- Це явно нервове, - знову посміхнулася дівчина. - Зазвичай я не така. Скромна, тиха, очей на чоловіків не піднімаю.
- Ну, досить вже тобі, ось і наші місця. Дивись, як на нас подивилися ті хлопці з наушниками, які замикають лівий фланг балкону нашого ярусу. Хіба ми схожі на терористів?
- Чому це в театрі така метушня? Скільки охорони. Може хтось готує якийсь терористичний акт?
- Я не думаю, що на таке хтось у нас зважиться. В цьому сенсі українці є однією з найспокійніших націй світу. Але цей театр має давні терористичні традиції.
- Що ти маєш на увазі? - запитала Леся, коли вони вмостилися на сидіннях.
- В Київській опері в 1911 році застрелили прем’єра Російської імперії Петра Столипіна. Фактично через це російська історія пішла іншим шляхом і, врешті-решт, імперія зруйнувалася. В науці такі моменти, часові відрізки і періоди, називають біфуркаційними. В цей час історія може рушити декількома відмінними шляхами розвитку, які приведуть до тієї чи іншої мети і результату. Наприклад, у нас з тобою мить біфуркації буде після закінчення святкового вечора. Ми можемо одразу поїхати додому, прогулятися схилами Дніпра або «зависнути» в ресторані.
- Ми про це щось вчили в школі, але без жодних подробиць.
- На жаль. Київ взагалі відіграв величезну роль у руйнуванні Російської імперії. Тут не лише вбили Столипіна, але й дружина брата царя познайомилися з відомим авантюристом Распутіним, який довершив повну моральну деградацію тієї країни.
- А ти не знаєш, в якому саме місці оперного театру застрелили Столипіна?
- Ні, не знаю, але те, що це дуже вплинуло на подальший хід російської історії, - факт.
- А чому і хто його вбив?
- Столипін з 1906 року перебував на посадах міністра внутрішніх справ і прем’єра. Він був сильною і розумною людиною. Придушив революцію 1905-1907 років, навів порядок залізною рукою. Але головна його заслуга полягала в сміливому впровадженні реформ, яких в Росії не існувало віками. Одна з основних - аграрна - в Російській імперії, селянській країні, мала вирішальне значення. Саме в цьому театрі його і застрелив терорист-есер Богров. Після цього все в тій країні пішло шкереберть. Слабовольний цар сам не міг правити такою величезною імперією. Я думаю, Столипін не дозволив би Росії так по-дурному встряти в Першу світову війну. Можливо, саме тому його і вбили.
- Дивися, музиканти в оркестровій ямі вже почали включати свої пюпітри, - показала пальчиком вниз Леся. - Схоже, скоро все почнеться. Дивися, он в партері сидить Міністр внутрішніх справ з дружиною. І Прем’єр-міністр уже на місці. Немає лише Президента.
- Він, зазвичай, запізнюється. Та й, за логікою речей, має вийти на сцену, щоб привітати і нагородити ювіляра. А вже пройшло більше як півгодини від зазначеного в квитках початку дійства. Тобі не нудно?
- Зовсім ні. Дивись, дивись, Президент.
Хома глянув вниз і закляк на місці. Президентом країни була зовсім інша, незнайома Орестові людина. «Знову біфуркація», - вражено подумав фізик.
Президент у супроводі ювіляра з’явився на сцені, привітав і поздоровив відомого поета і прикріпив тому до піджака високу державну нагороду. Ювіляр подякував, і концерт почався. Виконувалися різні твори на вірші поета, виступали відомі в країні співаки, музиканти, декламатори. Ці виступи змінювали поздоровлення від відомих політиків і громадських діячів. Їхні виступи були доволі банальними, а от підбір артистів дійсно виглядав найкращим. Орест вже трохи оговтався і спостерігав за реакцією Лесі на виступи артистів. Вона поводилась для такої молодої дівчини на диво природно і відповідно.
- Ти часто буваєш на концертах класичної музики? - запитав він дівчину.
- Це я перший раз на нього потрапила, - посміхнулася та. – Я навіть і на концертах естрадної музики ніколи не була.
- Чому?
- Не було нагоди, та й, якщо відверто, бажання. Але цей концерт мені сподобався. Дуже професійні музиканти, співаки, а от політики їм явно поступаються в професіоналізмі.
Орест черговий раз пересвідчився, що дівчина мислить практично синхронно з ним. Щоб він у неї не запитав, вона майже завжди відповідала так, як він думав сам. Це взагалі рідкісне і дивовижне явище, яке йому, як фізику-теоретику, багато чого сказало про їхню не лише духовну спорідненість, але й значну генетичну близькість.
«Треба розпитати Лесю детальніше про її батьків, - подумав він. - Про своїх я практично нічого не знаю, а раптом вона мені сестра? Хоч навряд, щоб ми мали спільних батьків. Таке важко собі уявити. А от братів і сестер вони цілком могли мати, і вона, можливо, - моя двоюрідна сестра. Або у нас спільний батько. Він же міг лише раз зустрітися з моєю матінкою і навіть не підозрювати про моє існування. Але, ні. То все дурня!» - підсумував Хома.
Однак Орест все ж таки бажав порозпитувати дівчину щодо її генеалогічного древа, але не став це робити, помітивши, як уважно Леся слухає музику, що линула зі сцени. Оголосили виступ народної артистки України, яка прославилася на весь світ своїм унікальним голосом, і дівчина радісно заплескала в долоні. Було видно, що вона щаслива знаходитися в цьому театрі серед інтелігентних людей, справжньої духовної еліти нації. Поступово концерт добіг кінця, і чоловік з дівчиною рушили сходами до виходу.
На вулиці стояла чудова погода, денна спека спала й повітря дихало вечірньою свіжістю. Старовинний центр, вулиці Володимирська, Стрілецька і Рейтарська, Золоті ворота, знаменитий Ярославів вал зосередились на невеликій площі, органічно вписуючись у чудовий погорбований ландшафт міста.
- А ти усвідомлюєш, Лесю, - почав трохи насмішкувато Орест, - що цими вулицями тисячі років назад ходили Кий, Щек, Хорив, їхня сестра Либідь, князі Аскольд і Дір, Володимир Великий і Ярослав Мудрий, майбутні королеви Франції, Норвегії і Угорщини?
- Можливо, ти колись придумаєш, як пересуватися в просторі і часі на декілька століть і навіть тисячоліть назад?
- Можливо, але як ми вже пересвідчилися, це доволі небезпечна для майбутнього річ. Все може рушити інакше, і майбутнє буде вже не таким, як зараз. Добре, якщо кращим, але ж не виключена можливість, що й гіршим. Досвіду втручання в ці процеси у людства немає зовсім. Але якби і був, наше сучасне життя однозначно вказує на те, що люди не здатні вчитися на історичному досвіді і просто приречені весь час наступати на одні й ті ж граблі.
- Слухай, давай поїдемо додому.
- Ну, ти ж уже погодилася зайти ненадовго до ресторану. А от і він.
Орест відчинив двері до ресторану в районі Золотих воріт і пропустив Лесю вперед. Дівчина пройшла кілька кроків і розгублено зупинилася, вражена надмірною розкішшю інтер’єру. Орестові раптом до нестями закортіло взяти дівчину за руку, щоб вона не боялася. Так він і зробив. Леся спочатку не помітила його дотику, і тому не забрала руку. Але коли осягнула розумом, одразу висмикнула долоню.
До вільного столика їх провів одягнений у смокінг молодик, який відсунув стільця для Лесі, допомагаючи їй сісти. Ненадовго відійшов кудись, а потім повернувся, несучи в руках обтягнене натуральною шкірою меню. Усе в цьому ресторані виглядало аж занадто багатим, підкреслено вигадливим, надмірно химерним. Орест відчував, що Леся перебуває ніби не у своїй тарілці.
- Розслабся і отримуй задоволення від вечері, - звернувся він до дівчини. - Ось тобі меню і зроби, будь ласка, замовлення.
Леся трохи злякано відсунула меню, навіть не розгорнувши його.
- Я повністю довіряю твоєму смаку, прошу, зроби це сам.
Орест жестом підкликав до столика «смокінгового» чоловічка, і, радячись з ним щодо страв і напоїв, досить швидко зробив замовлення.
- Знаєш, на що я звернула увагу? - сказала Леся, коли «смокінговий» чоловік зник з поля зору.
- Навіть не здогадуюся.
- За весь час, що ми були в театрі, ти жодного разу навіть не згадав про Мар’яну. Мені так соромно за тебе. Та й за себе теж. Так не можна. Так неправильно.
- Це чому ж? Якщо я не згадував Мар’яну, це аж ніяк не означає, що я про неї не думав. Просто не хочу зайвий раз «грузити» тебе своїми проблемами. От і все. Можеш ти хоча б на хвилинку не думати про мої проблеми?
- Я так не можу. Розумію, що тобі з твоєю роботою немає коли займатися пошуком коханої, але ж я
