кузен побажав менi вдалого коронування i зник у туманi.
Коли туман у дзеркалi розвiявся, я з подивом побачив не власне вiдображення, а Брендона, вдягненого в халат кармiнового кольору. Я кiлька разiв клiпнув очима, вирiшивши, що вiд утоми в мене пiшли глюки. Але нi — брат був цiлком реальний. Вiн мав скуйовджене волосся й сердитий вираз обличчя.
— Привiт, Артуре, — сказав вiн. — От дивина! Я ж викликав тебе через Сапфiр.
— Мабуть, моє дзеркало перехопило виклик, — припустив я. — Щойно я розмовляв з Дiонiсом.
— А я — з Морганом. Тому тебе й турбую. Вiн або схибився, або щось задумав.
— А саме?
— Просив поступитись йому мiсцем Провiдника на коронуваннi.
— Ага... I як вiн це аргументував?
— Не дуже переконливо. Нiс якусь ахiнею про престиж, про положення при дворi. Мовляв, менi це нi до чого, однаково я твiй брат, а вiн вiдставний регент i втрачає авторитет.
— Дурницi! — пирхнув я. — Вiн знає, що завтра я призначу його першим мiнiстром.
— Отож-бо. Я йому це сказав, але вiн i далi просив, мало не благав. Зрештою, я послав його до дiдька. Мабуть, точно здурiв.
— Нi, — похитав я головою. — Години двi тому Морган пiшов вiд мене цiлком нормальний. Ми з ним розмовляли про те про се, i тепер я пригадую, що вiн ненав’язливо, нiби мiж iншим, розпитував про функцiонування каменiв. Боюся, вiн щось замишляє.
— Пробратися до Джерела?
— Скидається на те. Особливо його цiкавив характер зв’язку Знака Мудростi зi Знаком Сили в момент активування контурiв. Якщо цей зв’язок гранично посилити, образно кажучи, „зачепитися” Знаком Мудростi за Знак Сили, то... Нi, зараз я нiчого не шурупаю. Менi треба виспатися.
— Ти ще не спав?
— Нi.
— Це погано. За кiлька годин твоє весiлля й коронування, а очиська в тебе ще тi.
— Не бiда, вiдпочину в Безчасiв’ї. А щодо Моргана... Гм, коли прокинеться Бренда...
— Я не сплю, Артуре, — нiби з-за Брендонової спини почувся голос сестри. — Розмовляючи з Морганом, брат так злився, що розбудив мене.
— Де ти?
— Не хвилюйся, в себе. — Зображення в дзеркалi попливло, i замiсть Брендона з’явилася Бренда в короткiй нiчнiй сорочцi. Вона вiдступила вбiк i вказала на розiбрану постiль. — Як бачиш.
— Даруй, — нiяково промимрив я. — Просто менi дивно було чути вас двох через одне дзеркало.
— Це все наш зв’язок, — озвався з-за кадру Брендон. — Ну, гаразд. Я пiшов спати, а ви самi вирiшуйте, що робити з Морганом. Добранiч.
— Добранiч, — сказали ми з Брендою.
Пiсля короткої паузи сестра повiдомила:
— Брендон вiдключився.
— До речi, — запитав я, — чому вiн такий злий?
Бренда всмiхнулася:
— Йому снилася Дана, а Морган недоречно втрутився.
— Ага... То ви бачите однаковi сни?
— Iнодi. Коли сниться щось приємне... або паскудне.
Я набрався смiливостi й запитав:
— А твоє замiжжя яким було сном — приємним чи кошмарним? Чому Брендон пиячив i накачувався транквiлiзаторами?
Бренда закусила губу. На її обличчi з’явився стражденний вираз — i я миттю згадав, що такий самий вираз бачив у Брендона, коли вiн мимохiдь згадав про сестриного чоловiка.
— Не зараз, Артуре. Поговоримо iншим разом.
— Але поговоримо, — наполягав я.
— Обов’язково, — пообiцяла вона. — Але згодом.
— Домовилися. Що ти думаєш про Моргана?
— Я згодна з тобою: вiн замислив пробратися до Джерела. Пiд час коронування пильнуватиму його. В разi чого — зупиню.
— От i добре. А ще треба подумати, де б надiйно сховати каменi. Морган тiльки перша ластiвка, а в мiру становлення Дому число охочих опанувати Силу зростатиме в геометричнiй прогресiї.
Бренда в задумi наморщила чоло.
— Я вже аналiзувала ситуацiю, Артуре. Висновок невтiшний: для охорони Джерела треба мати принаймнi одного адепта на кожну тисячу звичайних чаклунiв. Боюся, ми вiдкриваємо скриньку Пандори.
— Вона уже вiдкрита. I не нами, а Колiном з Бронвен. Назад шляху немає, починається нова ера.
— Або настає кiнець усьому, — похмуро зауважила Бренда. — Може, так i загинули прадавнi чаклунськi цивiлiзацiї — здобувши Силу Джерела.
— Можливо, — не став заперечувати я. — Та це ще не привiд для вiдчаю. Будемо сподiватися, що ми розумнiшi за наших попередникiв. — Я знову позiхнув. — Добранiч, сестричко. Я вже засинаю.
— Гарних снiв, брате, — сказала Бренда i перервала зв’язок.
Я негайно викликав Образ Джерела i дав йому вiдповiдну команду. Опинившись пiд мiнливим небом Безчасiв’я, я бебехнувся долiлиць у лiлову траву i вiдразу ж поринув у таке жадане забуття. Остання моя думка була про Дейдру — я не хотiв знову прокинутися в її лiжку.
На щастя, я прокинувся в Безчасiв’ї. Почував себе свiжим i вiдпочилим. Як i тодi, коли заснув, я лежав долiлиць, i якась нахабна травинка лоскотала менi носа. Я перекинувся на бiк i побачив, що поруч сидить Бронвен, моя Снiгова Королева. Її синi очi дивилися на мене лагiдно й турботливо.
— Привiт, Артуре.
— Привiт, — вiдповiв я. — Що ти тут робиш?
— Оберiгала твiй сон.
— Вiд кого?
— Вiд тебе самого. Ти мiг несвiдомо повернутись у матерiальний свiт — як це трапилося минулого мiсяця. Правда, я сумнiваюся, що цього разу ти перемiстився б у Дейдрине лiжко. Швидше — в Данине.
Нарештi я пiдвiвся й сiв.
— Прошу тебе, Бронвен, не сип менi сiль на рану. Хiба я винуватий, що так вийшло? Я не хотiв закохуватися в Дану.
— Проте закохався, — сказала вона. — I з цим уже нiчого не вдiєш. Єдине, що я можу порадити тобi, це не повторювати моєї помилки. Скористайся тим, що Дану ще вабить до тебе. Не гайся, iнакше спiзнишся. А так у тебе хоч залишаться спогади про кiлька ночей кохання.
Я нiтрохи не обурився на пропозицiю Бронвен. Навпаки, вiдчув сором — бо й сам часто думав про це.
— Так не можна, — сказав я, всiма силами намагаючись приховати жаль у голосi. — Це був би ганебний вчинок. Зрадити Дейдру, обдурити братову довiру, а ще... — Я затнувся.
— А ще ти боїшся доччиного осуду. Навiть бiльше, нiж ревнощiв Дейдри i гнiву Брендона.
Я оторопiло глянув на Бронвен:
— Що ти сказала?
— Що чув. Пенелопа твоя дочка. Шила в мiшку не сховаєш.
— Чорт! Як ти дiзналася?
Бронвен тихо розсмiялася:
