зустрінете марсіян та венеріянців. Ви відкриєте нові закони і формули. Ви прокладете галактичні шляхи. Але навіть там, за мільярди парсеків від рідного краю, ви не забудете дідівську хату, і садок вишневий навколо, і Шевченків Заповіт...
Вона подивилася у синє небо.
(c) Олександра Шелковенко
10 лютого 2010
Національний цикл 2. Пісня про Рушник Національної Єдності
27 січня 2008 року у аеропорті міста Торонта, що на Канаді, зібралися широкі кола української громади.
Прийшов голова Об'єднання українців Канади Mіchael Cheremyshyn. І пані іrka Stovbur-Moore з Конгресу канадійських українок. А ще й поважний пан Jaroslaw Szczedryckіj-Pawczuk - голова Клюбу професійоналістів та бізнесовців. Та де там! Приїхав навіть видатний політолог з українських студій на університеті - доктор- інжинер Taras Bauer.
А ще й пан Петро Пляченко, засновник Української Карибської фундації, разом із дружиною, пані Галею. А з ними - подруга сім'ї, Гульнара Рахмонова, засновниця Всесвітнього комітету волжських татарів (дехто зі старших людей такого не розумів - як ото чужинку сюди запустили; але ж мовчали, бо мали дуже знану пошану до пана Петра).
Що особливо закликає радіти, так що посеред присутніми була наша молодь. Oryska Chub, Ganka Dantsch та Igor Soloveyko - ватажки Української молодіжної фундації.
Та й новоприбулі теж були. Ось Oleksandr Lіp'okhіn та Volodymyr Halyavskyy, що приїхали рік тому. А тоді вивчили у громаді українську і приймають активну участь у діяльності нашої общини.
І Tetyana Vovchenko, що завідує гуртком українського танцю - це та, яка з Полтавщини. І мова в неї гарна - як у Наталки-Полтавки.
А хто то біжить? Та то ж львів'янин Andreі Chkrіabatchouk, що ще за Союза - аж у 1990 - приїхав на літо до троюрідного вуйка, та й зістався. То він який розпочав організацію національного життя серед новоприбулих.
Усі-усі наші українці, що мешкали у Торонті та околицях, прибули до аеропорту Пірсон.
Бо саме сьогодні, 27 січня, о 5 годині вечору мав надбути до Канади Рушник Національної Єдності.
Посольство України в Канаді попередило: ' незалежно від навичок вишивання, кожен бажаючий може долучитися до акції та зробити кілька символічних стібків на загальнонаціональному полотні '
Ось чому українці зі всіляких кутків міста так спішили на урочистість!
Раптом усі розмови змовкли. Багажне відділення у літаці відкрилося і шестеро ветеранів Національної дивізії 'Галичина' у повній бойовій формі знесли по трапу величезну скриню.
Посол України у Канаді дістав з кишені величезний золотий ключик у формі правдивої козацької булави, відкрив замок, відсунув важку кришку і...
Тиша стала гробовою. Старші пані попадали у обморок. Інші суворо насупили брови. Посол схопився за серце.
У скрині було порожньо. Рушник зник!
Всім було зрозуміло, що це трагедія. 'Що ж тепер буде з нашою Україною? - думали усі. - Чи будуть тепер разом Схід та Захід? Адже без цього рушника не мати Україні національної єдності!'
Аґент ФСБ Юрій Горін спостерігав за цією сценою з даху аеропорту. 'Ха-ха! - радісно шепотів він. - Ха- ха! Теперь вашей Хахляндіі кришка! Распадьотєсь на удельниє княжества і на калєнях пріпалзьотє в Крємль!'. Він знов дістав з кишені шифровку з центру, яка підтверджувала: якщо операція закінчиться вдало, Великий Путін присвоїть Горіну звання Героя Росії.
І шпигун радісно стискав у руках рюкзак 'Ярмак' з вкраденим в українців Рушником Національної Єдності.
'Ха-ха!' - повторював він. Це ж для нього не просто завдання. Це ще й помста. В нього з бандерівцями свій рахунок. Багато років тому, на Кубі, вони його надурили. Втекли з-під носа. Але тепер...
'Ета вам за Севастополь!' - радісно реготав Горін, стискаючи рюкзак з Рушником.
Митко Полум'яний, курінних Харківського крайового відділення Національного Альянсу, підбіг до літака, вихопив з кишені лупу і схилився над скринею.
– Спізнився... - роздалося понад вухом.
– Дзвінко, це ти? - спитав Митко. Але він вже знав відповідь.
– Я вже дві хвилини, як на місці злочину, - сказала Дзвінка. - Дивися, що я знайшла.
Вона показала здуту повітряну кульку. На скоклюженій гумці проступав портрет Путіна.
– Злодій загубив це місці злочину, - пояснила Дзвінка. - Значить...
– Значить, - здогадався Митко, - Рушник Національної Єдності викрали московські шпигуни! Геніально, Дзвіночко! Не дурна ж ти головна розвідниця СБУ! Але що ж нам тепер робити?
– Шукати, - пояснила Дзвінка.
Вони подивилися навколо. На підстриженій траві летовища ясно відбився слід кірзових чоботів.
– Вперед! - водночас закричали друзі.
Горін зрозумів, що справи погані. У бінокль він чітко бачив Дзвінку Донцову - внучату племінницю знаменитого націоналіста і провідну українську шпигунку - і якогось незнайомого парубка, що бігли до його схованки.
Горін схопився за рацію.
– Посольство Россійской Фєдєраціі? - схвильовано сказав він. - Мнє главного начальніка ГРУ по Канадє! Срочна!
Він перевів дух.
– Таваріщ палковнік, ето я! Да, захватіл Рушнік... Нахажусь на крише аеропорта. Срочно нєобходіма подмога!
– Нє тушуйся, - відповів голос. - Сєйчас будєт. Висилаю тєбє в помощь таваріща капітана госбєзапаснасті Свєтлану Ніколаєвну Молотову.
Радіо захрипіло і замовкло.
Горін дістав товариш маузер і приготувався до миротворчої операції.
У небі зашумів гелікоптер. З кабіни звісився великий російський прапор. На лобовому шклі майорів напис: 'НАШИ!!!' (то був пароль).
– Ех, пранєсло! - радісно зітхнув Горін.
Гелікоптер сів на дах.
– Бистрєє, - пролунав жіночий голос.
Товариш Молотова була молода і гарна у парадній уніформі ГРУ.
Горін закинув на борт Рушник і вліз самий. Вчасно!
Бо як раз у той самий момент на дах вибігли Дзвінка та Митко.
– Стій, московський кате! - закричав Митко.
– Ха-ха-ха-ха! - нахабно відповів Горін. - Опоздалі, укри! Нє відать вам тєпєрь НАТО, как сваіх ушей!
Гелікоптер зник у канадійському небі.
