– Що ж нам тепер робити? - розгубився Митко.
Дзвінка Донцова закрила руками обличчя. 'Невже заплаче?' - здивувався Митко. Але розвідниця не плакала, а думала.
– Ідея! - радісно закричала вона. - Нам треба відшукати червону калину!
– Навіщо? - не зрозумів Митко.
– А ми ж тую червону калину піднімемо, - пояснила Дзвінка. - Тоді Україна розвеселиться, і ми визволимо з московських кайдан Рушник Національної Єдності.
– Але ж Рушник не є у кайданах... - зауважив Митко.
– Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волі, - відрізала Дзвінка.
– Але де ж ми знайдемо червону калину у Канаді?
– Ось, - Дзвінка дістала з кишені якусь книжицю.
На обкладинці було надруковано: 'Український Народній Календар на Канадчині - Ukraіnіan Natіonal Calendar іn Canada'.
– Ось дивись, Митко, що тут пишуть: 'Найзнаніший калиновий форест у місті Торонті ся локує на індіянській резервації біля Мовнт Гендзом'. Ходімо!
Біля входу до резервації сиділи індіянці. Вони лили сльози.
– Що сталося? - спитали наші українці. - Хто вас образив?
Вождь вийшов наперед.
– Їх було двоє, - сказав він крізь сльози. - Білий мисливець та його сквау. Вони вирубили усі наші священні калини, а потім ще й відібрали в нас золоту виделку! Натомість, роздали оце...
Індіянці показали українцям червоні пашпорти із двоглавими орликами.
– Пашпорти Російської Федерації! - здивувався Митко. - Але навіщо?!
– Видко, плянують примусити канадійців до миру... - здогадалася Дзвінка.
– Але ж це протиречить міжнародному праву!!! - обурився Митко.
До українців підбіг молодий парубок.
– На вас кличе пан шаман! - гукнув він.
Шаман був старий і мудрий. Біле пір'я прикрашало сиве волосся.
– Я ся назваю Орест Романів, - сказав він. - Мій прадід був етнічний український іммігрант, який ся одружив з етнічною індіянкою... Його за це виключили з Української Громади - не гідно, кажуть, нашому українцеві такей-то робити! Не мусить хлоп си кохати з чужинкою!
– Оце вони вже перестаралися, - зауважив Митко. - Адже навіть таке авторитетне джерело національної інформації, як вебсайт Організації Ураїнських Націоналістів зовсім не заперечує рівних прав для лояльних не-українців, а тільки забороняє накладати з ними укупі! .
– ...Але попри те, прадід виховав дідуся у дусі глибокого українського патріотизму і щирої любві до Батьківщини. А дідусь-тата, а татусь - мене. Козацькому роду нема переводу!
– То він дуже мудро зробив, - вихвалила Дзвінка Донцова.
– Тож відкрию я вам, блідообличні друзі, дідівський заповіт: У ТОРОНТІ Є ЩЕ ОДНА ЧЕРВОНА КАЛИНА! То її прадід насаджував, тому вона не є відомою широким колам української канадійської громадскості.
– Де вона, де?! - закричали українці.
– Ось вам мапа... Але будьте обережні: на тій околиці ся тепер селять прибульці з Московщини!
– Дякуємо, вуйко шамане! - сказали розвідники.
Вони простилися з індіянцями.
– А що ж нам робити із дарунком чужинців? - спитали ті, вказуючи на купу московинських пашпортів.
– То є злиї речі, - пояснив Митко, - Білі люди не мусили вам таке давати. Зарийте їх у рідну землю, разом з томагавками війни.
– А найголовніше, ніколи не кохайтеся з москальками та москалями! - порадила Донцова.
Горін та Свєтлана просувалися поміж хмарочесами Торонта.
– Харашо! - казав Горін. - І Рушнік пахітілі, і каліни вирубілі, і даже паспорта раздалі.
– Таваріщ Путін будєт даволєн! - підхопила Свєтлана. - Можна уже готовіться к міротворчєской апераціі по прінуждєнію к паряку і паслушанію. Скора так називаємая Украіна паспадьотся на часті, нам уже нікто нє памєшаєт!
– А вєдь распадьотся, как піть дать! - підтримав Горін. - Вєдь бєз етага рушніка єй не удєржаться!
З-за рогу вийшли троє. На них були потерті джинси, футболки і кєпкі.
– Наші, русскіє! Із Савка!!! - радісно закричали незнайомці.
– Кто ви? - суворо спитав Горін.
– Ми - русскаязичная абщіна Канади! - гордо сказали ті. - Работаєм газєтнимі мальчікамі, па-канадальскі - пейпербої. Нас васпєл вєлікій русскій пісатєль Юрій Кандратьєв !
– Кандратьєв? - перепитали гебісти. - Канечно, чіталі! І пра 'Пратівную Амєріку' чіталі. Любімиє кнігі!
– А ви давно із Рашкі? - спитали пейпербої.
– Із Рассіі-то? Да толька что...
– Ух ти! - зраділи ті. - Ну, братішкі, ми вам сейчас расталкуєм, как тут жіть! Сваі сваіх всегда паддєржат.
– Первим дєлам купітє карту мєтро, - сказав один. - Всєго за 30 долларов прадам!
– А єщо с работай паможем, - сказав інший. - Тут рядам русская фабріка, там люді нужни на чорную. Зарплата - 2 доллара в час. Палавіну - мнє за наводку!
– А єслі квартіра нужна, - почав був третій.
Але Горін перервав:
– Ми нє на ПМЖ. Ми виполняєм сєкрєтноє заданіє таваріща Путіна. Скажітє, далєко лі до пасольства Рассійскай Фєдєраціі?
– Ета в 20 кіламетрах, - сказали пейпербої. - Ви находітєсь в русскаязичнам районє Норс Йорк. Чтоби папасть в пасольство РФ, слєдуєт абагнуть Каліна-Парк, сєсть на сабвей і...
– Как ви сказалі? Каліна-Парк? - занепокоїлася Свєтлана.
– Он самий. Вона, за паваротам. Там посєрєдінє растьот дєрєво с краснимі ягадамі: па-канадальскі - The Kalіna.
– Бєжим! - закричав Горін. - Нужна срубіть паслєднюю каліну, пока да нєйо нє дабралісь хахли!
– Ей, а карта? А фабріка? А квартіра? - закричали пейпербої. - Как же ви без нас?
– Послє пагаварім, - сказали гебісти, не перестаючи бігти.
Дзвінка Донцова та Митко Полум'яний наблизилися до останньої калини Торонта.
– Усе гаразд, - казав Митко. - Зараз ми її підіймемо, Україну розвеселимо і наші вороженьки згинуть, як роса на сонці.
– І тоді ми повернемо українкам та українцям Рушник нашої Національної Єдності! - радісно докінчила Дзвінка.
– Как би нє так! - пролунав жорстокий голос.
Юрій Горін вийшов з-за куща. Він тримав у руці бензопилу 'Дружба'.
– А ми вашу-то каліну і спілім! - зареготала Свєтлана Молотова і вийшла з-поза іншого куща.
– Ні!!! Ні!!! Тільки не це!!! - закричали українці.
– Ага, іспугалісь? - зраділи гебісти.
