– Я має на увазі, з Білої Армії. Адже Ви сказали, що Ваш тато бився з більшовиками. Значить він був за царя.
– Та що Ви! - здивувався Пляченко. - Він був патріот. У ті роки...
Несподівано для себе, Пляченко почав розповідати незнайомці історію українських визвольних змагань. Вона слухала уважно, інколи ставила питання. Все це було для неї нове.
Вони йшли нічними вулицями і говорили. Коротеньким провулком вони перейшли з Малекона до Сан Лазаро, а звідти - на Сан Франциско.
Біля одного з будинків Пляченко зупинився.
– Тут є моя хата. Хочете зайти?
Вони піднялися на другий поверх.
– Комуналка? - спитала дівчина, оглядаючи квартиру.
– Вибачте?
– Квартира на багато сімей?
– То була моя власність. Але після революції Кастро все відібрав та заселив сюди інших. А мені залишив одну кімнату.
Кімната була затишна. Пляченко увімкнув світло.
Тільки тепер він побачив дівчину як слід. Було їй років 22 і була вона гарна. На ній була совіцька воєнна форма.
– Ви офіцерка?
– Льотчиця... - відповіла дівчина. - Це дуже цікаве, те що Ви розповіли. Я зовсім нічого не знала про УНР, про гетьмана...
– В Вас були совітські підручники, - потиснув плечима Пляченко. Він увімкнув магнітофон - ще одну пам'ятку дореволюційного життя.
– Хто це співає?
– Карлос Гардель. То є аргентинське танго. Трохи старомодне...
– Мені подобається.
– Хочете рому? - З далекої шухляди Пляченко дістав пляшку темного Бакарді. Тепер таке не дістати. Пляченко тримав цю пляшку для особливих випадків - ось як тепер.
Вони випили. Потім ще.
– Це краще від горілки... - сказала дівчина. - Потанцюємо?
Вона не вміла танцювати танго. Натомість в них з Пляченко вийшло щось подібне на спрощений вальс. Вони притулилися одне до одного. Під військовою формою Пляченко відчував тепло її тіла. Він почав гладити її спину. Раптом вона наблизила свої губи до його і жадібно поцілувала. Поцілунок був гарячий та солодкий. Язик Пляченка опанував дівочого рота. Вона відповідала на поцілунок. Пляченко ближче притягнув її до себе. Його коліно опинилося поміж її ногами. Він почав повільно рухати ногою. Дівчині це сподобалося. Не перериваючи поцілунок, Пляченко почав розстібати її жакет. Дівчина допомагала.
Язик Пляченка опустився на її шию.
– Як це приємно! - сказала вона.
Під жакетом був масивний бюстгальтер. Пляченко почав цілувати її перса крізь тканину.
– Зачекай, - дівчина швидко стягнула бюстгальтер з себе. В неї були гарні соковиті перса. Пляченко із насолодою почав вкривати їх поцілунками. Він легенько притиснув поміж пальцями її рожеві соски. Потім почав їх лизати. Дівчина заплющила очі.
Пляченко стягнув з неї спідницю. Пальці торкнулися дівочої піхви. Вона не заперечувала. Пляченко зняв з неї трусики.
Він поцілував її живіт, потім його губи потонули у волоссі на її лобку.
– Що ви робите! - гукнула дівчина. - Це ж... не можна... Це ж... а...
Губи Пляченка відшукали її клітор. Той швидко набухав. Пляченко лизав його, цілував, трохи надкушував... на мить залишав у спокої і торкався язиком статевих губок. Його язик проковзував усередину.
– Аааа... - стогнала дівчина. - Не зупиняйся...
Пляченко прискорив темп.
– Трахни мене! - прохала дівчина.
Пляченко легенько вдарив її по сідницях.
– Виєби мене!
Пляченко зрозумів. Не відводячи губів від клітора, він розстібнув брюки і звільнив свій напружений прутень. Не дивлячись, від дістав з шухляди презерватив - 'Добре, що кімната маленька, - подумав він' - і одягнув прутень. Він підвів дівчину на руках і посадив на край столу. Розвів руками її статеві губки - і повільно ввів прутень поміж ними.
– Єби мене! - знов сказала дівчина. Вона гаряче дихала. - Візьми мене, як проститутку!
Пляченко витягнув прутень і відразу ж ввів його назад. Потім знов і знов. Він не поспішав. Дівчина кричала від насолоди.
Руками Пляченко пестив її перса. Губами цілував її вуха. Його язик торкнувся її потилиці.
– Ще, - прохала дівчина, - Ще!
Пляченко почав рухатися швидше. Його прутень увійшов якомога глибоко у дівоче тіло.
– Таааааааак! - шепотіла вона. Сперма вдарила з прутня. Стримана презервативом, вона накопичувалася наприкінці. Дівчина напружилася... і кінчила.
– Не виходь ще трохи, - попрохала вона. Пляченко послухав.
– Мені ніколи ще не було так добре... - зізналася льотчиця.
– Ти не думай, що я непорядна, - сказала вона. Втомлені, вони лежали у ліжку. - Я не є проститутка...
– Я так і не думаю, - сказав Пляченко. - Ти жінка. І ти маєш право на насолоду. Що ж тут непорядного.
– Я правда вже не дєвочка... - зізналася вона. - Вже рік... Річ у тому... В мене був хлопець...
– В тебе є дитина? - з порозумінням спитав Пляченко.
– Та ні... Хлопець... Як же це іспанською? Новіо!
– А, новіо? Жених? - зрозумів Пляченко. - Ти мене вибач, я вчив українську із татусем та матусею, і давно вже нею не спілкувався. Тому не знаю деяких виразів.
– Ви дуже добре говорите українською, - сказала дівчина. - Краще від мене.
– То ти казала, в тебе був новіо...
– Так, рік тому. Обіцяв одружитися, я йому повірила... А він отримав, що хотів, та й покинув мене...
– А хотів він лише статевих стосунків?
– А хіба чоловікам треба чогось іншого?
Пляченко ніжно подивився на неї
– Дівчинко, - м'яко, майже побатьківськи сказав він. - Якби у цьому житті все було так просто... Але ж я так і не знаю, як тебе звуть.
– Я - Галя, - сказала дівчина. - Як у тій пісні про козаків. Знаєте?
– Знаю. Татусь і матуся мені її весь час співаю. А ще оцю: 'Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю...'
– А Вас... Тобто, а тебе як звати?
– Тут мене називають Педро. Але матуся кликали мене Петрусь...
– Знаєш... Петрусь... мені ніхто ще цього не робив...
– Чого саме?
– Ніхто... не лизав мою... писю...
– Тобі сподобалося?
– Т-так. Це було дуже соромно... але приємно. Мабуть я якась збочена...
– Ні, зовсім ні. Це цілком нормально. Ти хотіла би ще?
Галя сором'язливо промовчала.
Петро поринув під ковдру. Не поспішаючи, він почав цілувати Галин живіт. Руки відшукали щілину її
