А н н а П е т р i в н а. Ах! Он погибнет, погибнет?!
I в а н А н д р i й о в и ч. Господи! От горе! Може, ще пособити можна? Та не лементуйтесь, не дiлайте бешкету! Це не iграшки! Начхав я на все iнче, а за сина — нi! Не перебивайте… слухайте: прикажiть, щоб там нi Аннушка i нiхто — анi писнули, що ми знаємо, бо я кишки випущу!
А н н а П е т р i в н а. Ах, боже мой! За что я страдаю, за что?
I в а н А н д р i й о в и ч. Анно Петрiвно! Не натягуйте, кажу, тетиви, даби не лопнула! Треба спасать сина, а не телесуваться* (*Телесуватися — кидатися в усi боки.).
А н н а П е т р i в н а. Кто ж спасет? Он погибнет, погибнет; зто все братец!
I в а н А н д р i й о в и ч. Конешно, подлець; но не дiлайте публiки, прошу вас.
А н н а П е т р i в н а. Хоть зтой шлюхе задам! 0-ох!
I в а н А н д р i й о в и ч. Не про неї рiч. Коли буде тихо i Михайло нiчого не провiда, то я одведу йому очi i мерщi виряджу до Петербурга; хоч i ви його проводiть… А там уже ту спровадимо: окручу з першим парубком, дам придане та й витурю…
А н н а П е т р i в н а. Да денег же нет?
I в а н А н д р i й о в и ч. Дiстану у Шльоми: ми тут гешефта зробили.
А н н а П е т р i в н а. Неужели? Ах, матерь божия, сжалься!
I в а н А н д р i й о в и ч. Коли кажу, то вiрно. Тiльки ж слухайте, щоб нiхто менi нiчичирк, та й ви знаку не покажiть Михайловi!
А н н а П е т р i в н а (веселiше). Хорошо, хорошо! Зто ты отлично придумал: именно только Петербург нас спасет!
В И Х I Д VII
Тi ж i Харлампiй.
Х а р л а м п i й. Миколай Степанович Бєлохвостов зволили приїхать.
I в а н А н д р i й о в и ч. Слава богу: от хто нам поможе укоськати Михайла.
А н н а П е т р i в н а. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует… даже голова отошла. (До Харлампiя). Ступай, проси барина в мою гостиную.
Харлампiй пiшов.
I в а н А н д р i й о в и ч. Тiльки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотiть язиком багато, бо спортите дiло.
А н н а П е т р i в н а. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться…
Х а р л а м п i й (знову ввiходить). Зволили пiти.
Анна Петрiвна i Iван Андрiйович виходять.
В И Х I Д VIII
Харлампiй i Пашка.
П а ш к а (ввiходить хутко, збентежена). Харлампiє Григоровичу!
Х а р л а м п i й. Га? А тобi що?
П а ш к а. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?
Х а р л а м п i й. А тобi нащо?
П а ш к а. Пильно треба.
Х а р л а м п i й. Нащо, кажу? Глуха!
П а ш к а. Щоб зараз iшли! Нагло треба!
Х а р л а м п i й. Куди?
П а ш к а. Вони знають!
Х а р л а м п i й. Що це ви, шелихвiстки, собi в моду взяли? Так i преться, каторжна! Я тобi дам панича!!
П а ш к а. Чого ж ви лаєтесь?
Х а р л а м п i й. Брись менi зараз!
Пашка тiка.
Розпустились, бач, до чого? Так прямо i кличе, — без сорому казка! Тьпху! (Iде).
В И Х I Д IX
Михайло сам.
М и х а й л о (виходить з садка, замислений, читаючи свiй лист). Треба, треба уже це покiнчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди менi раду дати… або я до його; тiльки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрi скажу. Далi тягти — уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батькiв кинути, розплюватись — безчоловiчно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тiльки — порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе — теж безчоловiчно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та вимiркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєвi кiнця не буде, а от тобi й кiнець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болiзно щемить у моєму серцi його гiрке слово: 'Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гiрше що — вистачить!' Так, вистачило! Павло уже два мiсяцi й не пише, розплювався… i всi плюнуть… чесне товариство одвернеться… навiть святi думки i замiри, що освiтили мою душу новою вiрою, стануть передо мною грiзними суддями… i я сам розплююсь з собою! {Безсило опуска голову й руки).
В И Х I Д Х
Михайло i Бєлохвостов.
Б є л о х в о с т о в. Где ж он?
I в а н А н д р i й о в и ч (з-за дверей). Вiрно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, нiби од Олександра. (Зачиня дверi).
Б є л о х в о с т о в. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем зто призадумался?
М и х а й л о. Здрастуй! (Сходе на рундук i обнiмається).
Б є л о х в о с т о в. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?
М и х а й л о. Нi, так собi.
Б є л о х в о с т о в. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.
М и х а й л о. Спасибi.
Б є л о х в о с т о в. Ведь я тебя люблю; не веришь?
М и х а й л о. Чому нi? Вiрю.
Б є л о х в о с т о в. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons?* (*Хлопцi (франц.).
М и х а й л о. Так, значить, при сiй вiрнiй оказiї, вийми душу та й поклади!
Б є л о х в о с т о в. Бог з тобою, коли не нуждаешься.
М и х а й л о. Та в чiм же?
