Син Cутiнкiв i Cвiтла

рисами обличчя.

З нашою появою вони дружно пiдхопилися з крiсел i мало не вишикувалися в шеренгу. Вони були неабияк схвильованi в передчуттi крутого повороту їхньої долi. Нас, чаклунiв та вiдьом, не так уже й багато на неосяжних просторах Всесвiту; навiть якби ми, знехтувавши расовими, етнiчними й релiгiйними розходженнями, замешкали всi разом в одному з населених свiтiв, то склали б далеко не найбiльшу з мiсцевих нацiй. Тому для чаклуна немає нiчого страшнiшого (крiм смертi, а може, i включно зi смертю), нiж позбутися Дому, опинитися поза спiльнотою подiбних собi, стати парiєю. У бiльшостi Домiв смертна кара не практикується, а як найвищу мiру покарання застосовують вигнання — i решта Домiв, за взаємною домовленiстю, не повиннi приймати до своїх лав засуджених. Отож формально я порушував загальноприйнятi правила, набираючи „пiдсадних качок” з-помiж вигнанцiв. Проте iншого виходу не мав — менi вкрай були потрiбнi помiчники для заснування нового Дому.

Я окремо привiтався з кожним завербованим. Загалом, букет був типовий — двi парочки кровозмiсникiв, братiв та сестер, одна лесбiйка i двоє вiровiдступникiв, що прийняли християнство, — Дiм Одiна нiколи не вiдзначався релiгiйною терпимiстю та толерантним ставленням до сексуальних меншин. Я орiєнтував Дiонiса саме на таких контингент вигнанцiв — чиї проступки розцiнювалися як тяжкi злочини здебiльшого через умовностi, прийнятi в тих чи iнших Домах. Так, наприклад, у Сутiнках релiгiйнi переконання та сексуальна орiєнтацiя вважалися особистою справою кожної людини. З iншого боку, за iнцест карали скрiзь, хоч i по-рiзному, але я й сам цим грiшив i, може, тому ставився до кровозмiсникiв поблажливо.

А втiм, особливо перебирати менi не випадало. Мене не влаштовували вигнанцi, що справдi вчинили злочин — патологiчнi вбивцi, гвалтiвники, рiзнi збоченцi, заколотники, анархiсти й iнша така ж братiя. А вербувати повноправних членiв Домiв я не хотiв — з тих причин, про якi казав Моргановi та Дейдрi. Що ж до вигнанцiв, то їхнє становище давало надiйнi важелi впливу на них, i я мiг розраховувати, що вони стануть допомагати менi не за майбутнi високi посади та титули, а єдино лише за можливiсть знову стати членами чаклунської спiльноти. За час свого перебування в Екваторi я вже переправив на Землю Артура сто шiстнадцять осiб; а з урахуванням цих сiмох буде сто двадцять три. Залишалося ще восьмеро — проте вони не належали до вигнанцiв, це були мої давнi друзi та родичi, яким я цiлком довiряв. Їм я вiдводив дещо iншу роль, нiж рештi. На вiдмiну вiд „пiдсадних качок”, вони мали стати моїми офiцiйними помiчниками. Наближення до престолу кiлькох чужинцiв не викличе особливого незадоволення серед моїх пiдданих, навпаки навiть — вони зрадiють появi нових людей, що допомагатимуть їм опановувати Формотворчi.

— Отже, — сказав я, звертаючись до сiмох дiтей Одiна. — Зараз я переправлю вас у Серединнi свiти, де моя сестра Бренда прийме вас i в загальних рисах ознайомить iз Землею Артура. Потiм ви самi станете вивчати її, ввiйдете в роль тамтешнiх мешканцiв, вихiдцiв зi Скандинавiї, кожен з вас придумає собi правдоподiбну легенду, а за мiсяць-пiвтора прибуде до Логрiсу, буцiмто почувши про те, що я роздаю вiчну молодiсть та могутнiсть. Зустрiвши там знайомих, в жодному разi не показуйте, що знаєте їх. Крiм того, тримайтеся окремо й один вiд одного, щоб нiхто нiчого не запiдозрив, коли я вирiшу, що всi ви будете допущенi до Причастя „за високою майстернiстю”. А потiм можете знайомитися, ставати друзями, одружуватися... але не до цього. — Я зробив паузу i значуще подивився на двi сiмейнi парочки. Те, що я казав, було лише квiнтесенцiєю докладних iнструкцiй, що їх вони вже отримали вiд Дiонiса. Та зайве повторення нiколи не шкодить. — Власне, умови вам вiдомi, ви погодилися з ними й заприсяглися дотримуватися всiх пунктiв нашої угоди. Це дозволить вам стати повноправними членами Дому, нiчим не гiршими, але й не кращими за iнших. Будь-якi вашi претензiї на привiлейоване становище будуть розглядатися мною як серйозна провина, що дає менi право вiдмовитися вiд послуг порушника. Питання є?

Якийсь час усi семеро перезиралися в нерiшучостi. Очевидно, хотiли запитати про Джерело — просто так, з чистої цiкавостi. На мою вимогу, Дiонiс при доборi кандидатур дотримувався ще й таких критерiїв, як низький рiвень честолюбства, пiдвищена обережнiсть, навiть боязкiсть, i не надто майстерне володiння силами. Це, звiсно, послаблювало мою команду, але водночас убезпечувало вiд проявiв зайвих владних амбiцiй з боку „пiдсадних качок”. Насамперед, я потребував учителiв — розумних, освiчених, старанних, та загалом пересiчних людей, що навчать мiсцевих чаклунiв i вiдьом керувати Формотворчими, а потiм вiдiйдуть у тiнь, задовольнившись статусом рядових членiв нового Дому.

Зрештою менi поставили кiлька несуттєвих запитань, я вiдповiв на них, потiм наказав усiм сiмом стати посеред холу якнайближче один до одного i викликав на зв’язок сестру. Бренда вiдповiла, що вже готова до прийому.

Iдея прямого сполучення мiж Серединними й Екваторiальними свiтами виникла в мене та Бренди одночасно. Поштовхом до цього стала здатнiсть Бронвен проникати в Безчасiв’я як з того, так i з iншого боку нескiнченностi. Анi менi, анi Брендi це не вдавалося, зате ми швидко навчилися переправляти один одному неживi предмети. Потiм настала черга живих iстот, i незабаром десять сiмей пухнастикiв, на превелику радiсть Пенелопи, замешкали у двiрському парку Авалона. А за кiлька днiв ми ризикнули одним добровольцем з-помiж „пiдсадних качок”. Операцiя пройшла гладко, i того ж дня я переправив на Землю Артура ще дюжину найманцiв. Таким чином, вiдпала необхiднiсть вести за собою по Тунелю в нескiнченнiсть понад сотню людей. Та й менi самому бiльше не треба було перетинати це пекло — досить присутностi адепта по iнший бiк нескiнченностi, щоб з його допомогою зробити миттєвий стрибок. До речi, я пропонував Брендi вiдвiдати братове коронування, а потiм повернутися назад, „схопившись” за Моргана, але вона навiдрiз вiдмовилася. Найпевнiше, через Брендона. Я пiдозрював, що за весь цей час вони жодного разу не зв’язувалися — обоє, що називається, пiшли на принцип. Бiдолашнi мої близнюки...

Я збiльшив iнтенсивнiсть Образа й загорнув сiмох дiтей Одiна в силовий кокон. Вони ще не встигли усвiдомити, що вiдбувається, як я дав потужний iмпульс у нескiнченнiсть i миттєво переправив їх до Бренди. Хол будинку спорожнiв, ми залишилися втрьох — я, Дiонiс i темноволосий хлопець на iм’я Джона, той самий, з яким я познайомився, коли вiн залишав Дiм Свiтла.

„Нормально, Артуре, — повiдомила сестра. — Вони в мене. Цiлi й неушкодженi. I, звичайно, трохи наляканi”.

„Отже, прощаймося?”

„Нi, стривай. Я про Брендона та Бронвен...”

„Щойно вони одружилися. Бронвен тепер королева”.

„Я все думала про це, i... Словом, ти не в курсi, мiж ними вже щось було?”

„Як так? — здивувався я. — Ти ж маєш знати...”

„То було?”

„Так”.

„ГОСПОДИ БОЖЕ МIЙ!” — Думки Бренди, завжди такої стриманої i врiвноваженої дiвчинки, раптом стали плутаними, неконтрольованими. Таку сумiш радiсного переляку, надiї й полегшення, мабуть, вiдчуває засуджена до страти людина, коли її зачитують акт про помилування... А наступної митi, так i не попрощавшись, сестра перервала зв’язок.

Кiлька секунд я стояв посеред холу, оговтуючись вiд емоцiйного шоку, який мимоволi завдала менi Бренда. На щастя, шок був легкий i нiяких неприємних вiдчуттiв не викликав.

— Все гаразд? — запитав Дiонiс.

— Авжеж, — вiдповiв я, сiвши у крiсло. — Одну справу зробили.

— Тодi я пiду. Кiнцiвка церемонiї обiцяє бути вражаючою. — Вiн кинув швидкий погляд на Джону, що скромно стояв попiд стiною, й додав: — Мою думку ти знаєш. Отож сам вирiшуй, на свiй страх i ризик.

З цими словами Дiонiс вiдкрив вхiд у Тунель i щез. Як то кажуть, умив руки.

Я жестом запропонував Джонi сiдати i якийсь час мовчки дивився на нього. Нарештi заговорив:

— Амадiс переказав менi твоє прохання. I рекомендував узяти тебе в мою команду. Вiн дуже високої думки про тебе.

— Так, — сказав Джона. Це було не питання, не твердження, а просто констатацiя факту.

— Взагалi я схильний довiряти Амадiсовим судженням про людей — за винятком тих випадкiв, коли йдеться про гарненьких жiнок. Тому поставився до його рекомендацiї серйозно.

— Так, — знову сказав Джона.

— Бачу, ти небагатослiвний.