крицю. Вогнем. Коли бажають щось здійснити, то вирішальна проба повинна переважати навіть здійснення!
— Я не зовсім розумію.
— Я поясню. Ти читав про гіпотезу індуса Матакрішни?
— Ні. Про що це?
— Про походження Сонця. Про його будову.
— Не траплялось.
— Тоді я розповім.
— Це стосується таємниці?
Ріона мовчки хитнула головою. Затихла на кілька хвилин, вдивляючись у полум’я, ніби заряджаючи вогняною енергією свою свідомість. Потім звела погляд на Буревія. Тихо почала говорити:
— Матакрішна говорить так: чому ми дивимось на Сонце та інші зірки так, як далекі предки? Вони припустили в своїх гіпотезах перше, що спало їм на думку: Сонце і зірки — великі кулі газу. Що вони кулі — це видно одразу. Що газу — показує спектроскоп і всякі інші прилади. А далі? Далі тільки домисли, припущення, натяжки, до яких пристосовують математичні розрахунки моделей — термоядерних, гравітаційних, нейтринних і всяких інших. А чому б, говорить Матакрішна, не подумати про Сонце і зірки з інших позицій? Ці думки не нові, вони в казкових формах висловлювались раніше.
Сучасна наука стверджує припущення двадцятого віку, що Сонце і зірки — це саморегулюючі термоядерні системи, в яких відбувається процес синтезу легких елементів у більш важкі, — наприклад, водню в гелій і так далі, — з виділенням певної енергії. Цю гіпотезу законсервували, поставили на вітрину науки, розмалювали і прийняли як догму. Але дійсність може бути зовсім іншою, ніж наші схеми.
Матакрішна говорить так: чому б не припустити, що зірки не природні утвори. Справді, як природно може утворитися зірка-сонце? Чому? З праматерії можуть і утворюються первісні глобули-планети. Вони формуються в системи. В центрі буде наймасивніша планета, скажімо, така, як Юпітер. Система існує, розвивається. Вона не має яскравої центральної зірки. Така зірка і не може виникнути природно. Бо, дійшовши до стану термоядерної реакції, планета вибухне. А якщо процес реакції буде локальний, випадковий, то він приведе лише до місцевого вибуху, до землетрусу, до катаклізму. Якщо в надрах планети накопичилося досить сировини — водень, дейтерій чи інші легкі елементи, — то неминучий гігантський вибух, ланцюгова реакція, яка спопелить, розшматує планету. Ні про яку зірку не може бути й мови$7
— Всі? — захоплено-вражено прошепотів Буревій.
— Всі, — ствердила Ріона. — Так каже учений. Так кажу я, бо повністю переконана в реальності його гіпотези.
— Але як же тоді виникають ті розумні істоти… попередні? Як вони створюють Сонця, зірки? Де вони? Це вже щось неймовірне!
— Зачекай, друже. Нічого неймовірного нема. Все цілком реально. Матакрішна каже: ми сприймаємо світ у променях Сонця, яке має дуже вузький діапазон спектру, найнікчемнішу долю неосяжного океану різної радіації. Але ж, крім видимого проміння, є безліч інших променів — гравітаційних, ядерних, ультра, інфра, гамма, метагамма, радіо, мезо, психо, біо і так далі і так далі, без кіпця. Отже, якщо раніше не було сонць і зірок з видимою$7
Матакрішна каже далі: чому б не припустити, що на одній з планет$7
— Для чого? — ледве видихнув зачарований Буревій.
— Для того, щоб розширити можливості Природи, відкрити для життя і всієї матерії ще грандіозніші шляхи Еволюції. І тоді деякі планети — такі, як Земля, Венера, Марс, — почали бурхливо розвиватися в цьому напрямку — в аспекті видимої радіації. Саме на цих планетах були умови, які відповідали найкращому споживанню і трансформуванню нової енергії. Але не тільки цим вичерпується задум вогняних жителів Сонця та зірок. Вони, безумовно, діють у безлічі інших вимірів і аспектів, про які ми ще не можемо мати уявлення. Але ми, люди Землі, теж ідемо тим неосяжним шляхом…
— Значить, Матакрішна думає, що там… живуть?
— Живуть, — підхопила гордо Ріона. — Живуть і творять наші Вогняні Брати. І дають нам приклад нашого вогняного майбутнього.
— І так на кожній зірці? На квадрильйонах видимих зірок?
— Видимих і невидимих, друже. Це закон для кожної планети. Безконечна путь грандіозного розвитку. Безмежного розвитку.
— У мене наморочиться голова. Це дуже несподівано. Але ж ми не зможемо ніколи їх побачити. Ніякий корабель не проникне на Сонце. Тим більше, якщо це химера, якщо гіпотеза не відповідає дійсності, якщо Сонце — суцільна маса плазми, а не такий світ, як каже Матакрішна.
— Ось якраз для цього я й почала$7
— Ти хочеш, щоб „психодвійник“…
— Так. Я хочу, щоб ми помчали на Сонце. Це й буде$7
Буревій не відповів нічого, але його очі, розширені в захопленні і подиві, говорили краще за всі слова. Дівчина бачила, що він ніде за нею куди завгодно — в безодню, на Сонце, в пекло, на край Безмежжя, тобто туди, куди навіть не можна проникнути.
— Але це небезпечно, — прошепотіла вона.
— Ну то й що$7
— Можуть бути несподіванки.
— Це ти мені кажеш, Ріоно? Вона ніжно засміялась:
— Так, так. Я забула, що говорю з славетним$7
— Тигр не тигр, але й не$7
— Ні, — спохмурніла Ріона. — Він тремтить над нами… і, напевне, заперечуватиме. Але ходімо. Ходімо негайно.
Через півгодини вони вже були у Багряна. Він вислухав буйну, ультракосмічпу пропозицію Ріони похмуро, зосереджено, не перебиваючи. Але тільки-но вона закінчила красномовний виклад гіпотези Матакрішпи і свої бажання, як Багряна прорвало. Він почервонів, брови зійшлися над переніссям, очі потемніли і заметали блискавки.
— Через мій труп! — заревів учений. — Ви збожеволіли. Не хочу й слухати$7
— Ви хочете зупинити прогрес? — з болем заперечила Ріона. — Однаково доведеться вивчати їх, спілкуватися з ними$7
— Вони вищі за нас, — огризнувся Багрян, — хай вони і прийдуть сюди. Вони можуть знайти шляхи, щоб порозумітися з нами$7
— Не говоріть наївностей, — обурилася дівчина. — Ви прекрасно знаєте, що шлях один — вперед. Вони можуть ждати нас, вітати наші зусилля, але спускатися назад — ніколи. І потім, що значить — порозумітися з нами$7
— Однаково не хочу. Не дозволю! Занадто великий ризик! Якщо ви не жалієте себе, то подумайте, що ви не належите собі, а людству. Ми не маємо права так ризикувати, доки у нас нема в запасі таких, як ви і Буревій, здібних працівників. Так і запам’ятайте — ні, ні, ні.
Друзі вийшли від Багряна знічені, засмучені.
Не зговорюючись, пішли в гори. Взявшись за руки, піднімались довго улюбленою стежиною. Йшли мовчки, напружено, заглибившись у думи свої, ніби, набираючи з надр$7
Під вечір вони зупинились біля снігів. Звідси видно було хмари внизу. Над ними пливли, ніби казкові кораблі, мудрі, спокійні вершини. Вони пливли в темно-синьому небі. А на небі загоралися маяками зірки. Вони ясно вказували шлях кожному, хто розумів їхні знаки. Вони вказували напрям путі для кожної розумної істоти. Той напрям — Безмежжя.
Ріона і Буревій перезирнулися. Вони зрозуміли ті знаки. Вони подумали однаково чи сприйняли думки одне одного. Дівчина була бліда, сувора. Вона тихо промовила:
— Буревію…
Він поглянув на неї. Зрозумів. Кивнув.
— Я готовий.
— Ти віриш, Друже?
— Вірю, кохана.
