майстернiстю”? Перед своїм вiдбуттям Артур запропонував менi протестувати групу напiвкровок i виявити в архiєпископа „особливi дарування”.
— Чудова iдея, — пiдтримав Морган. — Гадаю, настав час розвiнчати мiф про вроджену неповноцiннiсть напiвкровок. В дитинствi мене й самого дiставали однолiтки з чистокровних родин. А згодом я втер усiм носа.
Я взяла зi стола складений навпiл аркуш.
— Це твої кандидатури на „високу майстернiсть”?
— Так.
Я сiла в крiсло i пробiгла список очима. А коли пiдвела погляд, то побачила на Морганових щоках рум’янець.
— Отже, Монгфiнд? — значуще промовила я.
— Ну... — збентежився вiн. — Думаю, не зайве буде показати, що i в юному вiцi можна досягти майстерностi.
— Хiба? — засумнiвалась я.
Морган ще дужче зашарiвся.
— Правду кажучи, в мене виникли певнi почуття... i менi якось не по собi. Вiдчувати потяг до дiвчинки, що навiть не стала дiвчиною — це схоже на збочення. А так я подбаю, щоб Монгфiнд швидко постаршала.
Я похитала головою:
— Тiльки не кажи, що я не попереджала.
— Я нiкого не звинувачую. Я знав, на що йду, коли обрав її своїм Провiдником. Монгфiнд чарiвне дитя, а коли виросте, стане чарiвною жiнкою... А ще вона така схожа на Дану.
— Видно, твоєму синовi доведеться шукати iншу наречену.
— Камлах тiльки радiтиме.
— А Монгфiнд?
— Зазвичай ученицi закоханi в своїх учителiв, i Монгфiнд не виняток. Зi свого боку я докладу всiх зусиль, щоб її дитяча закоханiсть переросла в дорослу любов.
— Щасти тобi, — сказала я, додавши до списку ще кiлька iмен, зокрема архiєпископа. — А якщо в майбутньому Артур визнає Монгфiнд гiдною стати адептом? З огляду на її здiбностi, це цiлком iмовiрно. Що тодi?
Морган осмiхнувся з нахабним виглядом людини, яка знає те, що iншим невiдомо.
— Це мене не турбує. Я маю рецепт протиотрути.
Я пильно придивилася до нього. Нi, це не блеф. Вiн справдi щось знає.
— Подiлишся з мною, чи це секрет фiрми?
— Нiякого секрету. Це навiть не моє вiдкриття, а Данине. Я лише зробив висновки.
— А саме?
— Ти помiтила, як Дана ставиться до Брендона? Вона любить його — та не як чоловiка, а радше як брата.
— Може, наслiдки контакту кожен сприймає iндивiдуально, — припустила я. — I для Дани пiвтора мiсяця замало.
— Не пiвтора мiсяця, — уточнив Морган. — Понад рiк. Пам’ятаєш, перед своїм весiллям вона зникла на кiлька днiв?
— Провела їх у швидкому потоцi часу?
— У дуже швидкому. Погодься: чотирнадцять мiсяцiв бiльш нiж достатньо. А проте її дружнi почуття до Брендона не обернулися на пристрасть. Втiм, i її ставлення до Артура не змiнилося — але вона й ранiше була нестямно закохана в нього. Просто Дана дуже стримана дiвчина.
— Невже це через те, що... — Я затнулася.
— Авжеж, — незворушно пiдтвердив Морган. — Через те, що сталося мiж ними в Безчасiв’ї.
— А звiдки ти знаєш? Артур розповiв?
— Нi, вiн не зволив. Розповiла Дана.
— Дана?!
Морган зобразив щирий подив:
— А що тут такого? Хiба не можуть чоловiк та жiнка бути
— Аж надто дружнiми, — вражено мовила я. — Зазвичай жiнки розповiдають про такi речi лише близьким подругам.
— Виходить, що Дана вважає мене близькою подругою.
Якись час ми мовчали. Обдумавши Моргановi слова, я мусила визнати, що вiн має рацiю. Згодом я й сама дiйшла б такого висновку. Вiн випередив мене тiльки тому, що знав про чотирнадцять мiсяцiв, якi Дана провела у швидкому потоцi.
— Отже, — врештi озвалася я, — Артур i Дана, самi того не пiдозрюючи, перехитрили захисну програму Дi... Джерела. Вони були такi близькi, що потiснили на другий план Брендона й Дейдру. В момент занурення Джерело зафiксувало наявнiсть у Дани контакту з матерiальним свiтом, але при проходженнi Кола Адептiв цей контакт пiдмiнився iншим — з Артуром... — Я спроквола похитала головою. — Сумнiваюся, що Дана довго затримається в Домi Свiтла.
Морган згiдно кивнув:
— Вона повернеться навiть ранiше, нiж ти гадаєш. Чесно кажучи, я був певен, що вона взагалi залишиться. Та, мабуть, останньої митi їй забракло рiшучостi сказати Брендону й Артуру правду.
— Яку правду?
Фергюсон з сумнiвом подивився на мене, нiби зважував, чи гiдна я довiри.
— Ай, гаразд, — зiтхнув вiн. — Однаково це незабаром розкриється. Рiч у тiм, що любовнi iгри в Безчасiв‘ї мали для Дани й Артура ще один наслiдок. Вони зачали в Джерелi дитину.
— Що?! — вражено вигукнула я. — Дана чекає вiд Артура дитину?
— Вже не чекає. Вона народила її у швидкому потоцi часу. Це дiвчинка на iм’я Дейдра. Вроджений адепт Джерела.
Ми вийшли з Тунелю на свiтаннi. Навколо нас простяглася мовчазна червона рiвнина; холодне розрiджене повiтря з незвички п’янило. Особливо Дану.
— Бачиш он ту яскраву зiрочку? — промовив я, вказуючи на схiд. — Це Аврора, ранкова зоря, третя планета Сонячної системи. В iнших свiтах на нiй живуть люди i називають її Землею. А в цьому свiтi населена четверта планета, яку зазвичай звуть Марсом. Та коли ти запитаєш у мiсцевих мешканцiв, що в них пiд ногами, вони скажуть — земля. Тож у Всесвiтi все вiдносне.
Дана кивнула i нишком стисла мою руку. Вона зрозумiла, що я намагаюся пiдбадьорити її, вiдволiкти вiд похмурих думок, що не давали їй спокою на всьому нескiнченному шляху. Я не знав, що її гнiтить, але почував це, i тому зробив промiжну зупинку перед останнiм коротким стрибком до Зали Переходу Марсiанської Цитаделi.
Брендон присiв навпочiпки, зачерпнув жменю пiску i пропустив його крiзь пальцi. Повторивши цю процедуру кiлька разiв, вiн випростався i сказав:
— Дано, давай розставимо всi крапки над „i”. Ти щось недомовляєш. Вiд самого початку ти була не в захватi вiд мого рiшення повернутися в Екватор, але вiдкрито не заперечувала. А зараз маєш такий вигляд, нiби каєшся. Що з тобою?
Дана розгублено глянула на нього, потiм на мене, потiм знову на Брендона... рвучко пригорнулася до
