А н н а П е т р i в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сiкається до Катрi).
К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!
М и х а й л о (кидається до матерi). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!
А н н а П е т р i в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?
М и х а й л о (хапа матiр за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!
А н н а П е т р i в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость… Я зту подлячку проучу!
Михайло хапає матiр за руки i не допуска до Катрi.
К а т р я (тiльки несамовито тремтить i шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!
В И Х I Д XIV
Тi ж та Iван Андрiйович, Бєлохвостов, Харлампiй, Аннушка i дворовi.
Б є л о х в о с т о в (показується на рундуцi; за ним Iван Андрiйович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их… Скандал!!
I в а н А н д р i й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мiшаться! Ї хто ту впустив?
Обидва хутко збiгають до Анни Петрiвни.
А н н а П е т р i в н а. Эй, люди!
I в а н А н д р i й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звiдцiль!
Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля… Все дело погубите!
А н н а П е т р i в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!
М и х а й л о. Что же зто? Насилие!
К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!
М и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матерi, то до батька). Миколо, спаси! Мамо… тату!.. Не руште її… Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее — я все сделаю, что вы хотите! Пальцем нiхто не коснись!! Я все зроблю… Простите ее!
А н н а П е т р i в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?
Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!
А н н а П е т р i в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!
Зам'ятня. Надбiга Харлампiй, Аннушка, ще кiлька дворових.
К а т р я (несамовито). Матiр кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок i, мов не при собi, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обiкрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчiть! Регочiть з дурної!! Плюйте! Кличте всiх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публiку поставили твою дочку єдину!!
М и х а й л о (кидається до Катрi). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!
А н н а П е т р i в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!
Бєлохвостов i Iван Андрiйович улещують панi, що ледве на ногах стоїть; Харлампiй i Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмiлюються.
Б є л о х в о с т о в (набiк). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).).
Х а р л а м п i й. Що з нею возжатись? Косу одрiзати, та й годi!
К а т р я (божевiльне обводить очима всiх, кинулась од Харлампiя до Михайла). Рiжте косу! (Рве кiсники i розпущена коса хвилями спадає на плечi). Тобi її рiзати, Михайло! Рiж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце — добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчiть ногами; давiть i дитину вiд вашого сина!
А н н а П е т р i в н а. Ай!! (Зомлiла).
Михайла як громом ударило. Всi скам'янiли.
Завiса
ДIЯ П'ЯТА
Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч — пiч i промiж неї вихiд у ванькир* (*Ванькир — бокова кiмната.); налiво — вiкна, лави. На переднiм кону стiл i iнше. Бiднi обставини. Нiч. На коминi горить каганець.
В И Х I Д I
Катря сама.
К а т р я (схилилась на стiл i довго сидить нерухомо; далi пiдводить голову, нiби памороки забитi). Ох, як голова болить… мов лещатами за виски здавлено… Ну, Катре, тепер що? Насмiялась доля? О, як насмiялась! I слiз нема; тiльки очi горять… Ох! Важко й голову пiдняти, мов не моя… Пожила-таки я, зазнала щастя… ну й буде!
Чути з кiмнати стогiн.
Матiр бiдна, непритомна… положила дочка… Може, й очi закриє навiки? Так у мене все в головi крутиться, що й не пригадаю… хто мене вiв?.. Упхнули в хату… накинулись… Ох! А Михайло ж де дiвся? Забула… Чогось менi тiльки так шкода, так жаль… аж коло серця пече!
В И Х I Д II
Катря i Пашка.
П а ш к а (ввiходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворi гвалт якийсь стоїть… Чого то?
К а т р я. Весiлля справили…
П а ш к а. Яке весiлля? Що ти кажеш?
К а т р я. Так-таки: весiлля… бучне, панське… Пан i панi поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю… коханою молодою… Ну, й панi теж була дуже рада, так вiтала щиро… Вся дворня на радощi збiглася… бенкет такий був!.. Мене напоїли… бач, аж голови не зведу з хмелю!
П а ш к а. Боже мiй! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!
К а т р я. Що ж? Так i треба… На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кiнця, спокутовать… Ох, тiльки якi ж муки! Кiсточки на менi живої нема… Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..
П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе!
К а т р я. Ох, Парасю! Де вже менi себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другi!.. Як менi тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола менi: там мов свинцю налито, мов топлять його!
Пашка пiддержує їй голову.
П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!
К а т р я. Холодно… у-ух!! Нiвечили мене, Парасю… Мати моя били… А Михайло… ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки).
П а ш к а. Невже Михайло?
