наряджаємося в шкiрянi костюми з заклепками та ланцюгами, фарбуємо волосся, ганяємо на мотоциклах по мiсту. Словом, не нудьгуємо.
— Яке жахiття! — сказала я.
— Не бачу нiчого страшного, — заперечила Дейдра. — Всi мої друзi з пристойних родин, а в одного хлопця батько мiнiстр... До речi, про сина мiнiстра. Не називай
Моє серце важко загупало в грудях.
— Кого?
Дейдра була щиро здивована:
— То ти ще не знаєш? Ну, тiтонько, ти даєш! А я думала, що просто тримаєш це в секретi. — Вона нахабно осмiхнулася. — Виявляється, ти з тих дуреп, що помiчають свою вагiтнiсть лише тодi, коли починає рости живiт. — З цими словами Дейдра щезла.
Я сидiла мов громом прибита, i не зразу вiдчула, як Колiн узяв мене за руку.
— Брендо, ти справдi чекаєш дитину?
— Так, — через силу вiдповiла я. — Хлопчика... Я таки дурепа!
— Не переймайся, — заспокоїв мене Колiн. — Всяке може трапитись. Головне, що в тебе буде дитина... Чи ти не рада?
— Дуже рада. Я так хотiла дитину... сина...
— Твоя мрiя здiйснилася. Морган буде щасливий.
— Цього я й боюся.
— Але чому?
Я зiтхнула:
— Хiба не зрозумiло? Дитина зв’яже нас, а я цього не хочу. I Морган — також.
— Дивно. Я вважав вас закоханою парою.
— Ми не закохана пара, — похитала я головою, — а лише пара коханцiв. Це рiзнi речi.
Колiн закурив. Я машинально взяла сигарету, але вiн негайно забрав її й повернув до портсигара. Я помiтила, що в нього тремтять пальцi.
— Отже, — сказав Колiн, — ти не хочеш, щоб Морган вважав дитину своєю?
Я кивнула:
— Це було б краще для нас обох. Якби менi вдалося обдурити його... Хоча в будь-якому разi вiн щось запiдозрить — але не стане дошукуватися правди. Вiн жде не дiждеться коли виросте Монгфiнд.
— Тобто, якщо ти вчасно знайдеш дитинi батька, Морган постарається переконати себе, що вiн тут нi до чого?
— Певно, так i буде.
Колiн глибоко затягся, повiльно видихнув дим i раптом запитав:
— А я годжуся на роль батька?
Я була заскочена зненацька цiєю пропозицiєю.
— Ну... знаєш... це дуже шляхетно...
Його гострий погляд змусив мене замовкнути.
— До дiдька шляхетнiсть! — вiн був майже злий. — Брендо, одне з двох — або ти слiпа, або я майстер з прикидання. Невже я так умiло приховував свої почуття?
(REM Взагалi я люблю сюрпризи... Але ж не в такiй кiлькостi!)
Як вiдомо, королям не годиться чекати. Можливо, саме тому, а може, через те, що несвiдомо намагався вiдтягти неминуче, я прибув до замку Каер-Сейлген останнiм. Iншi вже зiбралися в затишнiй вiтальнi хазяйських покоїв — Морган, Колiн, Бронвен, Дана, обидвi Дейдри i Бренда. Брендон знав про все, але вирiшив залишитися в Сонячному Мiстi. В розмовi зi мною вiн вiдверто зiзнався, що ще не готовий до зустрiчi з сестрою, боїться вiдновлення їхнього тiсного емоцiйного контакту. Бренда була цiлком згодна з братом.
Пенелопi й Дiонiсу ми вирiшили поки нiчого не казати, бо iнакше довелося б розповiсти їм про Дiану. А згодом я вже поставлю їх перед доконаним фактом, що Джерело здобуло нову Хазяйку. Чи просто ще одного адепта — в тому разi, якщо Дiана помилилася.
Коли я ввiйшов до вiтальнi, моя донька Дейдра i Бронвен якраз жваво сперечалися, а решта присутнiх мовчки слухали їх.
— Подумаєш! Я теж була Хазяйкою...
— За браком кращої кандидатури. Як то кажуть, на безриб’ї й рак риба. Я стала Хазяйкою пiсля тебе i...
— От i будеш пiсля мене.
— Агов, дiвчата, — сказав я. — Що ви не подiлили?
— Путiвку в Безчасiв’я, — замiсть них вiдповiла Дейдра-старша. Вона сидiла на канапi поруч з Даною, одягнена у квiтчастий халат, i мала набагато спокiйнiший вигляд, нiж iншi, хоча саме її чекала зустрiч з невiдомим. Я вразився такому самовладанню.
— Бренда вважає, — додала Дана, — що нам не варто проводжати Дейдру всiєю юрбою.
Я схвально кивнув, бо й сам так думав. Крiм усього iншого, Дейдра почуватиметься нiяково, роздягаючись догола в присутностi сiмох людей, троє з яких — чоловiки.
— Думаю, двох досить, — сказала Бренда. — Ти, Артуре, як глава Дому, i одна з наших Хазяєчок. Але хто саме — вони не можуть домовитися.
— Це маю бути я, — озвалася донька. — Хоч я несправжня Хазяйка, та однак Хазяйка. Моя присутнiсть при передачi влади обов’язкова.
— Так вимагає Джерело? — запитав я.
Дейдра-менша розгубилася:
— Ну... власне...
— Воно нiчого не вимагає, — зловтiшно прокоментувала Бронвен. — Йому це по барабану. А позаяк я старша за вiком...
— У-тю-тю! Бабуся Бронвен! Тримаєте, зараз я впаду...
— Годi, — сказав я. I запитливо глянув на старшу Дейдру: — Кого вибереш?
— Бренду, — без роздумiв вiдповiла та.
По тому, як нишком усмiхнулася сестра, я зрозумiв, що вона сподiвалася на таку вiдповiдь. Бренда навмисно спровокувала сварку Бронвен з моєю донькою, щоб Дейдра не обрала жодну з них.
— Iнцидент вичерпаний, — твердо мовив я, припиняючи будь-якi протести з боку незадоволених. — До Джерела йдемо ми з Брендою.
Дана рвучко обняла Дейдру-старшу за плечi i сказала:
— Нас не можна назвати сердечними подругами, але... Я завжди любила тебе.
Дейдра поцiлувала її в щоку.
— Я теж люблю тебе, — вiдповiла вона i встала з канапи. — Давайте не влаштовувати сцен. Зрештою, ми не на похоронах. Я лише занурюся в Джерело. I все.
Колiн нервово всмiхнувся:
— Щасти тобi, сестричко.
— Нi пуху, нi пера, — додав Морган.
— До бiса!
Бронвен мовчки поцiлувала Дейдру, а моя донька буденним тоном сказала:
— За мить побачимося, тiтонько. Передавай Джерелу вiтання вiд його колишньої Хазяйки.
— Неодмiнно передам, — пообiцяла Дейдра. I до мене: — Я готова, Артуре.
— Тодi рушаймо.
