Син Cутiнкiв i Cвiтла

мене й гiрко заридала. Я гладив її довге кучеряве волосся i час вiд часу кидав винуватi погляди на брата, що дивився на нас скорiше тоскно, нiж роздратовано.

— Не розумiю, — нарештi озвався вiн, — навiщо ми одружилися? Якщо ми обоє не хотiли цього, то на бiса ми одружилися?

— Людям властиво помилятися, — сказав я, бо треба було щось сказати.

Дана пiдняла голову i нашi погляди зустрiлися. Я зрозумiв, що це неминуче, i поцiлував її.

— Я геть заплуталася, любий, — сказала вона. — Я накоїла безлiч дурниць. Я сама не тямила, що роблю... А все через те, що ти одружився з Дейдрою...

— Я пропонував тобi корону, — нагадав я.

— Жартома.

— Аж нiяк, це було серйозно. Тодi я навiть не розумiв, як це було серйозно.

— Може, помiняємося, га? — уїдливо запитав Брендон. — Ти забирай собi Дану, йди до нашої матiнки, домовляйся з Амадiсом i сiдай на трон Свiтла. А я повернуся в Авалон, де займу твоє мiсце i на престолi, i на подружньому лiжку.

Вивiльнившись iз моїх обiймiв, Дана пiдiйшла до нього i взяла за руку.

— Цинiзм тобi не личить, Брендоне. Ти дуже добрий, гарний, порядний, i я люблю тебе... як друга та брата. Навiть Джерело не змусило мене покохати тебе як чоловiка. Вибач.

Брендон зiтхнув:

— Не варто вибачатися, Дано. Може, це й на краще. Боюсь, я не змiг би вiдповiсти тобi взаємнiстю, i те, що Джерело не вплинуло на твої почуття, для всiх нас велике благо.

Дано повернулася до мене, i я знову обiйняв її.

— Я буду з тобою, Артуре, — палко мовила вона. — Я не вiддам тебе Дейдрi.

Ми знову поцiлувалися на очах у Брендона. Брат не витримав i вiдвернувся.

— То що будемо робити? — глухо запитав вiн. — Як пояснимо рiдним, що по дорозi я втратив жiнку? Вiрнiше, що вона пiшла вiд мене до мого брата.

Так ми i стояли, розгублено дивлячись один на одного. Дана, зарившись лицем на моїх грудях, тихо схлипувала.

— Артуре, я маю сказати тобi щось важливе. Дуже важливе.

— Що?

— Я... У мене... О боги! Невже?..

— Ти вагiтна?

— Н-нi... Правда нi.

— То що ж?

Дана трохи помовчала, потiм вiдповiла:

— Не зараз, пiзнiше. Я ще не готова. Це зачека... — Вона замовкла на пiвсловi, вiдсахнулась вiд мене й викликала Образ Джерела. Ми з Брендоном вчинили так само.

Просторовий континуум поблизу нас викривився, в ньому утворився розрив, з якого вийшла струнка золотоволоса жiнка, Снiгова Королева...

— Бронвен! — вигукнув я. — Що ти тут робиш?

— Йшла за вами, — вiдповiла вона. — Але не з цiкавостi, а через цю дурепу. — Бронвен вказала на Дану. — Вона сама не вiдає, що творить. Я до останнього сподiвалася, що вона передумає, зiзнається вам.

— У чому? — запитав Брендон.

— Бронвен, не треба! — з благанням у голосi озвалася Дана.

Бронвен пiдiйшла до неї й обняла її за плечi.

— Як хочеш, любонько, — лагiдно сказала вона. — Не хочеш казати, не треба. Але ж ти чудово розумiєш, що твоє мiсце не тут, а там. Хiба нi?

Дана мовчки кивнула.

— От i добре, — вела далi Бронвен. — Будь розумною дiвчинкою i плюнь на цi дурнi забобони. Те, що Брендон твiй чоловiк, ще не означає, що ти мусиш ходити за ним слiдом, як собача. — Вона подивилася на нас. — Даруйте, друзi, ми маємо йти.

— Нi, стри... — почав я, але було пiзно. Обидвi дiвчини зникли.

Точнiше, зникла Дана. Бронвен лише перемiстилася на двiйко крокiв убiк. Її волосся стало рудим i кучерявим, а в очах мерехтiли лукавi смарагдовi вогники.

— Я передумала, — життєрадiсно заявила вона. — I залишаюся з вами.

— А де Дана? — запитали ми з Брендоном майже одночасно.

— Вже в Серединних свiтах. Я залишила її в Безчасiв’ї.

— То ти...

— Атож! Я врештi досягла дев’ятого рiвня Кола Адептiв, а за ним менi вiдкрився десятий, таємний — вiн доступний лише Хазяйцi Джерела. Тепер я можу потрапити в Безчасiв’я навiть звiдси, з Екватора.

— Я захоплений твоєю майстернiстю, Бронвен, — сказав я. — Але менi хотiлося б знати, що з Даною.

— Вона дурна, от що з нею. Синдром часткової втрати розумових здiбностей на грунтi докорiв сумлiння. Згодом це мине.

— Але...

— Бiльше нi про що не питай, Артуре. Дана сама розповiсть, коли захоче.

— Гаразд, — кивнув я. — До речi, навiщо цей маскарад зi змiною зовнiшностi?

Бронвен кокетливо всмiхнулася:

— Хiба я вам не подобаюсь?

— Навпаки, — чемно вiдповiв Брендон. — Твоя краса стала м’якша й витонченiша.

— Щойно я занурилася в Джерело, — пояснила вона, — i попросила його трохи змiнити мою зовнiшнiсть.

— А з якого дива? — поцiкавився я.

— По-перше, мене вже дратують твої асоцiацiї зi Снiговою Королевою. А по-друге, з рудим волоссям i зеленими очима менi буде легше видавати себе за Дану.

— Хочеш замiнити її?

— Тимчасово, щоб виручити вас. Як менi вiдомо, Дана ще не спiлкувалася нi з ким iз вашої рiднi, а отже, нiхто не бачив її обличчя.

— У нас не заведено представляти дружин i наречених через дзеркало, — вiдповiв я. — Отож нiхто не запiдозрить пiдмiни. А який у цьому сенс?

— Вам треба вигадати час, хiба нi? Зараз вам нi до чого зайвi ускладнення. От коли Брендон стане королем Свiтла, то вiн зможе розiрвати свiй шлюб з Даною, i тодi я повернуся в Авалон.

— Не зовсiм так, — зауважив Брендон. — В цьому разi питання про розiрвання мого шлюбу вирiшуватиме Амадiс... Гм, якщо тiльки вiн не винен в убивствi дружини. Суть нашого з ним компромiсу якраз i полягає в подiлi влади — я стаю суто свiтським главою Дому, а Амадiс зберiгає за собою титул верховного жерця Мiтри i всi свої повноваження як духовного владики.

— От нехай вiн i розiрве наш... тобто твiй з Даною шлюб.

Брат повернувся до мене:

— А це iдея, Артуре. Як ти думаєш?

— Цiлком згоден, — сказав я, дiстаючи з кишенi дзеркальце.

— Хочеш зв’язатися з мамою? — запитав Брендон.

— Це вона викликає мене.

Туман у дзеркальцi розступився, i я побачив чарiвне обличчя найдорожчої жiнки в моєму життi. Вона ласкаво всмiхалася менi.

— Де ти, синку?

— Вже на Марсi. В центрi Великої Пiщаної Рiвнини.

— Отже, ти здогадався?

— А про що я мав здогадатися?