— Господи... як... як я могла його кохати?
— Ти ніколи його не кохала.
Дейзі завагалась. Вона подивилася на Джордан, на мене з якимось благальним виразом в очах, неначе лише тепер зрозуміла, що робить, — і неначе досі, власне, зовсім і не збиралася нічого робити. Але вона зробила. Відступати було вже запізно.
— Я ніколи не кохала його, — сказала вона з видимою нехіттю.
— Навіть у Капіолані? — раптом спитав Том.
— Так.
Знизу, з бального залу, на гарячих хвилях повітря спливали стлумлені, здушені акорди.
— Навіть того дня, як я ніс тебе на руках з Панч-Баулу, щоб ти не замочила ноги? — В голосі його забриніла хрипка ніжність. — Дейзі?..
— Прошу тебе, перестань, — промовила вона холодно, але вже без злості. Потім подивилася на Гетсбі. — Ну, от і все, Джею, — сказала вона й почала запалювати сигарету, але рука її тремтіла. Нараз вона жбурнула сигарету разом із запаленим сірником на килим. — Ні, ти забагато хочеш! — скрикнула вона. — Я кохаю тебе тепер — хіба цього не досить? Я не можу змінити того, що було. — Вона заплакала, безпорадно дивлячись на нього. — Колись я кохала його, — але тебе я також кохала.
Гетсбі широко розплющив очі, а тоді заплющив їх зовсім.
— Мене ти також кохала, — повторив він.
— I це теж брехня! — люто кинув Том. — Ви перестали існувати для неї. Господи, та нас із Дейзі зв'язує стільки такого, про що вам не дано знати, такого, що не забувається й не забудеться ніколи!
Я бачив, що кожне його слово завдає Гетсбі фізичного болю.
— Дайте мені поговорити з Дейзі віч-на-віч, — мовив він. — Вона зараз надто схвильована і...
— Я й віч-на-віч не зможу сказати тобі, що ніколи не кохала Тома, — жалібно призналася вона. — Бо це неправда.
— Ну, звісно, неправда, — підхопив Том. Вона обернулася до свого чоловіка.
— А тобі ніби й не однаково, — сказала вона.
— Ну, звісно, не однаково. Й надалі я краще дбатиму про тебе.
— Ви не розумієте, — сказав Гетсбі стривожено. — Вам уже не доведеться дбати про неї.
— Он як? — Том округлив очі й засміявся. Він цілком опанував себе, бо знав, що переміг. — А це чому?
— Дейзі йде від вас.
— Бридня.
— Ні, це правда, — з видимим зусиллям підтвердила Дейзі.
— Нікуди вона не піде! — Том раптом перейшов у навальну атаку. — В усякому разі, не до звичайнісінького шахрая, який надіне їй на палець украдену обручку.
— Я не бажаю цього слухати! — скрикнула Дейзі. — їдьмо, благаю вас, їдьмо звідси!
— Хто ви, власне, такий? — гримів Том. — Про те, що ви належите до кодла Мейєра Вольфсгайма, мені вже відомо. Дещо про вас і про ваші афери я вже з'ясував — а завтра знатиму ще більше.
— З'ясовуйте, скільки вашій душі завгодно, друже, — спокійно відповів Гетсбі.
— Я вже знаю, що являли собою ваші «аптеки». — Том обернувся до нас і скоромовкою пояснив; — Вони з Вольфсгаймом поскуповували крамнички у завулках Нью-Йорка й Чикаго й розгорнули в них продаж самогону. I це тільки одна з його оборудок. Я з першого погляду сприйняв його за бутлегера і, як бачите, майже не помилився.
Ну й що з того? — чемно сказав Гетсбі. — Ваш приятель Уолтер Чейз, наприклад, не погребував пристати до нашого діла.
— А ви його за це продали, так? Самі вийшли сухими з води, а він відсидів за вас місяць у в'язниці в Нью- Джерсі. Боже! Почули б ви, що він про вас каже!
— Друже, він прийшов до нас без цента в кишені. I ладен був на все, аби хоч трохи заробити.
— Не смійте казати мені «друже»! — вигукнув Том. Гетсбі промовчав. — Уолтер міг би запроторити вас куди слід і за незаконне букмекерство, якби Вольфсгайм не залякав його.
На обличчі Гетсбі знову з'явився той незвичний, а проте чимось знайомий вираз.
— А втім, афера з аптеками — це тільки так, дрібниця, — повагом сказав Том. — Головне джерело прибутку у вас інше, але Уолтер побоявся розповісти мені, яке саме.
Я оглянувся. Дейзі нажаханими очима дивилася кудись у простір між Гетсбі й чоловіком, а Джордан уже почала зосереджено балансувати якоюсь невидимою річчю, що стояла в неї на підборідді. Потім я знов перевів погляд на Гетсбі і аж здригнувся, побачивши вираз його обличчя. В цю мить він і справді мав такий вигляд (кажу це з цілковитою зневагою до злостивих теревенів його гостей), наче «вбив людину». Хоч як химерно звучить це визначення, воно найбільше відповідало тому, що я прочитав у його очах.
Та за хвилину вираз цей зник, і Гетсбі знову схвильовано заговорив, звертаючись до Дейзі, заперечуючи геть усе, захищаючи своє ім'я від звинувачень, навіть не висловлених. Але з кожним його словом вона дедалі більше замикалася в собі, і врешті він замовк, і тільки вмираюча мрія ще билася в надвечір'ї, силкуючись досягти того, що стало вже недосяжним, волаючи безгучно, відчайдушно, безнадійно до голосу, що розтанув у іншому кінці кімнати.
