М и х а й л о. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот!

К а т р я. Не вiрте, будь ласка…

П а ш к а. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матiр слабує.

М й х а й л о. О? Давно? Що ж такого?

К а т р я. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося: сказать би, натрудились, — так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся моя й родина!

М и х а й л о. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша хата?

К а т р я. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi.

П а ш к а. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля; то, назад вертаючись, i вас проведемо.

М и х а й л о. Або краще — я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду, а звiдти укупi й пiдемо.

К а т р я. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!

М и х а й л о. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалiєм, вирятуємо.

П а ш к а. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?

М и х а й л о. А ви будете обидвi?

П а ш к а. Авжеж!

К а т р я (до Пашки). А мати як?

П а ш к а. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.

М и х а й л о. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце зайдемо, дамо лiкарства, — то чого ж?

П а ш к а. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.

К а т р я. То й прийду уже.

П а ш к а. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.

М и х а й л о. Добре, добре.

К а т р я. Прощавайте, спасибi вам.

П а ш к а (за хвiрткою). Так прийдете?

Тихо пiшли.

М и х а й л о. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).

В И Х I Д ХII

Михайло сам.

М и х а й л о. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд… такий уже лагiдний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще: сама-сiмiсiнька. Хоч би матерi її пособити! Так просила, аж слiзки бринiли на оченятах… Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, i проти них воювати годi! Та на бiса б i колотивсь цiлий вiк чоловiк, якби не загорював якої втiхи? Навiщо б поневiрятись i лити кривавий пiт над працею, коли б не мати таких одрадiсних хвилин у життi? Чого тiкати вiд краси? Який там грiх — одволожити поезiєю душу? Буду, конечне буду!

Завiса

ДIЯ ДРУГА

Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi. Лiворуч — якась пустка, руїна; за нею — темний лiс. Просто — крутий берег i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий краєвид. Мiсячна нiч.

В И Х I Д I

Пашка, Параска, Прiська, 1-а, 2-а дiвчина й iншi.

Д i в ч а т а (сидять картинно на березi, на мостику, коло млина).

Ох i зiйди, зiйди, зiронько та вечiрняя, Ох i вийди, вийди, дiвчинонько моя вiрная! Неподоба зiрцi до мiсяця та зiходити, Неподоба дiвцi до козака та виходити. Рада б зiрка зiйти, — чорна хмара заступає, Рада б дiвка вийти, — так матiнка не пускає! Ой i зiйшла зiрка, усе поле освiтила, Ох i вийшла дiвка, козаченька звеселила.

П а р а с к а. Коли б сьогоднi панич Михайло прийшов, та з гармонiєю: от би весело було! Як вiн гра славно!

2-а д i в ч и н а. Е, дiждешся! Уже його, може, тижнiв зо два i в вiчi нiхто тут не бачив.

1-а д i в ч и н а. Чого вiн справдi перестав ходити? То було що божого дня, а то — як одрiзав.

П р i с ь к а. Чого? Хiба не знаєш? У Дзвонарiвни застряв, — i днює й ночує.

П а р а с к а. Чого ж панич до неї ходить?

П р i с ь к а. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi, яка маненька, наче з капусти вискочила.

Усi смiються.

Не дивно, якби парубок ходив, ну — сватати дума; а паничевi — звiсно чого…

П а р а с к а. Чого ж?

П р i с ь к а. Тю на тебе! Та вона — навiки дурна!

Смiх.

П а ш к а (сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Вiд кого ти чула? Що ти знаєш?

П р i с ь к а. Аннушка казала.

П а ш к а. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти?

П р i с ь к а. Та ти не дуже-то!

П а ш к а. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi наперед. Совiстi не маєш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту!

П а р а с к а. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.

П р i с ь к а. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi).

Д е я к i. Та годi вам сваритись!

1-а д i в ч и н а. Про кого се рiч? Про яку дiвчину?

П а ш к а. Про Катрю Дзвонарiвну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лiкарем Павлом навiдують її i керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!

2-а д i в ч и н а. Грiха не мають!

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×