П а в л о. Справдi? Чи не занадто уже буде для мене одного, признайся?
М и х а й л о. Чому? (Потупив очi i почав крутити цигарку).
П а в л о (б'є його ласкаво по колiнi). Ну, ну, нехай i так! Гаразд поки!.. Кланявся тобi дуже дядько твiй, пан Олександер; ремствує, що ти не хочеш до його i в хату плюнути!
М и х а й л о. Я сам би раднiший; та, знаєш, рiд у сварцi, то й менi вихоплюватись раз по раз якось нiяково…
П а в л о. Так i у такiй пустiй справi рiд твiй стоїть на перепонi?
М и х а й л о. Не то, що менi можуть заборонити з дядьком бачитися, — та я й не послухаюсь; а то, що якби нашi бували, то малося б бiльше оказiї…
П а в л о. Славний вiн, брате, чолов'яга; поневiрявся на вiку, бився з родом, з панами, а таки перемiг, не дав чужої душi на поталу i спорудив своє чесне гнiздо!
М и х а й л о. Я дуже люблю i поважаю дядька.
П а в л о. I вiн тебе любить, та жалкує, що ти з твоїм чесним напрямком i таланом по багнищах валасаєшся…* (*Валасатися — блукати, волочитися.) (Дивиться пильно йому у вiчi). Слухай, я до тебе забiг по важному дiлу, — скажеш правду? Не збрешеш?
М и х а й л о (змiшавшись). Що це за допит? Я — не брехун.
П а в л о. Не те… можна iнодi в таке влiзти… Скажи менi щиро, чи ти уже зайшов за край з Катрею?
М и х а й л о (спалахнув). Вiдкiля ти взяв?
П а в л о. Чутка пройшла; та iначе й бути не могло: певнi скутки!* (*Скутки — наслiдки (з польськ.).)
М и х а й л о. Якiсь падлюки плетуть, а ти за ними!
П а в л о. Ну, глянь у вiчi, скажи щиро!
М и х а й л о. Є такi речi, до котрих з голими руками не доторкуються…
П а в л о. Щоб не вразити дворянської совiстi?
М и х а й л о. Павло, лайся за все, за що хочеш; корени мене за ледарство, за панськi звички; але не чiпай моєї честi, бо я за неї сам себе перерву, а глузувати не дам!
П а в л о. Я не чiпаю твоєї честi, а волаю до неї.
М и х а й л о. У кожного є у серцi своя святиня, у якiй вiн не дасть другому полоскатись!
П а в л о. Бач, як ти бережеш свою святиню власну, а про чужу — байдуже? У Катрi хiба, по-твоєму, нема своєї святинi? А в їй уже полощеться цiле село!
М и х а й л о. Не може бути, щоб хто смiв! Це вигадки!
П а в л о. Та бачиш же, що аж до мене дiйшло.
М и х а й л о. Я зацiплю їм писка усiм, урiжу кожному язика!
П а в л о. Єсть на те один тiльки спосiб.
М и х а й л о. Знаю i повiнчаюсь. А ти про мене думав як? Щоб я мою Катрусю дав жироїдам на посмiх? Не буде цього!
П а в л о. Як я про тебе думаю? Поки не зовсiм iще погано, бо прийшов перебалакати; але все ж… ти закiнчив… по-панськи… а як змагався й бундючився! Ет! Одним ви миром мазанi: обтешетесь зверху тiєї культурою, приберетесь у iдеальнi химороди та й красуєтесь; а дмухни тiльки на вас, продряпай трiшки, — то такi ж жироїди у грунтi!
М и х а й л о. Павло! Ти не маєш жодного права так ображать мене: я тобi не дав на те приводу. Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, i кохаю на цiле життя, чесно! Я не побоюся перед цiлим свiтом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям, — i назову, i повiнчаюсь!
П а в л о. Гаразд. А коли це буде?
М и х а й л о. Коли? Та незабаром… Треба уладнати дiла, я з тобою хотiв порадитись… Тiльки ти був завжди проти шлюбiв формальних?
П а в л о. Гай-гай! Куди стрiляєш! Якраз до ладу примiряти сюди теорiю рiвноправних станiв! А якi ж тут права у цiєї бiдарки-рабинi? Приймати од кожного, хто не схоче, — i регiт, i глум, i зневагу, i бiйку навiть, — так, бiйку, бо по закону i в волостi можуть одпарити! Дочекатись, щоб на смiтнику косу обрiзали та дьогтем голову вимазали! Пiти попiдтинню на знущання за куском хлiба? Втопити з одчаю свою власну дитину та й зогнити в тюрязi? Нi, паничу, тут не до теорiї, бо тут ставиться на пробу цiлком людина, все життя її: тут виходить — 'котовi смiшки, а мишцi слiзки', та ще якi? — не елегiчнi, а мужичi, кривавi, пiсля яких одна дорога — в ополонку!
М и х а й л о. Правда, конечне тра повiнчатись; та у мене i в думцi другого не було!
П а в л о. Iначе — було б шельмовство! I без того у нашої селянської дiвчини не густо тих прав, а зачепи її, то й остатнi однiмеш! Тодi її вся ота темна сила просто-таки задавить, — я вже й не кажу про власнi муки розбитого серця! А може, ти думаєш, що у їх отого серця чортмає?
М и х а й л о. За що ти печеш мене? За вiщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й намiряєш шпигнути. Стидно, брате!
П а в л о. Вибачай! Ти знаєш, як гiрко у мене на душi, то й на язицi перга!* (*Перга — квiтковий гiркий пил, що його бджоли переносять разом з медом.) Ну, поговоримо ж любенько: треба повiнчатись i найхутче, — це раз…
М и х а й л о. Та як же його зразу укоськати моїх батькiв? Трудна рiч, тут треба поволi.
П а в л о. Що? Ти сподiваєшся ще на згоду з своїми?
М и х а й л о. Атож!
П а в л о. Ха-ха-ха! От ушкварив! Та швидче в мене на долонi волосся виросте, нiж це станеться; i в думку собi не клади!
М и х а й л о. Чого ти так думаєш? Тепер не тi часи, щоб вони мою волю захотiли в'язати, та й люблять, — не чужий же я?
П а в л о. Тим-то, що люблять, то й будуть рятувати тебе; це ж для них 'бесчестие званню'.
Ми х а й л о. А як я не схочу їхнього рятунку?
П а в л о. Проклянуть. Тут уже так i клади: прийдеться з родом поламати навiки!
М и х а й л о. А далi що?
П а в л о. Жити своїми руками i завойовувати невпинною працею собi щастя.
М и х а й л о. Трудне щастя…
П а в л о. Звiсно, шлях терновий; треба з певними силами рушати в дорогу. Але я тебе на цьому шляху не покину, вiр!
М и х а й л о. Знаєш, i пiп не повiнча без согласiя батькiв…
П а в л о. Пусте! Ми вже про це балакали з дядьком твоїм; вiн домовить i попа!
М и х а й л о. Правда, правда; тут єдиний дядько поможе. Тiльки почекай!
П а в л о. Що, страшно зразу одцуратися од панських розкош i придоб?* (*Придоба — зручнiсть.)
М и х а й л о. Не страшно, а безглуздо, не спробувавши броду, кидатись у воду. Коли все одно ламати, то чому не зробити проби? Ану ж переконаю їх i випрошу згоду? Батько мiй чоловiк простий i не надто уже лихий; мати драматургiю нехай i зробить, але…
П а в л о. Тож-то, що але: одкриєш таїну та гвалту наробиш! Слухай мене: кинь отi проби, їдьмо мерщi з Катрею: адже над нею висить тяжкий меч!
М и х а й л о. Як же його так зразу? Та от вiзьми, щоб поїхати повiнчатись, упорядитись як-небудь треба грошей; то як же я обiйдусь без батька?
П а в л о. Так-так, правда… дарма! У мене оце умерла тiтка i по духовнiй одписала тисячу карбованцiв; вони там менi й присланi опекою. Вiзьми їх, серце!
М и х а й л о. Спасибi, друже! Але остатнiх твоїх грошей не вiзьму: коли я i чим їх вiддам?
П а в л о. Не плети абичого, тут дiло iде про чоловiчу жизнь, а ти будеш у якiсь гонори грати! Хiба лишень для того, аби крутить!
М и х а й л о (чуло). Друже мiй, Павле! Невже ти мене важиш за паршиве ледащо? Невже я буду здатен усе, що придбав найкращого у своїй душi, закинути ласощi ради? Невже ти менi бiльше не ймеш вiри? Чи ж я упав так низько, чи безповоротну пiдлость вчинив? Чого ти мене кривдиш — що я один раз хочу побалакати з батьком за неї?.. Таж я серце своє готовий оддати за Катрю…
