стовбурах дерев поповзли світляні плями. Робот глянув угору. На екрані виникло зображення ніжно-зеленого неба в просвітах між хмарами, потім великий сліпучий диск Тау Кита. Віти дерев, відчувши палюче проміння сонця, швидко розійшлися, ніби збільшуючи площу срібного віялоподібного листя.
— Цікавий механізм, — промовив Друг. — Пристосування для вловлювання енергії зірки.
— Так, як і на Землі, — сказав Заграва.
— Набагато активніше, — заперечив робот.
— Ого, — всміхнулась Марія. — Він вступає в дискусії?
— Нічого дивного, — пояснив капітан. — В його нам’яті закладена не лише технічна інформація, а й багато$7
У повітрі промайнули якісь кулі. Вони пролетіли над головою робота і зникли за деревами.
— Птахи, — скрикнула Марія.
— Не схоже, — сказав робот. — Вони без крил. Мабуть, зовсім інший принцип польоту. Іду далі.
Стіна дерев присунулась ближче, оточила Друга з ус$7
— У нього невідомі наміри, — заявив він. — Дуже дивна рослина.
Спереду почувся якийсь шум. Робот вийшов на широку галявину. Поміж деревами замаячили рухливі постаті.
— Тварини! — прошепотіла Марія.
Заграва мовчав. Він уважно дивився на метушню тих істот, ще не збагнувши, з ким зустрівся на далекій планеті Друг. Кулясті тіла, чотири ноги. Вони дивно підстрибують на місці, деякий час тримаються в повітрі, ніби невагомі. Все ближче і ближче. Невже це тварини? Чи, може, розумні істоти?
— Іване! — скрикнула Марія. — Це люди, тобто розумні істоти… Погляньте, в того… великого — прикраси… Ви бачите?
— Бачу! Тепер бачу! Справді, розумні істоти. Тварини прикрас не носять! Але які ж вони дивні! Вони оточують Друга, нападають на нього!
— Капітане! — почувся голос робота. — Ці істоти обмацують мене, я відчуваю осмислені дії. Що робити? Вони можуть зіпсувати мій механізм.
Зовсім близько на екрані з’явилися очі — троє круглих пронизливих очей. Пролунав галас, писк, членороздільні вигуки.
Заграва вперше розгубився. Думка його блискавично працювала. Включити захист? Знищити напасників? Перша зустріч — і вбивство?
— Капітане! — високим голосом обізвався робот. — Чому ви не відповідаєте?
Щось затріщало. Екран раптово погас. Марія злякано поглянула на капітана. Його обличчя поблідло.
— Що сталося?
— Друг! — закричав Заграва, все ще не вірячи сам собі. — Друг! Ти чуєш мене?
Екран мерехтів слабими іскорками. В ефірі була тиша. Механічний Друг, посланець Землі в далекому світі, замовк.
СУПЕРЕЧКА НА „ОЛІМПІ“
Дідові було сто двадцять років.
Він народився в дев’ятнадцятому сторіччі, пережив двадцяте і вступав у двадцять перше. Навколишні інколи говорили, жартуючи, що дід Заграва безсмертний. Покоління синів, дочок, онуків, правнуків народжувались і розліталися в широкі світи, а він все жив і жив, ніби предковічний корінь старезного дерева, що все ще не хоче здаватися невблаганній смерті, беручи глибоченними паростями своїми з падр $7
Він і сам уже повірив у свою невмирущість. І коли на сто двадцять першому році життя пролунав у серці поклик смерті, дід Заграва здивувався.
— Хм, — сказав він. — Знайшла все-таки. Ну що ж, піду збиратися в дорогу…
Він облишив діжку, на яку набивав обручі — правнучка Маруся збиралася маринувати помідори, — і, похитуючись, пошкандибав до хати. Зупинившись на ґанку, він подивився на кружало сонця, що саме заходило, урочисто сідаючи в гарячий обрій, всміхнувся лагідно.
— Йдеш спочивати, — прошепотів дід. — Піду і я… Прощавай, ясне моє…
Тримаючись за одвірки, старий Заграва дошкандибав до кімнати. Правнучка Маруся — літня, але ще жвава жінка — злякано поглянула на нього. Вона кинула поратися біля печі, підтримала прадіда за плече, повела до ліжка.
— Що з вами$7
Дід Заграва випростався на ліжку, склав руки на грудях, лагідно всміхнувся.
— Гай-гай. Про якого лікаря ти говориш, Марусе. Оце ж він і прийшов — лікар… Всі хвороби забере з собою$7
— Таке говорите, — схлипнула, правнучка, витираючи сльозу рукавом. — Треба побігти сповістити дітям, онукам!
— Не треба! — злякано підняв руку дід. — Марусенько… Дайте мені спокійно піти звідси… Пора і честь знати… Ось хіба тільки Іван… Івана я б хотів бачити. А ти витри сльози. Не треба плакати. Радіти треба. Я йду, а на моє місце… приходять інші…
Він заплющив очі, щось бурмотів, а на блідому висхлому обличчі з’явилося сяйво, ніби відблиск невидимого світила.
Тихо згасав літній день.
Так же тихо й урочисто$7
В його свідомості пливли події довгого бурхливого життя. Він згадував їх з дивовижною$7
Життя… Сто двадцять років. Багато це чи мало? Близькі і рідні, сміючись, казали, що він безсмертний. Мабуть, багато? Але чому ж він охопив своє життя в кілька коротких секунд чи, може, хвилин? І таким воно здалося незначним порівняно з океаном$7
— Марусе, — знову покликав дід.
Вона з’явилася, ждала, сумно дивлячись на згасаюче обличчя.
— Так де ж Іван? Я хочу бачити його…
— Іван у небі, — відповіла правнучка. — Ви ж знаєте, діду.
— Хм, — осміхнувся дід. — У небі… Немов святий… А коли ж він повернеться?
— Обіцяв через десять днів.
— Не діждуся, — прошепотів дід Заграва. — Не буде сили… Тоді… включи мені радіо… Може, я перед смертю що-небудь почую про нього.
Маруся одійшла від ліжка. Почувся голос диктора. Одразу ж прозвучало ім’я „Іван Заграва“. Дід радісно заворушився.
— Я ж казав… казав… Це про нього…
Він заплющив знову очі, забув про смерть, яка стояла поруч. В кімнаті урочисто звучав голос життя, дійсності, великої творчої боротьби. Він говорив про великий подвиг учених Землі і про Івана — коханого праправнука діда Заграви.
— Люди Землі! Міжзоряна траса відкрита. Експеримент приніс нашій науці безцінні відкриття. Перевірено метод управління кораблями на відстані з використанням психічної енергії, розроблено ряд нових конструкцій, які будуть застосовані для майбутніх польотів.
Та найзначнішою подією можна назвати відкриття на другій планеті зірки Тау Кита розумного життя. Несподівана катастрофа при зустрічі автоматичного робота з нев$7
Для ширшого вивчення системи Тау Кита Вищий Пленум Вчених Землі незабаром споряджає в політ другу автоматичну ракету „Сонце-2“. Це дозволить через десять—п’ятнадцять років послати до інших зірок кораблі з людьми.
Маруся раптом вимкнула радіо, прожогом кинулася до вікна. Дід Свирид занепокоєно поворушився.
