— Вона знає про це?
— Так, знає. Схоже, їй вiдомо про звички Джерела набагато бiльше, нiж нам з тобою.
— А чому не сказала менi?
— Бо сама в розгубленостi. Намагається знайти розв’язання цiєї проблеми — i нiяк не знаходить. А поки вважає за доцiльне, щоб пiд час завтрашньої церемонiї ти занурився в Джерело, тримаючи контакт з Дейдрою.
— Це допоможе?
— I так, i нi. Вiд цього твоє ставлення до Дани жодним чином не змiниться — зате змiцняться почуття до Дейдри. Бренда переконана, що так буде краще.
— А ти що думаєш?
— Не знаю. Це тобi вирiшувати. З одного боку, це справдi владнає твої проблеми з Дейдрою, але з iншого — ти на все життя будеш зв’язаний з двома жiнками, розриватимешся мiж ними... хтозна, що для тебе краще. — Бронвен серйозно подивилася на мене. — Пам’ятаєш, Артуре, я обiцяла, що колись ти зрозумiєш мене? Так от — цей час настав.
Я лише похмуро кивнув у вiдповiдь.
Наше вiнчання було влаштоване з неабияким розмахом, як i годиться для церемонiї одруження короля з королiвською дочкою. Собор святого Патрiка був заповнений найвищим логрiйським дворянством та духовенством, мiськими старiйшинами та послами iноземних держав. До вiвтаря мене пiдвiв Брендон, а Дейдру менi вручив Дункан Енгус, чоловiк її тiтки Алiси. Моя наречена була чарiвна, як ангел, i лише цiлковитий iдiот на моєму мiсцi мiг би думати в цей момент про iншу жiнку...
Я був тим самим цiлковитим iдiотом. Вiдповiдаючи на питання єпископа: „Чи згоден ти, Артуре Пендрагон, взяти шлюб з Дейдрою Лейнстер?”, я мало не вiдповiв: „Нi!”; а потiм, промовляючи слова: „Беру тебе, Дейдро, за законну дружину...”, я запнувся на її iменi, бо з моїх вуст ладне було зiрватися iнше iм’я. Ви знаєте, яке.
Пiд час вiнчання я скоса стежив за нею i безнадiйно мрiяв про неможливе. Я чекав на чудо, проте знав, що його не станеться, що не вдарить грiм з ясного неба i не помiняються мiсцями Дейдра i Дана...
Словом, не дуже веселе видалось моє весiлля, хоча навряд чи цю думку роздiляв простiй люд, що захоплено вiтав нас на дорoгою вiд собору святого Патрiка до собору святого Андрiя, де, слiдом за вiнчанням з Дейдрою, я мав повiнчатися з усiєю своєю країною.
Поруч зi мною були Брендон i Дейдра — вже не як мiй брат i моя наречена, а як мої Провiдники. Вони ритуально доторкнуться до великого алмаза на коронi, коли архiєпископ покладе її на мою голову.
Я ввiйду у Ворота, проте не стану купатися в Джерелi. Не хочу ще бiльше погiршувати ситуацiю i, на додачу до Дани, на все життя зв’язувати себе з Дейдрою. Чи означає це, що я вже розлюбив жiнку, яка щойно стала моєю дружиною? Ще нi — але процес, як то кажуть, пiшов...
Спочатку я хотiв узагалi скасувати сьогоднiшнє входження у Ворота й обмежитися єдино лише сяйвом над вiвтарем у момент помазання — не варто позбавляти людей видовища; але потiм передумав. Я пройду в Безчасiв’я i зустрiнуся там з Бронвен. Ми посидимо поруч на лiловiй травi, побалакаємо про життя, а потiм... Можливо, я й подарую моїй Снiговiй Королевi те, чого вона давно домагається. I хоча в Безчасiв’ї не буває ночей, нiч кохання може бути де завгодно — навiть пiд мiнливим вiчнозеленим небом. Бронвен правду казала: можна любити зi спiвчуття, з жалю, з розумiння, з солiдарностi. Саме так я починав любити її.
Я вже склав традицiйну присягу, вислухав молитву на свою честь (хор спiвав дуже врочисто й пiднесено), потiм мене помазали на царство, а присутнi в соборi побачили сяйво над вiвтарем. На плечi менi накинули червону мантiю, я прийняв з рук архiєпископа меч, щоб вiддати його Дункановi Енгусу, пiсля чого монсеньйор Корун МакКонн узяв до рук золоту королiвську корону.
— Вiнчає тебе Господь, сину мiй, короною слави та справедливостi! Будь вiрним захисником i слугою своєї держави, i хай допоможе тобi Всевишнiй, творець усього сущого на землi. В iм’я Отця i Сина i Святого Духа. Амiнь!
Ну от, я вже став коронованим королем. Архiєпископ дбайливо поклав вiнець на моє чоло, а Брендон i Дейдра доторкнулися кiнчиками пальцiв до алмаза, Знака Влади, Ключа до Ворiт. Я активував контури, Ворота вiдчинилися, i...
I тут сталося несподiване. Щось штовхнуло мене в спину, вiд несподiванки я заточитися i гепнувся долiлиць... на щастя, не на пiдлогу перед вiвтарем, а на м’який трав’яний килим Безчасiв’я.
У моїй головi блискавкою промайнула думка, що Бренда не встежила за Морганом, i той пiшов за мною. Я рвучко скочив на ноги i роззирнувся.
Нiкого...
Я розслабився й опустив руку, якою марно намагався вихопити з пiхв шпагу. А шпаги я не мав — як i одягу. Я точно дотримався всiх приписiв ритуалу, яким передбачалося, що король має ввiйти у Ворота голим, залишивши одiж з короною перед вiвтарем. На менi не було навiть iлюзорної тунiки, про яку розповiдав Колiн; вочевидь, моя тренована пiдсвiдомiсть вiдкинула цей самообман. На вiдмiну вiд Колiна, я чув казку про голого короля, що вважав себе одягненим.
Голий король бiля пiднiжжя пагорба чекав на свою Снiгову Королеву...
Нi, раптом подумав я, так не годиться. Викликав свiй Образ i подумки потягнувся до Джерела. Воно вiдгукнулося на моє бажання i переправило менi вбрання — бiлизну, штани, сорочку та кросiвки.
Я поспiхом одягнувся, щоб устигнути до приходу Бронвен. Однак поспiшав дарма — вона не з’являлася. Я зачекав хвилину, потiм ще п’ять, потiм пiднявся на пагорб.
Бронвен нiде не було.
То, може, вона бiля Джерела?
Я загострив своє сприйняття й обережно просканував околицi.
Безрезультатно. Крiм мене, в цiй митi Безчасiв’я нiкого не було. Виходить, я випередив Бронвен. А той поштовх у спину, мабуть, був наслiдком її вiдчайдушної спроби встигнути за мною. Отакої — Хазяйка дала маху...
Я знову викликав Образ i перевiрив стан Ворiт. Вони були вiдчиненi — та не лише мною. Упродовж наступних п’яти сотих секунди очiкувалося ще три входження. Аж три!
За мною, певна рiч, iшла Бронвен. Далi, мабуть, Морган. А хто ж третiй?
Щось негаразд у королiвствi Данському...
Ох, i задам я Моргановi! Дзуськи тепер вiн отримає портфель першого мiнiстра.
Я зосередився й зафiксував момент наступного входження. При цьому вiдчув легке збудження. Атож, це жiнка. Бронвен...
Щоб перевiрити свiй здогад, я зосередився на другому входженнi. Збудження минуло, змiнившись теплим дружнiм почуттям. Таки Морган. Теж менi друг! Спитав би прямо — я б вiдповiв, щоб вiн готувався й шукав для себе Провiдника.
Цiкаво, хто його Провiдник? Невже Дейдра?
Третьою знову була жiнка. Напевно, Бренда — кинулася за Морганом, але не встигла.
Я повернувся до першого входження i дав Образовi команду перенести мене вперед за часом матерiального свiту. Це була дорога з одностороннiм рухом. Усе, що залишалося за мною, ставало минулим, тож я мусив бути вкрай обережним, щоб не прогавити потрiбну мить. Я її не прогавив.
Як i ранiше, я стояв на пагорбi, а навколо нiкого було. Поки не було — та ненадовго. Перенiсшись з однiєю митi в iншу, я опинився на самому початку даного сегмента Безчасiв’я — а при входженнi з матерiального свiту виникала невелика затримка.
