— Про це знаю не лише я, а й Дейдра з Даною. Ми швидко вас розкусили — вашi взаємини аж нiяк не схожi на сестринсько-братерськi. А що найдужче хвилювало Дейдру (та й Дану, як на те пiшло), це твої теперiшнi стосунки з Пенелопиною матiр’ю. Сама Пенелопа, коли ми питали її про матiр, розповiдала, звiсно, про Юнону. Проте iнодi, втративши пильнiсть, говорила про неї в минулому часi й робилася сумна. Отож ми дiйшли висновку, що Пенелопина мати давно вмерла.
Переконавшись, що заперечувати марно, я кивнув:
— Так. Дiана загинула ще чверть столiття тому за часом Основного потоку.
— Дiана, — повторила Бронвен. — Гарне iм’я... Це те ж саме що й Артемiда?
— Нi. Ще п’ять тисячолiть тому, коли в Сутiнках остаточно зникла двомовнiсть, грецькi й латинськi iмена стали цiлком незалежнi. Так, наприклад, є Юнона i є Гера. Перша — моя мати, друга — двоюрiдна племiнниця. Теперiшнiй Дiонiс — мiй кузен, а Бахус — дядько. З Артемiдою я маю заплутанi родиннi стосунки, бо по батькiвськi лiнiї вона праправнучка Януса, а по материнськiй — онука моєї зведеної сестри Етни. А Дiана... — я мало не бовкнув, що вона була Юнониною сестрою, але вчасно схаменувся i швидко знайшов вихiд: — ...нова Дiана, якiй дiсталося iм’я Пенелопиної матерi, взагалi доводиться менi родичкою лише в сьомому колiнi.
— Дiсталося iм’я? — здивовано перепитала Бронвен. — Як це?
— З давнiх-давен заведено, — пояснив я, — що iмена принцам та принцесам Сутiнкiв дає особисто Янус. При цьому вiн чiтко дотримується правила не називати дитину iм’ям живого родича. Тому, на вiдмiну вiд iнших Домiв, де королiвськi сiм’ї так i кишать тезками, у Сутiнках нiколи не було одночасно двох принцес Дiан або, скажiмо, двох принцiв Фебiв. Хоча за довгу iсторiю Дому всi iмена повторювалися неодноразово. За винятком, звичайно, самого Януса, та ще Зевса-Юпiтера.
— Громовержця?
— Так його називали. Зевс умiв насилати сутiнковi грози.
— Подумаєш! — пирхнула Бронвен. — Я можу наслати таку грозу...
— I зможеш керувати нею? Зможеш запобiгти всiм небажаним наслiдкам свого втручання в атмосфернi процеси?
— Ну... Боюся, що нi.
— Отож-бо. Важливо не тiльки зробити те, що хочеш зробити; ще важливiше зробити
— Звучить загрозливо.
— Аж нiяк. Апокалiптичний змiст цьому вислову надали християни. А в уявленнi Сутiнкових це лише символ спокути грiхiв i самоочищення. Гнiв, спрямований насамперед усередину себе, проти власних вад i порокiв. Грози в Сутiнках — це щось бiльше, нiж просто природний феномен. До них ставляться з захватом i благоговiнням, їх вважають божественним одкровенням.
— Виходить, Зевс був богом?
— Вiн був правнуком Януса i першим понтифiком Олiмпа. Це я знаю точно. А ще кажуть, що вiн став богом. Навiть Богом — з великої лiтери.
— Як Iсус?
— Це було задовго до Iсуса, i Зевса нiхто не розпинав на хрестi. Просто одного чудового дня вiн зник, i вiдтодi його нiхто не бачив. Скептики стверджують, що йому до чортикiв набридла влада, вiн подався мандрувати по свiтах i в цiй подорожi помер. Iншi щиро вiрять, що Зевс здобув божественнiсть.
— Дивина та й годi, — замислено промовила Бронвен. — Що могутнiшi люди, то впертiше вони шукають Бога. Наче сподiваються, що вiн захистить їх вiд самих себе.
— Може, так i є, — сказав я й видобув з кишенi пачку сигарет. — Напевно, так i є.
Я взяв сигарету i збирався повернути пачку до кишенi, аж тут Бронвен простягла руку.
— Пригостиш?
— Хiба ти палиш?
— Вiднедавна, — вiдповiла вона, взявши сигарету. — Це твоя Бренда мене пристрастила. Постiйно тиняється бiля Джерела, мудрує щось зi своїм комп’ютером — ну а я ж Хазяйка, мушу за нею приглядати. Тож заразом i дечому навчилася в неї — i писати програми, i палити.
Я глибоко вдихнув тютюновий дим, затримав подих, потiм видихнув. Як завжди, вiд першої затяжки пiсля сну менi приємно запаморочилося в головi.
— Слухай, Бронвен, — нерiшуче заговорив я. — Тiльки... е-е... щоб це лишилося мiж нами...
Вона глянула на мене з розумiнням i спiвчуттям:
— Ти про Дану?
— Так. З Даною в мене iнакше, нiж було з тобою... — Я знову завагався, однак продовжив: — Боюсь, мої почуття до неї не пов’язанi з Джерелом.
Бронвен заперечно похитала головою:
— Тут ти помиляєшся.
— Нi, я певен. Може, на початку воно й вiдiграло свою роль... Таки точно вiдiграло — зробило перший поштовх... розкрило менi очi... i я...
— I ти врештi прозрiв, — допомогла менi Бронвен. — Зрозумiв, що насправдi кохаєш не Дейдру, а Дану.
— На жаль, так... I менi дуже боляче. Я вiдчуваю, що зможу вирвати Дейдру зi свого серця, але Дану...
— Вирвати Дану не зможеш, — пiдтвердила вона. — Нiколи. Нiзащо. Вона стала твоєю невiд’ємною часткою. Джерело закарбувало в тобi її емоцiйний образ, i якщо ти спробуєш стерти його, то цим себе вб’єш.
— Знову Джерело?! — вигукнув я.
— Авжеж воно рiдненьке, — з сумною усмiшкою промовила Бронвен. — В одному ти маєш рацiю: те, що почував до мене i що почуваєш зараз до Дани — рiзнi речi. Та це ще не означає, що Джерело непричетне до твоєї нiжної пристрастi. Просто наслiдки контакту для Провiдника i Посвяченого рiзнi. В першому випадку це такий собi залишковий ефект вiд тiсного емоцiйного зв’язку, щось на зразок приворотних чарiв — вони досить сильнi, але недовговiчнi. А от для Посвяченого все набагато серйознiше. Занурившись у Джерело, вiн закарбовує в собi сутнiсть Провiдника. Назавжди, до самої смертi. Ти був моїм Провiдником, i тепер ти — частина мене самої. Ось чому я кохаю тебе й кохатиму завжди. Ось чому я забула про гордiсть i вперто нав’язуюсь тобi — вся моя гордiсть втонула в Джерелi. Ось чому Колiн пiсля свого коронування так рiзко змiнив ставлення до Дани. Ось чому й ти втюкався в неї по самiсiнькi вуха.
Я понуро допалив сигарету i взяв наступну. Якщо Бронвен не брехала, то мої справи були ще гiршi, нiж я думав. В такому разi єдине, чим можна було зарадити своєму скрутному становищу, це найближчими днями пропустити Дану до Джерела, ставши її Провiдником. А от Дейдра... проблеми з нею залишаться. Та й з Брендоном вийде негарно — я вiдберу в нього наречену... А втiм, це не бiда — нехай шукає кохання у Дейдри. Нехай вона стане його Провiдником. А згодом, коли її Дар визрiє, й сама пiде до Джерела за Брендонової пiдтримки. Отож залишалася дрiбничка — скасувати завтрашнє весiлля, не зчинивши скандалу...
Нiби почувши мої думки, Бронвен сказала:
— А знаєш, Артуре, що найпаскуднiше в цiй ситуацiї?
— I що ж?
— Ще влiтку я хотiла запропонувати тобi Силу. I, ясна рiч, при цьому бути твоїм Провiдником. — Вона зiтхнула. — Але виявилося, що Джерело не визнає свого адепта за представника матерiального свiту.
Я очманiло втупився в неї. Всi мої плани летiли шкереберть.
— З якого це дива?
— Не знаю. А проте факт: Провiдником має бути або звичайний чаклун, або простий смертний. I в жодному разi не iнший Посвячений.
— А ти не дуриш мене? — зi слабкою надiєю запитав я.
— Чого б це я мала тебе дурити? — знизала Бронвен плечима. — Якщо не вiриш, запитай у Бренди.
