* Написав професор Бойко-Власишин *
* що він працює на Кафедрі Українознавства *
* Києво-Могилянської Академії * * *
*********************************************/
for (іnt і = 0; і ‹ kіlkіst_іstot; і++ )
{
іf (іstota[і]==Yettі)
{
cout‹‹'Єтті знайдено : '‹‹ іstota[і] ‹‹' ! Слава Нації ! ';
}
}
– Але хіба ж нам це допоможе? - спитав Митко. - Адже програма шукає продавнього Українця, а не якусь там невідому істоту.
Усі замислились.
– В мене є рішення! - закричала раптом аспірантка. - Програму треба пристосувати до нового завдання!
– Пристосувати? - спитав професор. - Але як?
– А отак!
Марійка взяла олівця і внесла необхідні зміни.
– Дивіться!
Присутні знов схилилися над аркушем.
/********************************************
* Комп'ютерна програма *
* для пошуку невідомої істоти *
* *
* Написав професор Бойко-Власишин *
* що він працював на Кафедрі Українознавства *
* Києво-Могилянської Академії *
* *
* Модернізувала аспірантка Марічка з тої ж Кафедри * * *
*********************************************/
for (іnt і = 0; і ‹ kіlkіst_іstot; і++ )
{
іf (іstota[і]==Neznana_іstota)
{
cout‹‹'Незнану істоту знайдено : '‹‹ іstota[і] ‹‹' ! Слава героям ! ';
}
}
– Геніально, - сказав професор. - Тепер залишилося лише знайти комп'ютер і ввести цей код!
– А я бачила якийсь комп'ютер! - зауважила журналістка Орися. - Він стояв у кабінеті начальника турбази.
– Ото правда, - погодився начальник. - А я ж про нього давно забув...
Всі побігли до кабінету. Професор Борщевський увімкнув науковий прилад і власноруч надрукував на екрані програму. Тоді натиснув на кнопку.
Комп'ютер зашумів... За хвилину машина вивела на монітор питоме зображення.
Істота була страхітна. Вона рухалася горами, з коренем вириваючи тисячорічні смереки. Істота збивала балалайкою шишки з дерев і жадібно клала до рота.
– іt's a bear! - впізнала Masha Romanova - A Communіst Russіan bear! Ya vіdela ego na kartіnkax v zhurnale 'Newsweek'!
S = v * t
Розмову перервав шум гелікоптера.
– То не наш, то чужинський, - мудро зауважив професор Борщевський. - Я чую то гуркоту гвинтів.
– Може то з Московщини? - сказала Марійка.
– Ото ми наразі перевіримо!
Митко і Дзвінка побігли до лісу. За хвилину повернулися з двома полоненими.
– Старі 'друзі', - відрекомендувала Дзвінка. - Юрій Горін та Свєтлана Молотова. Обидвоє є аґентами ворожої ФСБ.
– То це вони вкрали Рушник Національної Єдності! - зашуміли Українці. - Вони повирубували усі червоні калини на Канадійщині!
– Да, ета ми, - зізналися чужинці.
– Ви ж обіцяли більш не робити Українській Нації ніяких кривдоньок! - нагадала Дзвінка.
– А ми нє протів Украіни, - почала Свєтлана. - Ми протів...
– Малчі! - закричав Горін. - Ета гасударствєнная тайна Вєлікава Путіна!
– Що??? - сказали Українці.
– Нічєво, - відповіла Свєтлана.
Націоналісти задумались.
– Тоді будемо вас тортурувати, - сказав, нарешті, Митко. Він пошукав по ворожих кишенях і дістав портрети Путіна.
– Рахую до трьох! А як мовчатимете, розірву ото всяке на ваших очах! Раз! Два!..
Свєтлана втратила свідомість.
– Скажу... Всьо скажу... - зімлів Горін. Слухайте... Всє знают, что Вєлікій Путін во прємногой своєй мудрості повєлєл создать гігантскіх чєловєкоподобних роботов для охрани граніц Святой Русі от амєріканцев. Но он нє успєл воплотіть вєлікого рєшєнія. Прємудрий Дмітрій Мєдвєдєв, намєстнік Путіна на Землє Русской, не смог до конца пронікнуть в вєлікій замисєл Предшествєніка. Вмєсто чєловєкоподобного робота, он создал гігантского Русского мєдвєдя і направіл єго защіщать ісконна Русскій горад Цхінвалі от баєвіков КУН-Просвіта. Аднака, услишав звукі грузінскіх войск, звєрь іспугался і убєжал. Он залєз в Карпатскіє гори і засєл.
– Гаразд, - сказала Дзвінка. - А ви тут навіщо?
– Прємудрий Мєдвєдєв павєлєл паймать звєря і даставіть єго в крємльовскіє подвали, чтоби судіть за дєзєртірство.
Всі задумались.
– А може порубати звіра козацькою шаблюкою? - запропонував Митко.
– Ні! - перервав професор. - То буде встид. Адже кожен етнічний Українець мусить берегти рідну природу.
– Але ж отой ведмідь не є Український, - зауважила Орися Загартчук. - Він перебіг до нас з чужої Московщини.
– Може він Українського походження, - припустила Марійка. - Генетика - загадкова наука. Він же ж побіг не до Ленінських гір, а у Священні Карпати. Ото мусить бути голос Української крові!
– Не мусимо його видавати чужинцям, - сказала Дзвінка. - Якщо він втік від совітів, то засуджує московський імперіалізм!
– Вам же хуже, - зауважив Горін. - Он вам тут всє Карпати разламаєт. Прєдал Мєдвєдєва - і радуєтся!
Усі злякалися.
– Професоре! - нагадала Марійка. - Пам'ятаєте незнані клітини, що ми бачили у мікроскопі? Я тепер думаю, що вони відвалилися від ведмедя.
– То правдоньку ж ти кажеш! - погодився вчений. - То є наукова істина!
