мучитися, як ти... та це буде завтра. — Дана зарилася обличчям на моїх грудях. — Ну, будь ласочка, Артуре, давай ще, дуже тебе прошу.
Для мене це була неабияка спокуса. Знову кохатися з Даною пiд шаленство стихiй, злетiти на самiсiньку вершину свiту, а потiм упасти в найглибшу безодню буття, згорiти в Джерелi дотла i вiдродитись у ньому, як Фенiкс iз попелу... Я вже збирався сказати „так”, аж раптом до нас долинув сплеск води, а вiдтак — полегшене пирхання.
— Ну от, — сказала Дана. — Джерело вже хвилюється. Теж хоче.
— Це не Джерело. Це щось iз Джерела. Вiрнiше, хтось.
Звiвшись на ноги, я побачив у центрi водойми знайому голiвку з потемнiлим вiд вологи бiлявим волоссям. Я не покликав її на iм’я, бо поруч була Дана, а просто махнув рукою й гукнув:
— Агов!
Бронвен помiтила мене.
— Привiт, Артуре! Я зараз. — I попливла в моєму напрямку.
— Хто це? — запитала Дана.
— Хазяйка Джерела.
— Хазяйка! — злякано охнула вона i схопила сукню.
— Та не бiйся, — сказав я. — Це дуже мила особа. Якщо не дражнити, не кусатиметься. Я зву її Снiговою Королевою.
— Дивне iм'я, — зауважила Дана. Вона квапливо надягла сукню на голе тiло й додала: — Мiж iншим, це не мої речi. Хоча сукня дуже схожа.
— Твоє вбрання згорiло в Джерелi, — пояснив я. — Довелося замовити нове.
— Дякую, Артуре, — сказала вона, натягаючи панчохи. — Тiльки ти дещо забув. Я не бачу черевичкiв.
— От чорт! — вилаявся я i, викликавши Образ, з театральним пафосом проголосив: — Черевички для Попелюшки!
В однiй моїй руцi з’явилася пара жiночих черевичкiв, а в iншiй — бiлоснiжний мереживний халат.
— А халат навiщо? — запитала Дана.
— Для Снiгової Королеви, — вiдповiв я. — Ти ж не думаєш, що вона вкрита шерстю.
Бронвен вийшла з Джерела, мов Афродiта з морської пiни. Я зустрiв її, цнотливо прикривши свiй погляд розхристаним халатом. Проте я трохи прорахувався з вибором тканини, крiзь яку легко проглядалися обриси її стрункої фiгури.
— Ти такий делiкатний, Артуре! — сказала Бронвен, дозволивши менi надягти на неї халат. — От якби ще ти був милий зi мною, як iз цiєю панночкою...
— То менi знайомити вас? — запитав я, супроводивши свої слова багатозначним поглядом.
— А навiщо? Я й так знаю, що це принцеса Дана, наречена принца Брендона зi Свiтла i таємна коханка його рiдного брата Артура.
Данинi щоки спалахнули рум’янцем, а в її очах промайнули блискавки.
— Ти забагато на себе береш, панi Снiгова Королево, — сердито мовила вона. — Хоч ти Хазяйка Джерела, тобi нiхто не давав права втручатися в моє особисте життя.
— Господь з тобою, любонько, — лагiдно вiдповiла Бронвен. — Хiба я втручаюся? Лише констатую факт, що твоє особисте життя справило справжнiй фурор у Безчасiв’ї.
Дана збентежено потупилася.
А я, перевiривши стан Ворiт, звернувся до Бронвен:
— Отже, остання — Бренда. А знаєш, я був подумав, що то ти.
— Ще чого! Я ввiйшла перед тобою, просто одразу подалася зустрiчати непроханих гостей. Першою на черзi була Дана.
— Але ж її зустрiв я.
— Тому я й не афiшувала своєї присутностi. Вирiшила дочекатися, поки ви владнаєте свої проблеми...
— Знову пiдглядала! — обурився я.
— На жаль, нi. Навпаки — вiдiйшла аж на периферiю Безчасiв’я, щоб вам не заважати. А коли збагнула, що вашi любовнi iгри загрожують невеличким апокалiпсисом, було вже запiзно. Мене також затягло в Джерело.
— То ти не знала, що цим закiнчиться?
— А звiдки могла знати? Я жодного разу не вiддавалася розпустi бiля Джерела.
Тим часом Дана дивилася на Бронвен широко розплющеними очима, в її поглядi застигло нiме запитання. Врештi вона зачудовано проказала:
— Нi, це неймовiрно! Але... ти — Бронвен! В усьому, крiм зовнiшностi, ти — Бронвен.
Бронвен весело розсмiялася:
— Звичайно, це я. От що значить жiноче чуття! Ти враз мене розкусила.
Дана вражено похитала головою:
— Ти — Бронвен! Ти — Хазяйка! Ти — красуня!
— Так, тепер я красуня. Джерело дало менi цю подобу. Хiба в нього не гарний смак?
— Воно має чудовий смак, — щиро погодилася Дана.
Я прокашлявся, привертаючи до себе увагу, i запитав:
— Бронвен, ти не знаєш, що з Морганом?
— А до чого тут Морган? — здивувалася вона.
— Хiба не вiн iшов пiсля Дани?
— Нi, це був твiй брат.
— Брендон?! — вигукнули ми.
— Атож. Дана зачепила його й потягла за собою. Бренда негайно кинулася за ним, але не встигла. А я, через вашi розваги, теж проскочила повз нього. Проте не турбуйтеся — вiн i сам упорався. Скупався в Джерелi й здобув Силу.
— Але як? — розгубився я. — Бренда ж адепт.
— Брендон тримав контакт не лише з сестрою. — Бронвен похмуро всмiхнулася. — Його Провiдником була Дейдра.
За кiлька мiлiсекунд по тому, в iншому сегментi Безчасiв’я, ми з Брендою стояли поруч бiля мармурового парапету й дивилися на спокiйну гладiнь Джерела.
— Менi соромно, сестричко, — сказав я. — Менi боляче... Але я нi про що не шкодую. От що найпаскуднiше. Я не почуваю нi краплини каяття. Я звабив наречену рiдного брата, зрадив Дейдру в день нашого весiлля... I якби час повернувся назад, зробив би це знову.
Бренда поклала руку менi на плече. Її волошковi очi дивилися на мене зi спiвчуттям.
— Не карайся, Артуре. Так склалося, i тут ти нiчого не вдiєш. Я певна, що Брендон усе зрозумiє — якщо не зразу, то згодом, коли настане його черга.
Я щосили ляснув кулаком по парапету.
— Ну, навiщо Джерелу цi сексуальнi iгри? Навiщо воно знущається з нас?
— Заради нас же самих, — вiдповiла Бренда. — Щоб ми залишалися людьми.
Я запитливо глянув на неї:
— Про що ти кажеш?
— Джерело не просто грає з нами, не просто знущається. Цим воно впроваджує для адептiв певнi правила i примушує дотримуватись їх. Якби ми, здобуваючи владу над первинними силами свiтобудови, не вiддавали нiчого навзамiн, то рано чи пiзно втратили б усякий зв’язок з людьми. В мiру опанування своєї могутностi, ми поступово позбувалися б людяностi, свiдомо вiдмовляючись вiд того, що, на нашу думку,
