кілометрів, але достатня, щоб дати нам основні факти. Її діаметр — п’ятнадцять тисяч кілометрів, дещо більше земного. Густа атмосфера — майже суцільний азот. І ніякого кисню — на щастя.
Оце «на щастя» завжди привертало найбільшу увагу, приголомшючи слухачів.
— Розумію ваше здивування: більшість людських істот схильна переоцінювати потребу дихання. Але за останні перед нашим вильотом десятиліття погляди землян на Всесвіт зазнали суттєвих змін. Відсутність інших живих створінь — так нині, як і в минулому, — в Сонячній системі, а також цілковитий провал програм СЕТІ попри шістнадцять століть марних зусиль, переконали, по суті, всіх у тім, що життя є явище дуже рідкісне в космосі, а тому й надзвичайно цінне.
Звідси витікало, що всі життєві форми заслуговують на повагу, і їх слід оберігати. Дехто наполягав на тому, що навіть хвороботворні віруси та переносники захворювань повинні охоронятися законом, а ніяк не знищуватись. Дуже популярним виразом Останніх Днів стало «Шанування Життя», і мало хто при цьому мав на увазі лише людське життя.
Коли прийнято було засаду біологічного невтручання, з цього випливали деякі практичні наслідки. По- перше, вже давно було погоджено, що нам не можна висаджуватись на будь-яку планету, де вже існують розумні форми життя: людська раса має досить негативного досвіду подібних ситуацій у своїй земній історії. На щастя — чи на жаль! — але подібних випадків так ніколи і не виникло.
Але тоді міркування пішли далі. Припустимо, ми знайшли планету, де ледь розпочалося тваринне життя. Чи мусимо триматись осторонь такої планети, дозволяючи її еволюції йти своїм ходом. Маючи шанс, що колись, мільйони років по тому, там може виникнути розумне життя?
А коли піти ще далі вглиб? Що як на планеті існує лише рослинне життя? Чи лише одноклітинні мікроби?
Вас може здивувати, що тієї пори, коли само існування людського роду було поставлено на карту, люди знаходили час сперечатися про подібні суто моральні та філософські проблеми. Але неминуча Смерть загострює думки, привертаючи увагу до питань неминущої цінності: чому ми тут, що нам робити?
Великої популярності набула концепція Метазакону — певна, що ви чули такий термін. Йшлося про можливість розробити юридичні та моральні засади, які можна б застосувати до всіх розумних істот, а не лише до двоногих ссавців, які недовгий час панували на планеті Земля і дихали повітрям.
Доктор Келдор, до речі, був одним із провідних прихильників цієї концепції. Через це його цькували ті, хто проголошував: оскільки гомо сапієнс є єдиний відомий вид розумних істот, саме його збереження має бути пріоритетним серед усіх інших міркувань. Хтось кинув у маси такий лозунг: «Коли вибирати між Людиною та Слимаком, я обираю Людину!»
На щастя, до прямої сутички, скільки відомо, ніколи не дійшло. Ще пройдуть століття, доки отримаємо звіти з усіх запущених кораблів-розсіювачів. А якщо декотрі з них не відгукнуться — що ж, і слимаки могли здобути перемогу…
3505 року, на заключній сесії Всесвітнього Парламенту, були схвалені — у так званій Женевській Директиві — певні засади майбутньої колонізації планет. Багатьом вони здавались надто ідеалістичними, та й не існувало жодних засобів впровадити їх у життя. Але вони були виразом наміру — останнім жестом доброї волі щодо космосу, який, можливо, так ніколи й не зможе оцінити його.
Нас тут стосується лише один із принципів Директиви — але найславетніший, бо викликав найбільше суперечок, оскільки виключав чимало серед найпринадніших космічних цілей.
Наявність скільки-небудь значного відсотка кисню в атмосфері планети є певним доказом того, що на ній існує життя. Адже цей елемент надто хімічно активний, щоб зберігатись у вільному стані, якщо тільки постійно не відновлюється рослинами чи якимись еквівалентними живими організмами. Звичайно, кисень не обов’язково означає тваринне життя, але він створює для нього передумову. І хай тваринне життя лише зрідка веде до розумного, жодного іншого правдоподібного шляху до нього навіть теоретично ще не вигадано.
Отже, згідно з принципами Метазакону, всі планети з киснем було відкинуто. Відверто кажучи, я сумніваюсь, що таку рішучу заборону було б прийнято, коли б не квантовий двигун, який дав нам, по суті, безмежні простори — та й безмежну енергію.
Тепер дозвольте розповісти вам про наш план дій, як досягнемо Сагана-2. Як бачите з карти, більше половини поверхні планети покрито льодом, глибина якого сягає, в середньому, трьох кілометрів. А це більше кисню, ніж ми можемо колись потребувати!
Вже будучи на орбіті навколо планети, «Магеллан» використовує невеличку частину повної потужності квантового двигуна, щоб діяв як смолоскип. Він виплавлятиме лід, одночасно розщеплюючи пару на кисень і водень. Останній швидко відлине геть до космічного простору; як треба буде, то зможемо сприяти цьому з допомогою спеціально налаштованих лазерів.
Мине лише двадцять років, і Саган-2 матиме вже десять відсотків кисню в атмосфері, хоч дихати цим повітрям ще не можна буде через великий вміст у ньому оксидів азоту та інших отруйних газів. Приблизно тоді ж ми розпочнемо прискорювати процес за допомогою спеціально вирощених бактерій та навіть рослин. Але планета ще буде надто холодною: навіть з урахуванням тієї теплової енергії, яку ми їй постачатимемо, температура на її поверхні лишатиметься мінусовою за винятком кількох полуденних годин на самому екваторі.
Тож на цьому етапі ми використаємо квантовий двигун іще раз — мабуть, востаннє. «Магеллан», провівши в космосі весь час свого існування, нарешті спуститься на поверхню планети.
І тоді, приблизно чверть години щодня, о певній порі, двигун вмикатиметься на максимальну потужність, яку зможе витримати конструкція корабля — та й гірські породи під ним. Тепер ми не знаємо, як довго триватиме вся операція: потрібні спершу випробування; можливо, доведеться знов кудись переміщувати корабель, якщо місце виявиться геологічно нестійким.
У першому наближенні виходить, що нам потрібно буде вмикати двигун протягом тридцяти років, аби уповільнити рух планети настільки, щоб вона доволі наблизилась до свого сонця, змінюючи свій клімат на значно тепліший. Після цього ще двадцять п’ять років потрібні будуть, аби, знов-таки регулярно вмикаючи двигун, закруглити орбіту планети. Але більшу частину цього часу Саган-2 буде цілком придатний для життя, хоч доти, доки не буде досягнуто остаточної орбіти, зими будуть вельми суворі.
Отже, кінець кінцем, матимемо незайману планету, дещо більшу розмірами за Землю, з сорока відсотками океану та середньою температурою двадцять п’ять градусів. Повітря матиме кисню сімдесят відсотків земного вмісту, але цей відсоток безперервно зростатиме. Настане час розбудити дев’ятсот тисяч землян, які до цього перебуватимуть у сплячці, й подарувати їм новий світ.
Такий сценарій буде здійснено, якщо тільки несподівані події або відкриття не змусять нас від нього відійти. А коли трапиться найгірше…
Доктор Варлі трохи затнулася, по тому хмуро посміхнулась.
— Ні — що б не трапилось, нас ви більше не побачите! Якщо Саган-2 виявиться неможливим, маємо ще одну ціль за тридцять світлових років далі. Вона, можливо, навіть краща.
Очевидно, ми постараємося колонізувати обидві. Але вирішуватимуть це наші нащадки.
Знадобився деякий час, щоб дискусія пішла нормальним руслом: більшість академіків здавались приголомшені, хоч аплодували цілком щиро. Президент, який завдяки довголітньому досвіду завжди мав кілька заздалегідь заготовлених питань, розпочав дискусію сам:
— Незначне питання, докторе Варлі: на честь кого або чого названо Саган-2?
— На честь одного автора науково-фантастичних творів початку третього тисячоліття.
Це, як і сподівався президент, зламало лід мовчання:
— Ви сказали, докторе, що Саган-2 має принаймні одного супутника. Що буде з ним, коли ви зміните орбіту планети?
— Нічого, як не рахувати легких пертурбацій. Він і далі рухатиметься навколо своєї планети.
— Якби Директива — якого там, 3500-го?..
— 3505-го.
— …була прийнята раніше, чи були б ми тут нині? Я маю на увазі, що на Талассу тоді вхід стороннім було б забороненої
— Дуже цікаве питання, ми часто його обговорювали. Дійсно, розсіювальна місія 2751 року, коли ваш материнський корабель було відправлено на Південний острів, ішла врозріз із майбутньою Директивою. На
