Ми ввiйшли в невелике тьмяно освiтлене примiщення без вiкон. Кiмната, однак, справляла приємне враження: стiни були обвiшанi гобеленами, пiдлога вистелена килимом, свiтильник знаходився в люстрi з алмазними пiдвiсками, бiля протилежної вiд входу стiни стояла м’яка зручна канапа, а поруч — столик iз дзеркалом. На вiдмiну вiд моєї, „нiша” в Артуровiм кабiнетi була схожа на туалетну кiмнату: яскраво освiтлена, її пiдлога, стiни та стеля викладенi бiлим кахелем, бракувало тiльки унiтаза. А я завжди, скрiзь i в усьому прагну краси й затишку — це мiй почерк, мiй стиль життя.
Я зачинила за собою дверi i звернулася до Моргана:
— Ну що, поїхали?
— Поїхали, — сказав вiн i викликав Образ Джерела.
Фiолетовий серпанок огортав нас трохи довше, нiж годилося. Морган перемiщав разом iз собою ще трьох людей i з недосвiдченостi взяв вiд Джерела замало енергiї, тому мусив добирати її на ходу. Та це не бiда. У таких випадках краще недобрати, нiж перебрати.
...Ми опинилися в убогiй кiмнатцi з брусованою стелею i брудними облупленими стiнами, мiсцями покритими цвiллю вiд постiйної вологи. Першим звуком, що я почула, було жалiбне скрипiння погано пiдiгнаних дощок пiд нашими ногами.
— О боже! — сказала Дейдра, роззирнувшись навколо. — I десь тут живе Дана з дитям?
— Нi, мiледi, — вiдповiв Морган. — Дана живе як королева, у невеликому замку за лiсом, надiйно захищеному вiд будь-яких вторгнень. А цей третьосортний трактир служить перевалочною базою. У дворi нас чекає самохiдний екiпаж.
— Маєш на увазi автомобiль? — уточнила Пенелопа.
— Ага. Нiяк не звикну до цiєї назви.
— Нiчого, — сказала я. — У тебе ще все попереду.
Ми вийшли в брудний коридор i по прогнилих сходах, якi, здавалося, от-от трiснуть пiд нашими ногами, спустилися на перший поверх, де за грубо збитими столами сидiло близько дюжини бородатих суб’єктiв iз кружками пiнистого пива в руках. Над вогнищем на вертелi смажилося порося. У примiщеннi смердiло димом, пiдгорiлим м’ясом, прокислим пивом i сечею. Я поморщилася. На Землi Хiросiми такий заклад давно б зачинили за злiсну антисанiтарiю й порушення елементарних вимог технiки безпеки.
— Жахiття! — гидливо прокоментувала Пенелопа.
З нашою появою всi розмови припинилися. Найменш бородатий i найчистiший з присутнiх суб’єктiв, вочевидь, господар трактиру, поштиво вклонився. Решта, схрестивши пiд столами пальцi, з похмурою цiкавiстю зиркали на нас. Особливо на мене — оскiльки я була вдягнена в куцу спiдничку з бiчними розрiзами, що доходили майже до талiї. Порiвняно з моїм зухвалим вбранням, Дейдра у своїй довгiй сукнi i Пенелопа у блузцi та штанях здавалися одягненими за всiма законами шарiату.
Мабуть, я покривила б душею, якби сказала, що менi було нiяково. Увага чоловiкiв, навiть таких брудних, неголених i грубих мужлаїв, загалом приємна менi... доки вони не починають розпускати руки — i тодi їм стає кепсько, а часом дуже боляче. Менi подобається грати роль дiвчини з обкладинки — дивися, скiльки влiзе, а руками не чiпай. Це максимум, що я можу собi дозволити, i мiнiмум, що дозволяє менi не забувати, що я жiнка.
Коли ми вийшли в двiр, Пенелопа сказала:
— Дуже пiдозрiлий заклад.
— Офiцiйне кубло лiсових розбiйникiв, — пояснив Морган. — Так би мовити, малина в законi. Це прикордонна територiя мiж двома країнами, що нiяк не з’ясують, кому вона належить. Майже всi мiсцевi мешканцi промишляють контрабандою, браконьєрством i розбоєм на великiй дорозi; цiєї професiї вони навчаються змалку.
— Гм-м, — промимрила я. — Тут явно не курорт. Данин вибiр не можна назвати вдалим.
— Не квапся з висновками. Тут дiє закон джунглiв, а в джунглях правий той, хто сильнiший. Тут люди знають своє мiсце, їм навiть на думку на спаде суперечити нам, а тим бiльше — щось замишляти проти нас. Ми для них вищi iстоти, всемогутнi i всесильнi, майже як боги. Для прикладу, ми можемо повернутися до трактиру i сказати тим головорiзам, що хочемо вiдшмагати їх. Гадаєте, вони стануть протестувати? Аби не так! Одразу пiдставлять спини, та ще й порадять, де можна знайти гарнi рiзки.
— Жартуєш!
— Аж нiяк. Навiть не перебiльшую.
— Отакої! Хто ж це їх видресирував? Невже Дана?
— Нi, Бронвен.
Дейдра слабко всмiхнулася, а потiм, не витримавши, пирснула смiхом:
— Ну, це в її стилi!
Розганяючи по дорозi курей, Морган пiдiйшов до старого перекошеного сараю й розчинив стулки ворiт.
— От бачите, навiть замок чiпляти не треба.
У сараї стояв новенький армiйський джип з вiдкритим верхом. Iдеальна машина для їзди по бездорiжжю.
— Принаймнi, — зауважила я, — Бронвен могла б подбати про пристойнiший гараж.
— Руки не дiйшли, — вiдповiв Морган. — Блокувальнi чари довкола маєтку були встановленi лише недавно, пiсля появи Дани з донькою. До речi, Брендо, ти впораєшся з цим дивом технiки?
— Нема проблем! А ти ще не навчився водити машину?
— Навчитися навчився, але не ризикую возити iнших. Коли я за кермом, вона брикається, як необ’їжджений кiнь.
— Нiчого, — сказала я, сiдаючи на мiсце водiя. — З часом ти її приборкаєш.
Морган сiв поруч зi мною, а Пенелопа i Дейдра влаштувалися на заднiм сидiннi. З першого повороту ключа я завела мотор i плавно виїхала у двiр. Кури i в Африцi кури — в усiх свiтах вони з тiєю ж дурною упертiстю норовлять перебiгти тобi дорогу пiд самими колесами. Цей свiт не був винятком.
— Ти ба! — вразився Морган. — Жодної не задавила! Менi б так.
— Навчишся, — втiшила я його. — Куди їхати?
— Як виїдеш, звертай лiворуч.
Ворота постоялого двору вже були розчиненi навстiж. Слуги перелякано ховалися в таких мiсцях, де навiть при всьому бажаннi їх не можна було збити. Мабуть, вони дуже здивувалися, коли машина з розмiреним гарчанням виїхала з двору i без усяких пригод акуратно звернула на грунтову дорогу.
— Тепер прямо, — сказав Морган. — До самого замку.
— Далеко?
— Не бiльше п’яти миль.
Я мугикнула:
— Треба було спорудити парочку „нiш” i не виникало б проблем з пересуванням.
— Я не сумнiваюся, що „нiшi” є, — вiдповiв Морган. — Але Бронвен не квапиться їх показувати. Не довiряє менi.
— Зрозумiло...
Я переключила швидкiсть i пiддала газу. Ми помчалися з вiтерцем, пiдстрибуючи на вирвах. Дейдра раз у раз повискувала — але не вiд страху, а вiд захвату. Позираючи в дзеркальце заднього огляду, я бачила, як її обличчя поступово набувало здорового вiдтiнку. Я знала, що робила. Кiлька разiв ми з Дейдрою разом вiдвiдували технологiчно розвиненi свiти, i понад усе iнше їй там сподобалося кататися на машинах. Вона так пристрастилася до швидкої їзди, що всерйоз почала подумувати про будiвництво першої в Логрiсi швидкiсної автостради з Авалона в Порт-Нiор. Просто так, для власного задоволення... Мiж iншим, у Царствi Свiтла є чудова автострада, що оперiзує всю планету уздовж сорокової паралелi. Вона призначена винятково для розваги таких от зiрвиголiв, що полюбляють ганяти машини зi швидкiстю чотириста кiлометрiв на годину.
Приблизно за милю я вiдчула першi ознаки блокувальних чарiв i трохи скинула швидкiсть.
— Дивнi чари, — сказала я Моргановi. — Iнтенсивнiсть Формотворчих понизилася.
— I буде знижуватися далi. Це iдея Бронвен — зробити щось на зразок силової колиски. Рiч у тiм, що дiвчинка у фазi активностi намагається викликати деяка подобу зародкового Образу, але не цiлком контролює його. I хоча нiякої шкоди вона собi не завдає, Бронвен переконала Дану, що варто
