Дзвінка озирнулася і зраділа: прямо напроти калини росла біла береза.
– Тільки спробуйте! - закричала вона. - Ми тоді вашу березку зламаємо!
Гебісти лякалися. Горін вимкнув бензопилу.
– Может, дагаварімся? - запропонувала Свєтлана.
– Можна, - погодилася Дзвінка. - Поверніть нашим українцям Рушник Національної Єдності, визнайте гетьмана Мазепу, випустіть з тюрми народів усі незаконно поневолені нації, а тоді вже розбудовуйте московську національну державу на російських етнічних теренах! Отакі є наші умови.
– Нємислімо! - обурилася Свєтлана. - Саглашайтєсь, лучше, на наші требованія.
– І які ж у вас вимоги? - спитав Митко.
– Ва-первих - рукі за голаву, - почав Горін. - Ва-втарих, аткажітєсь от націоналістічєскіх убєждєній і покайтєсь перед вєлікім таваріщєм Путіним!
– Відмовитися від націоналістичних переконань?! - у свою чергу обурилися патріоти. - Ніколи!
– Что же дєлать? - замислилася Свєтлана.
– Придумав! - закричав Митко. - Давайте влаштуємо якесь змагання. Хто його виграє, той і переміг!
– Слушна ідея, - підтримала Дзвінка.
– Ідьот! - погодився Горін. - Толька чур нє махлєвать!
– А какое ж састязаніє? - спитала Свєтлана.
– Я собі думаю, - почала міркувати Дзвінка, - Що перемога має належати справжньому чоловікові. Тобто такому, що вміє задовольнити жінку...
– Прадалжай, - зацікавлено сказала Свєтлана.
– То хай наші чоловіки зроблять нам кунілінгус! - пояснила Дзвінка. - Та з нас, що кінчить першою, отримає Рушник...
Свєтлана із сумнівом подивилася на Горіна: чи впорається? Мабуть, ні. Де вже йому... 'Нєєт! - подумала вона. - Нєєєтушкі. І апєрацию правалім, і удавольствія нікакова. Таваріщ Путін нє адобріт!'
– Кунілінгус - ета тєпєрь нє модна, - сказала вона. - Давай, лучше, сделаєм нашим мужикам мінєт. Каторая бистрєє справітся, та і заваюєт Рушнік.
– Гаразд! - сказала Дзвінка.
Чоловіки покірно спустили штані.
– Ааааааахххххх, - простогнав Митко, випускаючи з себе потік білої козацької сперми.
Свєтлана безнадійно подивилася на Горіна. 'Ну же, ну! - подумала вона. - Тєперь ілі нікагда!'
Але тому було ще далеко.
Що й казати! Сказалася слабка тактична виучка співробітників російських спецслужб, їхня технічна відсталість на теренах сексуялізації. Натомість, українські патріоти, виховані на заповіді Пророка 'Кохайтеся, чорнобриві!', легко впоралися із поставленою задачею.
Усвідомивши це, Свєтлана зло стиснула зуби.
– Аааааа! .....-муха! ..... мать! - закричав Горін, миттєво переводячи це оповідання у категорію СучУкрЛіт і надаючи йому шанси на публікацію .
– Ну, віддавайте наш Рушничок! - сказав Митко.
– Ха-ха-ха! - зло зареготав Горін. - І нє падумаєм! Наколка - друг чєкіста!
– Ми ваш рушнік на часті парвьом і в зємлю закопаєм! - підхопила Свєтлана. - А бєз нєго нє відать вам больше єдінай Украінскай Націі!
– Рано радієте! - попередила Дзвінка Донцова.
Міцним ударом ноги вона вибила з рук Горіна бензопилу 'Дружба' і закинула у кущі. Поки чекіст шукав інструмент, українці підбігли до червоної калини і підняли її.
Прогримів грім і розпалися московські кайдани. З них вилетів Рушник Національної Єдності Українського Народу і ліг до Дзвінчиного кошика.
З-за хмари вийшло сонце. Гебісти почали зникати, як роса. Їхні тіла розчинялися у повітрі.
– Ааааа, пожалєйтє нас, ми больше нє будєм!!! - закричали Горін та Свєтлана.
– Точно не будете? - перепитала Дзвінка.
– Чєстнає путінскає.
– Ну, гаразд, пожаліємо вас цього разу, - доброзичливо сказав Митко.
Зникання зупинилося. Чекісти знов матеріалізувалися.
– Спасіба вам, люді добриє, - сказали вони.
– То ж повертайтеся у свою Московщину і передайте свому Путіну та всім його прислужникам наш козацький ультиматум. Хай і не думає більш роззявати рота на наш український Рушник та не вирубує червоні калини за вікном!
– Пєрєдадім! - щиро пообіцяли гебісти і побігли у бік московської амбасади.
Розвеселилася Україна. Розвеселилася українсько-канадійська діяспора. Завдяки Рушникові Національної Єдності Схід та Захід стали разом, стало нас багато і нікому вже нас не подолати! Запанували ми у своїй сторонці...
(c) Олександра Шелковенко
11 лютого 2010
Національний цикл 3. ЗВІР
(Наша Українська версія чужинського 'Парку Юрського періоду')
Пролог
Сидір Лаврівович Борщевський мав всі підстави бути задоволеним своїм життям. Професор Києво- Могилянської Академії, найвидатніший вчений Кафедри українознавства, він багато попрацював для рідної науки. Все свідоме життя поклав він на вівтар Знань.
Життя - як річенька глибока! Скільки ж у ньому всякого траплялося! Лише окремі вчені з Академії Наук знали, що сами він, Борщевський, допомагав Патонові проектувати його знаменитий міст. Саме Сидір Лаврінович підштовхнув Вернадського до його геніальних робіт.
Та й ідеї агронома Лисенка - теж знахідка професора. Лисенко їх вкрав. Та не просто вкрав, а ще й перекривдив - том і сміявся з нього цілий світ. Лисенко хотів виховувати жито за допомогою комуністичних методів: не дивно, що нічого не вийшло! Адже Борщевський ясно вказував: виховувати й загартовувати рослини треба відповідно до Українських Національних Цінностей, до козацької спадщини, як навчали діди- запорожці. Але не послухали сов'єти!
А хто тепер пригада, що задовго до Гагаріна, у далекому 1944, етнограф Борщевський перше у світі побудував космічний корабель та переправив його воякам УПА?! Але злеє гестапо пошкодило документацію. Через те повстанці натиснули не на тий важіль і ракета полетіла у відкритий Космос, до незнаних зірок, забравши з собою залізну сотню друга Тараса Чупринюка. Може й тепер блукають наші Українці на чужині, серед метеорів та інопланетних істот!
Розчарований, Борщевський передав залишки документації Українському конструкторові Корольову - хай тішиться!
Старість - не радість! Стоячи на балконі пансіонату Карпатська старовина, професор роздивлявся у мікроскоп зразки тутешньої фауни та флори. Перед ним розкинув віти смерековий ліс. Свіжий вітерець
