— має вваги й сили. Польща має тверду ідею національности, котра вже аж через міру перехвачує на Галичині і Білорусії, Західній Україні і Литві, і те, конечне, дуже шкодить і шкодитиме самій же Польщі, готуючи їй ворогів. А сама Великоросія ще слаба в національній ідеї, в національній літературі: петербурзька журналістика тільки недавно почала себе звати молодою національною партією. Те ж саме треба сказати і про остзейських німців, котрі злякались того 'обрусения' і почали пригортатись до Пруссії. Росія поробила з них собі ворогів.
Велика помилка московської партії та, що вона думає, ніби з великоруським язиком скрізь піде і московська ідея. Вона забуває, що язик — язиком, а думка — думкою; забуває, що язиком великоруським можна проповідувати всякі європейські, і польські, і німецькі, і українські, і грузинські ідеї. Чеська національна ідея народилася з німецької науки; і перші чеські народовці писали по-німецьки, як і наші народовці українські почали возвіщати свої мислі великоруським язиком. Час натурального перевертування вже минув для пом'янутих народів. А силування до язика великоруського і воєнна диктатура для 'обрусения' тільки наробить лиха для Росії, бо скрізь розворушить революційний дух, ненависть, протест проти деспотизму і поробить ворогами для Росії ті народи, які попереду не були ворогами для неї.
Ще більше нашкодили 'Московские ведомости' для російського уряду, силуючи його придавити ліберальну літературу, затулити міцно рот, тоді як самі вони мали право говорити що їм тільки подобалось. Ліберальніша громада в Росії не мала де і не сміла виявити голосно свої думки й гадки, і вона кинулась в еміґрацію, завела еміґраційні колонії коло Женеви, почала видавати революційний журнал 'Народное дело'. Вкінець всього з'явився в Петербурзі Каракозов, а в Москві недавно виявилась революційна партія Нечаєва, котрий втік в Швейцарію і пише тепер (1870) в 'Марсельєзі' Рошфора в Парижі. Так-то московська стара партія дуже пізно взялася за своє діло, для котрого вже минув час в Росії.
Користуючись переполохом уряду, 'Московские ведомости' встигли зробити своє страшне діло, зробити початок побивання всякої національности сміливо й раптовно, водячи рукою й пером царським. Стара партія вже поклала подушку під голови і хотіла відпочити, сподіваючись, що через кілька десятків років не буде ні України, ні Грузії, ні Польщі, ні фінів і Литви. Катков збирав уже витязів, розпускав стязі, щоб воювати Цареград і забирати слов'янщину. Він побив усе, коли оглядівсь, як побачив, що під ним провалився ґрунт, і він упав сам в безодню. Катков упав з своїми газетами, з своєю невеличкою старою партією.
Російська громада, опам'ятавшись після польського і каракозовського діла, подивилась на світ божий аж в 1870 р. і побачила, що в Російській імперії запанувала смерть: смерть мислі, смерть європейських ідей, смерть літератури. Московські професори з Катковим почали вже аж надто дуріти, почали з солдатами арештовувати тих студентів, що не хотіли слухати лекцій старих і дурних професорів (Полуніна і др.).
Своїм шпіонством, клясицизмом Катков дійшов до того, що його газети і журналу ('Русского вестника') не схотіли пренумерувати і читати. Сього року (1870), 12-го января, був празник закладин Московського університету. В той день звичайно були на громадському обіді в університеті всі професори, всі давні колишні студенти московської almae matris, до 500 душ. Тепер професори кликали до себе гостей, і ніхто не пішов на той обід. 400 душ москвичів зібралися на той празник обідати в клуб 'Аристократического кружка'. З усієї Росії в той клуб слали телеграми. Професори обідали самі. і не дістали ані одної телеграми! Громада разом одхилилась од 'Московских ведомостей'! Клясичні гімназії почали порожніти. Тепер петербурзькі газети говорили так сміливо проти Каткова, що якби вони так заговорили рік назад, то не втекли б од Сибіру. 'Московские ведомости' вже мають в 1870 році одне 'предостережение' від уряду; уряд побачив, що непереливки! В 43-м номері 'С. — Петербургских ведомостей', в переднім слові, розбирається система 'обрусения', з котрого нічого не буде путнього, а буде багато шкоди для Росії. Сатиричні журнали вже підіймають на сміх стару московську партію, пишучи передсмертні бюлетені Каткова. Ліберальна мисль, задержана від самого польського повстання, тепер тільки починає знову прориватись з великою злістю. На Каткова і Краєвського так страшно нападають в газетах, що, здається, розірвали б їх на шматочки, якби тільки було можна. І в той час, як ліберальні газети і журнали набираються сили, дістаючи собі молодих письменників (і деяких старих навіть), дістають собі більше й більше пренумерантів, 'Московские ведомости' і 'Русский вестник' Каткова тратять і письменників, і пренумерантів. 'Московские ведомости' тепер (квітень 1870) на п'ятнадцять номерів опізнюються врівні з другими га-зетами, бо не достарчають їм матеріялу [4]. А 'Русский вестник' ледве виплуганивсь з першою книжкою, як другі журнали вже видають книжки третього місяця 1870 року! Так-то московська партія хотіла побити все живе в Російській імперії, коли оглянулась, — аж вона сама лежить на смертельнім одрі і вже помирає!!
Що ж доброго зробила стара московська партія для слов'ян?
Що вона зробила для свого народу, которого національність вона приймає?
Ми вже сказали, що московська партія сподівається загарбати собі слов'янщину, запровадити там свій язик і літературу і навіть свою православну віру, побиваючи разом з тим слов'янські національні елементи. Для такої цілі стара партія заклала в Москві 'Славянский благотворительный комитет', котрий має виділи в Петербурзі і інших городах. Члени складають гроші і 'благотворят' слов'янам. Тільки, на лихо слов'янофілам, російська громада і вся слов'янщина дізналася, що ціль того благотворительного комітету дуже злотворительна. Тепер той комітет ледве скрипить. Членів у нього найбільше з єпископів і духовенства, котрі більше правлять служби та молебні в соборах за слов'ян, ніж дають гроші. Капітал комітету, як бачимо з самого ж 'прибавления' (додатку) до 'Московских ведомостей' — 'Современной летописи', дуже невеличкий. (Шкода, що 'Слово' Дідицького не всі звістки з 'Московских ведомостей' подає для галицько-української публіки!). За теперішній (1870) рік комітет має в себе білетів внутреннього займу (позички) (номінальна ціна білетові — 100 руб. срібн.) і 2000 з лишнім рублів срібних! Всього на 3000 рублів!! З тих грошей 500 руб. послано в Галичину (мабуть, в звісну редакцію!) і в Відень, а часть роздана по рублів 30, 20, 10 і т. д. молодим слов'янам, що вчаться в російських школах. Невеликі гроші! За їх слов'янщини не купити. Та й слов'янщина тепер розумніша і хитріша від Москви! Не дурно ж самі 'Московские ведомости' в своєму додаткові признаються вже, що їх чехи не люблять! Було б чудно, якби любили! Тепер слов'янщина з своєю європейською наукою, з європейськими ідеями, з пресою, далеко вільнішою від російської, стоїть гаразд вище від Росії. Навіщо ж їй здався Катков з своєю теорією 'обрусения'! Що він дасть слов'янщині? А відібрати від них він хотів би багацько дечого!. Пропали дурно ті гроші, що московська партія розсипала по слов'янщині! Московська слов'янофільська партія була тільки опудалом, котрим слов'яни хотіли налякати Австрію — та й годі!
Ніякому слов'янському народові більше не нашкодила московська партія, як галицькому. До 1862 року журнали в Галичині і газета 'Слово' стояли на правдивім ґрунті народнім, хоч 'Слово' і тоді писалося не знати яким язиком старої київської академії і держалося допотопної Ноєвої правописі.
Московська партія вплинула на редакцію 'Слова', і з того часу 'Слово' почало наближати свій язик до великоруського, замість свого народного україно-галицького. Інтерес Москви став від того часу для 'Слова' вище інтересу свого народу і своєї галицько-української (малоруської) народности. 'Слово' почало пропаґандувати великоруський язик, виписувати письма з 'Московских ведомостей' і 'Голосу', і — по наказу з Москви — почало підпускати ті самі штуки, що і Катков; почало наговорювати на молодіж свою, звати польським все, що йому не подобалось, почало лаяти українську щиро народну партію в Галичині, накидати на неї тінь польщини, щоб обговорити її перед публічністю і народом. Російське міністерство просвіти під впливом слов'янофільства почало забирати до Росії професорів з Галичини і тим способом зробило ще слабішою невелику україно-галицьку інтеліґенцію. Члени 'Слов'янського комітету' їздили скрізь по слов'янщині, підмовляли слов'ян, закуповували, старались скрізь посварити їх між собою, де було можна, щоб лучче користуватися ними, говорити в слов'янщині орації і доказали тим не раз, що вони навіть не вміють двох слів зліпити докупи, — а в кінець всього побачили тепер своїми очима і дізнались, що з їх праці не буде ніякої користи.
Якого ж добра бажала московська партія для свого великоруського народу? Ми сміливо скажемо — ніякого! Московські консервативні газети не держали переду ні в однім питанні, близькім до народу, до народної просвіти, до нових ліберальних реформ в імперії, як-от: голосні суди, земства, визволення народу від панщини. Все те з дорогою душею розбиралося в ліберальних газетах, а Катков все oтягався, зоставався позаду, все говорив, що народ дуже темний, що нема де взяти народних учителів, судій для нових судів.
Катков не зрозумів земства як основи провінціяльного самоправства. бо йому хотілось побити все провінціяльне і скріпити централізацію. А до народу 'Московские ведомости' не горнуться, бо та газета є органом аристократичної части старої московської партії. Від народу та партія бере тільки язик великоруський і національність, а самий народ їй зовсім непотрібний. Хто не пам'ятає, як 'Русский вестник' Каткова в
