Вона ніяково всміхається, зітхає.
— Вас знає кожен… А я зовсім невідома. Не так, як ви…
— Пусте, — озвався Заграва. — Головне — творчість, цікава робота. А все інше — ілюзія.
Марія пожвавилася, запитливо поглянула на сусіда.
— Я не розумію. Ви космонавт, ведете міжзоряний корабель, а займаєтесь телепатією. Чи це просто захоплення?
— Ні, не просто, — серйозно сказав Заграва. — Хіба ви не знаєте, що енергію думки посилено вивчають багато інститутів. І найглибше цим займається Інститут Думки в Гімалаях. Є намір створити Академію Психічної Енергії. Проект молодого вченого Багряна.
— Чула, — радісно підхопила Марія. — Читала його книгу „Експериментальна телепатія“.
— От-от. Я викопую деякі експерименти під його керівництвом у Космосі.
— Які ж?
— Потім, — усміхнувся Іван. — Не поспішайте. Але ще значніші досліди ведуться в самому Інституті. Та про них Багрян нічичирк. Не хоче передчасного шуму.
— А у вас є успіхи?
— Дещо є, — скромно відповів Заграва. — Ви знаєте конструкцію міжзоряної ракети, яка летить до Тау Кита?
— Ні, — призналась Марія. — Я лише читала популярні статті.
— Чудесно!
— Чому чудесно?
— Я матиму привід розповісти вам про все це.
— Хіба між ракетою і психічною енергією є щось спільне?
— Найпряміший зв’язок. Приходьте на Сонячному Острові до мене, і я вам про все розповім.
— Я прийду. Обов’язково прийду!
— А як же вас звати?
— Марія.
— Марія, — задумливо повторив Заграва. — Марія… Ви знаєте, що це значить?
— Як? — не зрозуміла дівчина.
— Ваше ім’я? Марія — це значить ілюзія, марево, міраж… і мрія.
— Ні, я не знала.
— А прізвище ваше?
— Райдуга. Марія Райдуга.
Дівчина пильно дивиться на космонавта. Зараз ось зараз вона побачить, відчує, чи залишило минуле свій слід, чи, може, тільки ілюзія дівочого серця бентежить свідомість.
Відблиски зірок падали на обличчя Заграви, дивним промінням переливалися в його очах. Ледве помітна тінь майнула на високому чолі, затуманила погляд. Дівчина тривожно, запитливо глянула на нього.
— Що? Ви щось хотіли сказати?
— Райдуга, — майже нечутно сказав космонавт. — Я чув це прізвище. Воно мені нагадує щось чудове, ніжне. Райдуга… Зачекайте… Я повернуся до цього минулого… Воно прекрасне і тривожне…
„Думай, думай, — торжествувала Марія. — Воруши те, що промайнуло в вічності, вибирай цілі ниті з переплутаного клубка життя…“
Він ворушить вустами. Згадує чи говорить?
— Що? — запитує Марія.
— Ні… Я просто подумав… Я побажав, щоб наша зустріч не була ілюзією.
— Як ім’я?
— Так.
Що він говорить? Що він має на увазі? Незрозуміло, прекрасно, хвилююче! Говори, говори! Що це? Звідки? Чи сни такі дивовижні турбують напружену уяву, чи, може, космос зоряним чудом тривожить зачарований дух?
Десь вгорі пролунав дівочий голос з динам$7
— Пасажирам приготуватись. Незабаром Сонячний Острів.
Так швидко? Який жаль! А вона б хотіла летіти в Безмежжя, слухати його, дивитися в чуже і напрочуд рідне обличчя і завмирати в тривожному передчутті. Чому так не може бути? Чому?
На стінах купе заграли сонячні промені. В темряві космосу з’явився сяючий диск. Він швидко наближався…
Сонячний Острів пливе у космічному просторі. Десь далеко блимають планети, голубим диском сяє рідна Земля, непорушно навкруги завмерли зірки, туманності. Люди назвали Острів супутником, штучною планетою, міжпланетною станцією. Вчені призначили йому службу — приймати космічні кораблі, нести на собі обсерваторії, оранжереї, людей. А для Марії він — казкова симфонія.
Вже багато годин минуло відтоді, як вона прибула на Сонячний Острів, а й дос$7
Марія стоїть в оранжереї, біля прозорого накриття. Вона бачить, як перед нею велично плине зоряний купол, і плавні урочисті акорди ніжної мелодії виникають в її душі. Хай почуття, розум говорять, що нема ніякої музики в небі, що обертається сам супутник, щоб підтримувати штучне тяжіння, хай знає вона, що інженери не думали про мелодію, запускаючи ракети а частинами станції в космос, але Марія ясно бачить великий шлях людства вгору, до Сонця, який привів до такого прекрасного завершення. Вона відчуває, що Сонячний Острів — це перехрестя мільйонів очей багатьох тисяч поколінь, це фокус, в якому зосередились думи, надії, сміливі мрії легіонів борців. Який величний зліт в царство Розуму, в світ Свободи!
Марія разом з новими$7
— Тут будете працювати. Відкриття головоломні. Можете готуватись до єретичних гіпотез!
— Я не розумію, Учителю…
— Ха-ха! — сміється учений. — Я певен, що багато хто з учених$7
— Не мучте, скажіть!..
— Для вас — особливо цікаві новини. Всі вважали, і ви в тому числі, що Сонце — куля розпеченого газу або плазми. Чи не так?
— Нібито так…
— Нібито! В тому-то й справа$7
— Чому? Адже внутріядерні процеси…
Вчений іронічно махнув рукою.
— Дурниці! Концентрація газу в такій велетенській кулі і його розподіл не можуть бути рівномірні, а значить, не може бути й ритм$7
— Які ж саме? Скажіть. Це ж дуже цікаво!
— Хай покортить, — засміявся вчений. — Влаштовуйтесь, спочивайте, а потім про все поговоримо.
Марія підійшла до затемненого отвору, глянула на вогнистий диск світила. „Сонце, ніжне Сонце моїх дитячих років, чудове світило юнацьких мрій! Що ж ти таке? Які таємниці ти відкриєш перед дітьми своїми — дерзновенними посланцями Землі?“
Дванадцять років існує Сонячний Острів. І десять років біля нього кружляє стометрова сферична лабораторія — Міжзоряний Пульт. Десять років тому Вищий Пленум Науки Землі, або, як його жартівливо називали, Олімп — недарма там засідали „боги науки“, — здійснив запуск автоматичного міжзоряного корабля до сусідньої жовтої зірочки Тау Кита. Ще в п’ятдесяті роки століття вчені пробували зв’язатися з г $7
І ось наука створила міжзоряну ракету. Вона рухалась реактивною тягою високочастотної радіації, трансформованої в речовинно-енергетичних реакторах в процесі з’єднання електронів і позитронів. Спеціальні установки генерували ці частки, використовуючи як матеріал будь-яку речовину. Конструкція корабля передбачала захоплення в польоті широким розтрубом міжзоряного І пилу і газів і використання їх як пального. Розрахунки показували, що ракета, яка розвивала швидкість до двохсот вісімдесяти тисяч кілометрів па секунду, буде біля мети на одинадцятому році польоту. Але назад вона повернутися не зможе
