харчувався, виконував щодня на подвір’ї профілакторію складні вправи з розтяжкою. Вечори поперемінно проводив то з Орисею, то з головною лікаркою. Грошей вистачало, тому він водив своїх нових знайомих до дорогих ресторанів і просто на науково-організованому рівні провадив над бідними жінками свої психолого- сексуальні експерименти. Врешті-решт, переспав спочатку з Орисею, а потім і з головною лікаркою. І невдовзі саме через Орисю змушений був покинути насиджене місце у профілакторії.
Одного місячного вечора, коли Хосе повертався з чергового експедиційного дослідження околиць маєтку Бенгалурова, неподалік профілакторію його зустріла група студентів. Попереду стояв уже відомий кілеру профспілковий діяч Коля. Хосе відразу зрозумів, чого вони хочуть, і відступив у тінь крислатого клена, який розкинув свої гілки біля самісінької будівлі санаторію. Був початок липня, і в кампусі лишалося зовсім небагато студентів. Завтра на практику до Канева мала від’їжджати і Орися. Довкола нікого. Рамірес міг вбити їх усіх, але це не входило в його плани.
- Якщо ти, падло, не припинеш морочити голову Орисі, ми тебе зараз же заб’ємо як мамонта, - пообіцяв Коля, заїкаючись від хвилювання.
- А в чому справа? - спокійно запитав Хосе. - Я кілька разів зустрівся з цією дівчиною. У нас суто ділові відносини. В неї були проблеми з англійською мовою, намічалася перша четвірка. А дякуючи мені, вона склала іспит на відмінно.
- Ах ти ж, сука! - не тямлячи себе закричав Коля. - Суто ділові стосунки! Та вона вже мабуть вагітна. Саме дякуючи тобі! Я думав одружитися з нею, а тепер що мені робити? Вбивайте його, хлопці!
Але хлопці нічого не встигли зробити, бо Хосе вже був на дереві. Всі спроби поплічників Миколи вилізти слідом, нічого не дали. Кілер майстерно бив ногами по руках, збиваючи студентів з дерева, немов якісь грушки. Він просто насолоджувався комізмом ситуації, уявляючи собі, як все це виглядає зі сторони. Хтось запропонував знайти цеглини і збити ними чолов’ягу, і було б Раміресу непереливки, якби на вулиці неподалік не з’явився міліцейський патруль. Хлопці кинулись тікати, а Рамірес, як кіт, зліз з дерева і зайшов до профілакторію.
«Все. Це моя остання ніч у цьому райському куточку, - думав він лежачи в ліжку. - Якщо хочеш мати неприємності, зв’яжися з жінками. Точніше не так - з гарними жінками».
Наступного дня він зібрав свої речі і зателефонував Орисі.
- Я не зможу прийти тебе проводжати, - сказав він. - Вчора Коля з групою друзів вирішили полічити мені ребра. В них, звісно, нічого не вийшло, але спроб вони не припинять. Мені не хотілося б, щоб я когось вбив і через це загримів до в’язниці. До речі, він сказав мені, що ти, можливо, вагітна.
- От дурний! - хмикнула Орися. - Ким це треба бути, щоб вийти за такого заміж. А відносно моєї вагітності - то його хвороблива фантазія. Не турбуйся за мене. Телефонуй.
- Щасливої дороги.
Треба було знову шукати житло. Рамірес невипадково осів у кампусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Їздити через усе місто через постійні затори на шляхах виявилося надзвичайно складно і довго. А вілла Бенгалурова розміщувалася по Одеській трасі, яка брала початок майже біля самого студмістечка. Цим кілер постійно користався, досить швидко і комфортно потрапляючи у місце, де розмістилася садиба олігарха. Він уже мав декілька варіантів організації викрадення і вбивства Бенгалурова, і тепер необхідно було розпочинати теоретико-методологічне забезпечення акції. Він здійснював це у доволі оригінальний спосіб. Виїжджав до лісу і у швидкому темпі рухався в якомусь напрямку по стежці. Через певний час кров збагачувалася киснем, інтенсивно прямуючи до мозку. Моментально виникало безліч ідей, варіантів вирішення проблем і навіть народжувались різноманітні теорії. Рамірес одразу надиктовував їх на диктофон у мобільному телефоні, продовжуючи рухатися. Він вже знав, що якщо не зафіксувати міркування, вони швидко забудуться і з’являться знову нескоро, а інколи взагалі пропадали назавжди. Це був і божий дар, і прокляття Раміреса. Він мусив постійно думати, як акула плавати, через відсутність у неї повітряного міхура. Робити щось руками в принципі набагато легше, ніж міркувати, планувати і прогнозувати. Саме в прогностиці і полягав найсильніший бік Раміреса. Здійснити правильний прогноз не на день, а на рік чи десятиліття здатні лише декілька людей на всій нашій планеті. Саме до когорти цих обраних і належав Хосе. Його життєвим кредо в сенсі прогностики був вислів: «Коли нам здається, що ми щось знаємо, то це саме той момент, коли треба поглянути якомога глибше».
Рамірес з кожним днем все більше «вмонтовувався» в реалілії українського середовища. Але багато чого він так і не зміг второпати. В очі кидалися очевидні несправедливості, які відбувались в українському суспільстві. Скажімо, на виборах люди голосували за партію комуністів, які в свій час влаштували в Україні декілька голодоморів. Сьогодні ж керівництво компартії майже повністю складалося з мільйонерів. Кілер не міг уявити собі, щоб лейбористська партія у Великій Британії підвищувала, як це зробили комуністи, ціну на газ або пенсійний вік для літніх людей. Подібні дії в будь-якій іншій країні моментально призвели б до масових протестів і відставки уряду.
В Україні все було інакше. Хосе знав, що в країні немає жодного олігарха, який би національністю належав до українського етносу. У будь-якій іншій державі це було б неможливим явищем. Найбільшою в світі тридцятимільйонною діаспорою, до якої належав і Рамірес, виступала українська. І якщо можна було б зібрати з кожного діаспорника хоч би по 100 доларів, то отримані 3 млрд ох як допомогли б батьківщині. Але діаспора була абсолютно неорганізована. Він бачив необроблені українські поля з чудовим родючим чорноземом. В той же час 100 тисяч українських заробітчан валили в Аргентині ліс, щоб звільнені там поля засіяти пшеницею. Чому ці люди не в змозі працювати на своїй історичній батьківщині? Хто виштовхує українців на чужину, заважаючи обробляти власну українську землю?
Ще будучи в Лондоні й аналізуючи інформацію з різних українських ЗМІ, Хосе зрозумів, що правдиву і політично незаангажовану інформацію найлегше знайти на сайті «Народний оглядач», а філософські засади розвитку українського суспільства найкраще висвітлює журнал «Перехід-ІV». Приїхавши до України для виконання замовлення, снайпер і тут регулярно читав ці видання, намагаючись вникнути в дійсні, а не віртуальні процеси, які відбуваються в українському суспільстві. Він знав, що реальна інформація коштує шалені гроші, а все інше, що безкоштовно «вішається на вуха» людям, є лише брехливою рекламою і промиванням мізків. Мешкаючи в доволі комфортних умовах університетського студентського профілакторію, Рамірес частенько розмірковував стосовно землі своїх батьків, тобто України. І згодом в його уяві вималювалися два проекти, втілення котрих в життя він вирішив розпочати одразу після виконання замовлення.
По-перше, він додумався до абсолютно простої і навіть елементарної ідеї. Мова йшла, не більше й не менше, як про створення Світової української корпоративної держави. Вона мала складатися з держави України і української діаспори з усіма її ресурсами, перш за все, інтелектуальними й інформаційними. «Тут і видумувати нічого не треба, - міркував Рамірес, - ця корпоративна держава буде організована на кшталт найбільших міжнародних економічних корпорацій, скажімо, «Кока-коли» або «Дженерал моторс». Адже реальну конкуренцію глобальним транснаціональним корпораціям здатні скласти лише такі ж глобальні національні держави-корпорації. Українська нація вже нині є глобалізованою. Сьогодні немає в світі держави, де б не було української діаспори. А в таких країнах, як Польща і Росія, особи українського походження навіть здатні реально впливати на державну політику. Їм просто треба нагадати про їхнє походження і моральні зобов’язання перед своєю батьківщиною. І тут нічого вигадувати не треба. Всі методики вже відпрацьовані, хоча б тими ж євреями і державою Ізраїль. Там використовується навіть «сьома вода на киселі» єврейської крові. І дуже ефективно».
По-друге, Рамірес вирішив сформувати з української діаспори різних країн цілу бригаду снайперів. Перебуваючи в Україні, він уже зрозумів, що без внутрішнього її очищення не може бути й мови про будь- який поступ і розвиток української нації. Хосе вже давно переріс виконавчі функції і дозрів до організаційних і навіть ідеологічних. Для початкового етапу реалізації своїх задумів гонорар за вбивство Бенгалурова був надзвичайно доречним. «Однією своєю смертю «інородець» Бенгалуров послужить розвитку української справи, - розмірковував Рамірес. - Хоча за все своє життя цей олігарх не виділив жодної гривні зі своїх мільярдів, награбованих в українців, на видання української книжки, постановку українського фільму або хоча б на порятунок однієї української дитини від хвороби».
Рамірес належав до того рідкісного типу людей, авторитет котрих з роками лише зростав. Він був талановитий багато в чому. Стосовно ж проекту створення підрозділу українських снайперів, він часто думав про того українського снайпера, власного візаві. За його задумом, саме Андрій Орос мав очолити українську філію світової корпоративної снайперської бригади. Але поки що треба було виконати замовлення.
