Не судилось (Панське болото)

К а т р я. Та й на свої не гаразд пити.

С т е п а н и д а. Розкажи своєму батьковi, голубко моя… Тiльки тепер i мого! (Спiва й пританцьовує).

Коли б менi, господи,
Недiлi дiждати!
Сюди, туди, он куди —
Недiлi дiждати!
То й пiшла б я
До роду гуляти!
Сюди, туди он куди —
До роду гуляти!
Там мене будуть
Часто частувати!
Сюди, туди, он куди —
Часто частувати!

К а т р я. Та вже ж, хвалити бога, недiлi дiждались, начастувалися..

С т е п а н и д а. О?! Уже?! Моя перепiлочко! (Приспiвує).

А в перепiлки та головка болить;

Тут була, тут, перепiлочка,

Тут була, тут, сизопiрочкаї!

Я тебе дуже, Катрусю, люблю… така ти в мене хороша… дай поцiлую… от шкода тiльки, що горiлки не п'єш!

К а т р я. Недоставало!

С т е п а н и д а. Дай поцiлую… а та, панська помийниця, каже, що я Катрю з паничем звела… похваляється покрити…

К а т р я. Що ви кажете?

С т е п а н и д а. Похваляйся, похваляйся, повiє! Думаєш, що так на твоїх панiв i поласились?.. А, нехай вони тобi виздихають!.. Та в нас i кращi є!!

К а т р я. Господи! За що вона обносить мене?

С т е п а н и д а (недочува). Та у нас така парочка! Ось ми спаруємо… i мати казала, що весiлля швидко… Ух, коли б швидче! От уджигну вже та брязну пiдкiвками!.. (Пританцьовує).

Унадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель:
Таки, таки дибле,
Конопельки щипле!
А я ж тому журавлю, журавлю…
Ходiм-бо, Катрусю, до шинку!

К а т р я (недочува, стоїть мов кам'яна). Обносять… наступає вже…

С т е п а н и д а (весело). Коли не хочеш, то я й сама пiду. Трай-на-на-на! Трай-на-на-на!! Трай-на!! (Iде за ворота, хитається; трохи не впала).

Очеретом качки гнала,
Спiткнулася та й упала…

(Iде, спiваючи).

В И Х I Д V

Катря сама.

К а т р я (ламаючи руки). Ну, дiвко! Надiвувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима… От i заховалась! Не приспало, моє кохання, ти лиха: пiдкралося воно, та аж серце, мов на ножi, кипить! Михайло! Голубе мiй! Скруто моя! За тебе менi i страждати не тяжко… все оддала, то що менi люде? От матiр тiльки… Ох, i не знаю, що з мамою буде, як дiйде… а неминуче дiйде: вже коли Степанида на губу взяла, — все село знатиме! (Зложивши руки, стоїть замислена).

В И Х I Д VI

Катря i Дмитро.

Д м и т р о (пiдходить тихо; Катря не чує). Катре!

К а т р я (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав.

Д м и т р о. Коли ж сватiв присилати до матерi?

К а т р я (сплеснула руками). Уже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?

Д м и т р о. Як на тебе? Хiба ж ти не подала менi слова?

К а т р я. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Менi не шлюб у головi… замiж я не пiду.

Д м и т р о. Що з тобою? Скажи менi щиро!

К а т р я. Не знаю… Ти б посватав краще Пашку; вона тобi такою вiрною дружиною буде, так тебе любить!

Д м и т р о. Чужого вiку заїдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене, — от що! То було стрiнеш, аж у очiх сонечко; щебечеш не нащебечешся, воркочеш не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зо мною i словом одним на самотi перекинутись… Запропастила ти мою голову!

К а т р я. Дмитре! Пожальсь надi мною! Я тебе, як брата, люблю; менi так тебе шкода… Тiльки я не знаю, що зi мною сталось?

Д м и т р о. А я знаю! Кажи прямо, бий одразу — легше буде!

К а т р я. Не муч мене!

Д м и т р о. Знаю я, хто розлучник мiй, хто наступив менi ногою на горло! Ти в панича закохалась; вiн тебе звiв!

К а т р я. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!

Д м и т р о. Вiн, вiн — i не кажи! Не обманюй мене!!

К а т р я. У мене сили нема тебе обманювати… Що ж? Я люблю Михайла… тiльки не вiн… сама винна…

Д м и т р о (ухопившись за серце), 0-о! Спасибi хоч за правду… i хотiлось її, i надiя якась ще тлiла… а тепер уже край!

К а т р я. Дмитре, прости мене! Не моя сила… так судилося!

Д м и т р о. Не твоя, нещасна, — так! Але на кого ти мене промiняла? Чи буде ж вiн тебе так кохати,