі вигнулося дугою, спираючись лише на потилицю й п'яти.
Дві бамбукові голки одночасно вп'ялися в шию; якась чорна тінь накрила мою свідомість, і я прийшов до тями, в однісінький мент перемістившись із площини екстазу в дуже спокійну місцину.
— Отямився? — поспиталась Мандела, пораючись коло свого приладдя.
— Ну… — сказав я. — Що ти зробила?
— Зупинила оргазм. Елементарний трюк… якщо знаєш, як це зробити!
Я вслухався в свої відчуття. Пульс був нормальний.
— Для чого тобі ця Леся? — поспиталася Мандела.
— Для діла… для чого ж!
— Вона тобі чимсь насолила?
Я обернув голову й подивився на неї.
— Ти щось знаєш?
— Та звідки ж! Просто це така стервозна особа, що здатна будь-кого дістати… от я й подумала!
— Що ти можеш розповісти про неї? Мандела посміхнулася.
— А що ти хочеш знати?
— Геть усе!
— Ну, ти й хитрий! Це ж наша постійна клієнтка… як же ж так?
— А я твій давній друг!
— Гм… — сказала Мандела. Тоді насмішкувато зміряла мене очима. — Це вона тобі стільки синців наставила?
— Чому ти так думаєш?
— Ну, вона ж спортсменка… ще й дуже тренована!
— Та ти що?!
— А ти думав! У неї тіло, як з гуми… кожен м'яз відпрацьований, аж приємно розминати його!
— Ох, я її порозминав би…
—Їв би кіт сметану, та хто ж йому дасть! Що ще ти хочеш знати?
— Часто вона сюди ходила?
— Двічі на тиждень. В неї абонемент, зі скидкою…
— Як для постійної клієнтки?
— Авжеж. — Вона підійшла до мене й м'яким порухом змусила лягти на спину. — Сподобалося?
— Де ти цьому навчилася?
— В Швеції… де ж іще! Але такий масаж ми робимо не всім.
— Чому це?
— Серце може не витримати.
— Навіть так?
— А ти думав! Не всі ж такі бугаї. — Вона знову зачерпнула крему зі слоїчка. — Розслабся… Ще трохи — й ти побачиш небо в зірках!
Її м'які долоньки знову лягли мені на живіт й плавними кружними рухами стали підійматися вгору, дедалі нарощуючи темп, і що жвавішими ставали вони, то гучніше й тривожніше билося моє серце, а подих робився частішим, аж врешті вони сягнули шиї, легенько й обережно забігали коло потилиці, натискаючи якісь точки, а потім у них, наче за помахом чарівної палички, з'явилися бамбукові голки, й я відчув, як одна з них штрикнула мене у вухо…
… і з ніг до голови мене мов би обсипало приском, я сіпнувся й замотав головою, а голки знову торкнули вуха, тепер в іншому місці, й я насилу погамував крик, який ладен був зірватися з моїх вуст, але гострі дерев'яні шпички тепер танцювали безпересталь, торкаючи незнані потаємні точки, й за кожним разом у моєму тілі вибухали зачаєні спазматичні імпульси, котрі пронизували мене вогненними струмами, всеньке тіло звивалося, билося мов рибина, я відчував, що пливу, пливу в якійсь палючій субстанції…
…спочатку це були далекі гірські хребти, котрі синіли аж ген-ген на овиді, а відтак, ширшим і жорсткішим планом, — руда кам'яниста порепана земля, на котрій поріс колючий сухий чагарник, і тоскне завивання гарячого вітру, котре домінувало над усім, наче містичний крик демона, а потім, іще жорсткіше й реальніше, — чорний розтруб вогнемета, котрий видався таким великим, що сливе затуляв усю панораму; новий гарячий імпульс пекучою хвилею обілляв мене з голови до ніг й зазвучав у моїй свідомості, наче могутній тріумфальний акорд, і на цей-таки краєвид якимсь незбагненним робом наклалося інше видиво: білим-біла дівоча постать, котра лежить на простирадлі, прикриваючи долонею свою цноту, й видиво це росло й росло, аж я побачив його дуже чітко й напрочуд реально; й знову могутній акорд струсонув мене, сього разу встократ потужніше й агресивніше, — і я побачив її широким планом, цю шляхетну породисту первістку, побачив її перелякані очі полохливої звірини, почув запах її молодого й трохи їдкого поту, відчув, як пручаються її руки, впираючись мені в груди; а далі акорди залунали один за другим, це було зґвалтування, коли двоє тіл намагаються поконати одне одного, коли обличчя з гожими делікатними рисами одвертається геть, ховаючи покусані вуста, коли ноги стискаються в тугий замок, коли тверде коліно брутально й невідворотно розчахує їх, не звергаючи уваги на відчай, котрий метається в очах, коли трепетний живіт нарешті штовхає тебе, здіймаючись у спазматичному поштовху під твоїм тілом, а неподатливе, тверде й водночас дивовижно атласне лоно міліметр за міліметром починає здаватися могутнім поштовхам… нестерпний, сліпучо-білий вогонь знову вибухнув під моїм черепом, і я побачив обидві ці картини водночас — містичний колаж, в якому основним елементом був чорний розтруб вогнемета…
… з котрого раптовим рвійним поштовхом вихопилося полум'я. Воно вдарило коротким струменем, од котрого вмент спалахнув сухий колючий чагарник, і вітер відразу ж підхопив брудний сірий дим і, жбурнувши вгору, погнав його геть; але за першим струменем ударив другий, потім третій, і від кожного поштовху всього мене стрясав потужний екстатичний імпульс, котрий викручував моє тіло шпаркими вогненними струмами, які, підіймаючись від основи хребта, вибухали десь під черепною коробкою; імпульси частішали й частішали, аж зіллялися в усеохоплююче крещендо, в якому поволі стала згасати моя свідомість…
Здається, я прийшов до тями десь через п'ятнадцять хвилин.
— Ну, — поспиталася Мандела, — небо побачив?
— Ох ти ж і терористка! — сказав я, піднімаючись на ліктях. — Сексуальна маніячка… інакше й не скажеш!
— Полеж, — трохи насмішкувато сказала вона. — Відпочинь.
— Що це за масаж такий, цікаво?
Вона зняла свій халат і повісила на гачок.
— Активізація точок, які розташовані у вушній чашечці. Схоже буває, коли партнери кусають одне одного за вуха. Але я працюю з голками, які дають максимальний ефект…
— Спеціялістка! — буркнув я. — І скільки ж ти лупиш із клієнтів?
— Такий масаж дуже полюбляють жінки, — спокійно сказала вона. — Особливо дружини політиків. Сто—сто п'ятдесят доларів для них не сума.
— А зате кайфу скільки! — сказав я. — Та певне, хіба ж політик зугарний на що-небудь, крім патякання язиком!
— Якщо послухати їхніх дружин, то всі вони імпотенти! — махнула вона рукою. — Послухай, тобі справді потрібна ця Леся?
— Отак! — черконув я себе по горлу. — А що?
— Здається, я можу про неї дещо розповісти…
— Правда?
— Звичайно! Ось приймай душ — і поговоримо…
За десять хвилин ми сиділи в зеленому покої й пили каву.
— А Барабаш і досі грядку порає! — вражено сказала Мандела. — Уявляєш?
Я махнув рукою.
— Ти кажеш!.. Він завжди такий: як допадеться, то наче дурний до мила — не відпустить дівчину, поки та плакати не почне!
