— Якимсь чином стало вiдомо, коли й де вас чекати. Зараз у Залi Переходу зiбрався цiлий натовп — вам готують урочисту зустрiч.
Ми обмiнялися розумiючими усмiшками. Юнона знала про свiй недолiк i всiма силами боролася з ним. Та попри всi намагання, їй не завжди вдавалося стримати свого занадто балакучого язика.
— Амадiс теж там? — запитав я.
— Авжеж. Вирядився в найрозкiшнiшу зi своїх попiвських ряс, тримає в руках корону Свiтла на оксамитовiй подушечцi.
— А бодай йому холера! Вiн геть здурiв!
— Вiн у панiцi. Аж тiпається зi страху. I прагне перекласти всю вiдповiдальнiсть на вашi плечi.
— Так просто вiн не вiдбудеться, — сказав Брендон, пiдiйшовши до мене i зазирнувши в дзеркальце. — Привiт, мамо.
— Здрастуй, хлопчику... Ти дуже блiдий. Що сталося?
— Нiчого особливого. Просто проблеми з Брендою... через наш зв’язок... Але це потерпить. Ти зараз у Залi Переходу?
— У вiдлюдному куточку. Вигадала хвильку, щоб попередити вас.
— Правильно зробила. Ми там не з’явимося. Будемо чекати тебе в Дiаниних Сутiнках. Зможеш непомiтно втекти?
— Спробую.
Коли ми закiнчили розмову, я сунув дзеркальце в кишеню i запитав у брата:
— Щодо Бренди ти правду сказав, чи то була просто вiдмовка?
— Нiяка не вiдмовка. У нас справдi проблеми. Пiсля проходження нескiнченностi я почуваю її на кiлька порядкiв слабше, нiж звичайно.
— Але ж ви цього хотiли. Вас обтяжував тiсний зв’язок.
— Обтяжував, — погодився Брендон i тут-таки мерзлякувато пересмикнув плечима. — Але зараз менi так самотньо...
*
Я думав, що застану будинок Пенелопи занедбаним, але був приємно здивований. У холi було прибрано, повiтря пахло не пилом i затхлiстю, а свiжим квiтковим ароматом, фiранки на вiкнах сяяли бiлизною. Матерiалiзувавшись бiля камiна, ми трохи налякали вгодованих i доглянутих золотошерстих звiрят, що грали на вкритiй килимом пiдлозi, не виказуючи анi найменших ознак здичавiння.
— Так, так, так! — почувся з кухнi знайомий голос. — Завiтали гостi. I навiть не постукали.
Останнi слова Дiонiс проказав уже в холi, йдучи до нас з великою тацею в руках, на якiй стояло п’ять кришталевих келихiв, двi пляшки вина i кiлька тарiлок iз закусками. Зi спритнiстю справдешнього офiцiанта вiн на ходу поставив тацю на стiл, мiцно обiйняв мене, потiм Брендона, а Бронвен церемонно вклонився.
— Ледi Дана, якщо не помиляюся? Моє шануваннячко.
— Помиляєшся, — сказав я. — Бронвен, дозволь вiдрекомендувати тобi нашого кузена Дiонiса, принца iз Сутiнкiв. Дiонiсе, познайомся з принцесою Бронвен Лейнстер, небогою покiйного короля Брiана.
— Он як! — Дiонiс був здивований, проте не забув про ввiчливiсть i галантно поцiлував руку Бронвен. — Отже, ви Хазяйка Джерела? Для мене це велика честь.
— Багато чула про вас, мiлорде Дiонiс, — люб’язно вiдповiла Бронвен. — Ви близький друг Артура, i я сподiваюся, що ми з вами потоваришуємо.
— Не маю жодного сумнiву, панi. — Вiдтак Дiонiс запитливо глянув на Брендона: — А де ж твоя чарiвна дружина, кузене? Де майбутня королева Свiтла?
Брендон сумовито промовчав.
— Це довга iсторiя, — вiдповiв я. — I дуже заплутана. Скажу лише, що Дана мусила залишитися в Серединних свiтах. Тут її замiнить Бронвен.
— Замiнить? Як це розумiти?
— Всi мають думати, що я Дана, — пояснила Бронвен. — Аж доки Брендон стане королем.
— Деталi потiм, — додав я.
Дiонiс мугикнув:
— Дивнi речi кояться на свiтi... Але якщо ви хочете розiграти цей спектакль, не кажiть нiчого вашiй матерi.
— Певна рiч.
— Ну то що. Сiдайте, вип’ємо по келишку за нашу зустрiч. Юнону чекати не будемо — хто не встиг, той спiзнився. До того ж вона, мабуть, затримається.
Дiонiс запобiгливо пiдсунув крiсло до Бронвен. Вона усмiшкою подякувала йому й сiла. Потiм вiн наповнив келихи вином, i ми випили.
— Мама попросила тебе зустрiти нас? — поцiкавився Брендон.
— Не зовсiм так. Вона просто попередила, що ви прямуєте сюди.
— Ти тут живеш? — запитав я.
— Атож. З дозволу Пенелопи, звiсно. Це чарiвне мiстечко. На нього претендувала Мiнерва, але я випередив її й улаштував тут своє лiгвище. Амадiс про це знає i швидко вирахує, де вас шукати.
— Нас це не турбує, — сказав Брендон. — Ми втекли не вiд самого Амадiса, а вiд тiєї офiцiйної зустрiчi, що вiн нам приготував. От негiдник — хотiв зобразити все так, буцiмто ми з Артуром беззастережно пiдтримуємо його. Але я не прийму з його рук корону, поки не переконаюся в його невинностi.
— А як з’ясується, що вiн винний? — запитала Бронвен.
— Тодi на нього чекає суд, — вiдповiв я. — Проте не думаю, що Амадiс причетний до вбивства Рахiлi. Тут учувається Александрова рука.
Брендон пирхнув:
— I як вiн мiг це влаштувати, коли не має навiть доступу в Царство Свiтла?
— Дуже просто: вступив у змову з Порядком.
— Дурницi! Вiн переконаний християнин.
— Насамперед, вiн агресивний фанатик. Можливо, через Гаральдову смерть вiн остаточно схибився й уявив себе ангелом-месником.
Мiй брат iз сумнiвом похитав головою:
— Не раджу дiлитися цими пiдозрами з мамою.
— Не буду, — сказав я. — До речi, Дiонiсе, як справи на Землi Обiтованiй?
— Паскудно, — похмуро вiдповiв той. — Весь Iзраїль вирує, готується до священної вiйни. Цар Давид втрачає контроль над пiдданими. Та й ваш Дiм гарний. Я не заперечую — Рахiль була кепською королевою Свiтла. Та це ще не привiд улаштовувати в зв’язку з її смертю народнi гуляння.
— Цi гуляння були масовi?
— Досить масовi i досить екзальтованi, щоб образити почуття дiтей Iзраїлю. Боюсь, вiйни вам не уникнути за жодних обставин.
Я важко зiтхнув, дiстав з кишенi сигарету й закурив.
— А даму не почастуєш? — запитала Бронвен.
Перш нiж я встиг зреагувати, Брендон i Дiонiс уже простягнули їй свої пачки. Бронвен узяла сигарету в Дiонiса, а прикурила вiд Брендонової запальнички.
— Хiба цар Давид не розумiє, що його Дiм приречений на поразку? — промовила вона. — З такими вождями, як Артур i Брендон, Свiтло практично невразливе.
— Це розумiють майже всi, i в першу чергу — сам Давид. Але я вже казав, що вiн втрачає контроль над пiдданими, серед яких телепнiв не менше, нiж серед дiтей Свiтла. До того ж не можна скидати з рахункiв тi iдiотськi гуляння. Хто б не вбив Рахiль, Дiм Свiтла завдав Iзраїлевi смертельну образу, змити яку може лише кров.
Тут я дещо згадав.
— Вони тримають Каролiну заручницею?
— На щастя, нi, — вiдповiв Дiонiс. — Вона швидко зорiєнтувалася i втекла на Марс. У кмiтливостi Каролiнi не вiдмовиш.
