заважає нам стати сильнiшими. Почалося б це з незначних дрiбниць, а закiнчилося б перетворенням на небезпечних чудовиськ.
— I ти думаєш, що моє... почуття до Дани завадить менi перетворитися на чудовисько?
— Я на це сподiваюся, — сказала Бренда. — Сподiваюся, що за будь-яких обставин ти не захочеш вихолощувати свою людянiсть, щоб не стати чужим для Дани... а також для Дейдри. Саме завдяки жорстокостi Джерела i ти, i я, i Бронвен з Колiном, а тепер i Брендон з Даною, — усi ми мiцно зв’язанi з рештою людей.
— Це встановлений факт? — запитав я. — Чи лише твої припущення?
— Гаразд, розгляньмо факти, — запропонувала сестра. — Перший з них: для здобуття Сили необхiдний контакт з iншою людиною, бажано протилежної статi. Другий факт: Джерело вiдмовляється визнавати контакт зi своїм адептом. Iз цих двох фактiв випливає третiй факт: хоч до яких хитрощiв не вдавайся, але кожен адепт, прямо чи опосередковано, буде зв’язаний зi звичайною людиною — або простим смертним, або чаклуном, що не володiє Силою.
Я знизав плечима:
— Ну то й що? Це аж нiяк не означає, що такi зв’язки призначеннi для стримування адептiв. Ти, сестричко, видаєш трактування факту за сам факт. До того ж твоя теорiя дуже хистка. Припустiмо, що Провiдник адепта помирає — адже всi люди смертнi, навiть чаклуни. Тодi цей адепт автоматично втратить зв’язок з рештою людства, i вже нiщо не завадить йому перетворитися на небезпечне чудовисько.
— Влучне зауваження, — погодилася Бренда. — I я вже маю на нього вiдповiдь. Пiсля нашої нiчної розмови я нiяк не могла заснути, все думала про скриньку Пандори, про те, що станеться, коли хтось iз нас збожеволiє i зважиться вбити свого Провiдника. Зрештою я взяла ноутбук, подалася в Безчасiв’я i провела серiю рiзних тестiв. Менi вдалося встановити ще один важливий факт: коли адепт викликає Образ, Джерело перевiряє наявнiсть у нього Провiдника. Якщо такий є — один або кiлька, — то все гаразд. Але якщо Джерело не знайде в адепта жодного живого Провiдника, то негайно вб’є його.
Я приголомшено втупився в сестру:
— Ти серйозно?
— Цiлком. Я перевiрила з десяток разiв. Все точно, нiякої помилки.
Не думаю, що комусь приємно було б дiзнатися, що його життя прямо залежить вiд iнших, хай навiть близьких i рiдних йому людей. Менi стало лячно на думку про те, що якби з Даною сталося нещастя, я б загинув пiсля першого ж виклику Образа... А наступної митi мене вразила iнша думка: i це було б правильно — бо без Дани моє життя втратило б сенс...
— Так, безумовно, — сказав я. — Джерело контролює нас. Але це кепський, неправильний контроль.
— А ти запропонуєш щось краще?
— Ну... Стежити за станом психiки адептiв, аналiзував їхнi вчинки та намiри...
— I вiдокремлювати зерна вiд полови, — саркастично додала Бренда. — Берегти овець i знищував козлищ. Це ж чистiсiнький антропоморфiзм, Артуре! Навiть якщо Джерело розумне, то навряд чи воно розумне по-людському i навряд чи здатне судити про людей за людськими мiрками. Звiдки нам знати, чтo в його розумiннi є зерна, а що — полова, хто для нього вiвця, а хто — козлище? Якi воно має критерiї добра та зла, i чи iснують цi критерiї взагалi? Якщо Джерело розумне, то воно чинить мудро, не намагаючись судити нас. Воно лише встановлює правила гри, що їх ми мусимо неухильно дотримуватися, i квiнтесенцiю цих правил можна висловити одним чiтким iмперативом:
— Як?
— Елементарно. Кожен з нас має завести собi окремого Провiдника.
Я здригнувся:
— Брендо! Що ти кажеш?! Ти уявляєш, до чого це призведе?
— Я все розумiю, Артуре, — кивнула сестра. — Але зрозумiй i ти, що альтернативи немає.
Я важко опустився на траву i притулився спиною до парапету.
— Помиляєшся. Альтернатива є — жити в постiйному страху перед раптовою смертю.
— Це божевiльна альтернатива, — вiдповiла Бренда, сiвши поруч зi мною. — Це найкоротший шлях до параної.
— А те, що ти пропонуєш, загрожує шизофренiєю. Ще не знаю, скiльки треба Провiдникiв, щоб почуватися в безпецi; але точно знаю, скiльки треба жiнок, щоб я з’їхав з глузду. Цiлком вистачить двох — Дани та Дейдри. А що вже казати про третю.
Бренда похитала головою:
— Ти надто емоцiйно все сприймаєш, братику. Менi б твої клопоти.
Я зазирнув їй в очi й побачив там бiль i тугу.
— Маєш проблеми з чоловiками?
Вона вiдвела погляд:
— Так.
— Це через твiй невдалий шлюб?
— Нi, через Брендона. Якщо я знову закохаюся, вiн точно збожеволiє.
— Але чому?
Бренда гiрко зiтхнула:
— Мiг би й сам здогадатися. Iншi — нi, а ти мiг би. Ми нiкому не розповiдали, який тiсний наш зв’язок — лише мамi й тобi.
Я застогнав, подумки вилаявши себе за недогадливiсть, i рвучко обiйняв Бренду.
— Бiдолашна сестричка...
Вона поклала голову менi на плече й тихо заговорила:
— Наш зв’язок, це наше прокляття, Артуре. Поки були малi, ми бачили в ньому лише позитив, нiколи не знали самотностi, завжди вiдчували пiдтримку одне одного. А згодом... згодом ми зрозумiли, що право на самотнiсть — великий дар, яким ми обдiленi. Зазвичай ми можемо послабляти контакт до мiнiмуму, але за умови, що стримуємо свої емоцiї. Та коли... коли хтось iз нас...
— Розумiю, — сказав я. — Пам’ятаю, що з тобою коїлося, коли Брендон опинився в лiжку з Даною.
— Отож-бо! Я почувала те саме, що й вiн.
— Але ти казала, що тобi добре.
— Так, i в цьому наша вiдмiннiсть. Я нормально сприймаю Брендоновi стосунки з жiнками, а вiн... вiн агресивний i нетерпимий. Досить менi вiдчути потяг до якогось чоловiка, вiн казиться, його мало не нудить. Брендон стовiдсотковий гомофоб, йому огидна сама думка про близькiсть iз чоловiком. Вiн намагався з цим боротися, навiть вивчився на психолога... та все марно. А коли я по-справжньому закохалася... Це було вперше i востаннє... Тодi я геть утратила розум! Вирiшила порвати з Брендоном, залишила Царство Свiтла, вийшла замiж, але... але... — Її аж затiпало.
Я мiцно пригорнув Бренду до себе й лагiдно сказав:
— Далi не треба, сонечко. Я знаю, що з вами було. Менi розповiдали.
Кiлька хвилин ми сидiли мовчки. Сестра потроху заспокоювалася. А мої думки знову звернулися до Джерела.
— Брендо, — нарештi озвався я. — Тут щось не так.
Вона вивiльнилася з моїх обiймiв.
— А саме?
— Я про нав’язанi нам правила гри. Вони якiсь штучнi, надуманi, надто вже людськi. Не вiрю, що вони такi ж споконвiчнi, як саме Джерело. Треба з’ясувати, хто їх запровадив i навiщо. Пам’ятаєш, я розповiдав тобi, що коли боровся з Агнцем, на мить вiдчув присутнiсть особистостi в надрах Джерела?
— Так, пам’ятаю. — Бренда не на жарт стривожилася. — Невже ти хочеш...
— Хочу, — твердо сказав я. — I зроблю. Менi начхати, хто мешкає в Джерелi — хай навiть Господь Бог. Я однаково зажадаю вiд нього пояснень.
