маю декілька вільних днів. От і хочу доповісти тобі, що вже встигла за цей короткий час. Думаю, що немало. По-перше, пройшлася Інтернетом. Оросів там не так вже й багато. Але й не мало. Фактично, виявила два ареали поширення цього прізвища в Україні - Закарпаття і Полтавщина. Зустрічаються вони і в Києві, і в Одесі, Вінниці й Дніпропетровську. В Інтернеті є навіть телефонні довідники сіл. Але роботи - непочатий край.
- Думаю, треба починати з київських Оросів.
- Я так і зробила. Але вважаю, що всі вони походять або з Закарпаття, або з Полтавщини.
- Це ти правильно підмітила. Батько Мар’яни родом з Закарпаття. До речі, твоя Хмельницька область, саме в тій її частині, звідки ти родом, віками заселялася вихідцями з Гуцульщини, Бойківщини і навіть Лемківщини. Тому і полтавські Ороси - теж переселенці з Закарпаття. Тільки потрапили вони туди дуже давно, сотні років назад, пройшовши через козакування на Запорізькій Січі. На жаль, в наших школах не розповідають, що нинішнє населення Полтавщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини є останньою в часі хвилею переселенців з Закарпаття, Карпат і Галичини.
- А ти звідки про це знаєш?
- Читав.
- У тебе хіба є час читати про такі речі? Я уявляла тебе таким ученим-фізиком, якого крім своєї науки більше нічого не цікавить.
- Часу немає, але я все одно читаю. Спеціально. Треба ж будити фантазію, а це можна зробити лише за межами власного професійного кола.
Вони замовкли, бо саме в цей час офіціант приніс величезні тарілки, у яких лежали вигадливо оздоблені чималі омари.
- Поясніть нам, як їх треба їсти, так би мовити, за всіма гастрономічними канонами, - звернувся Орест до офіціанта.
Той заходився детально пояснювати. Коли він закінчив, Орест подякував і попросив офіціанта купити для дівчини найкращі троянди, сунувши йому до рук гроші.
- Не треба, будь ласка, - зашарівшись, попросила Леся. - Це вже занадто. Складається враження, що ти за мною упадаєш.
- А що ти мені накажеш робити? Не звертати на тебе уваги зовсім? Ніби тебе немає? Ти он скільки всього зробила для мене, і я не повинен хоча б чимось тобі віддячити? Тим більше, що це для мене нічого не варте.
- Ну добре, буду доповідати далі щодо виконаної роботи. Окремі університети розмістили в Інтернеті списки своїх студентів. Я навіть знайшла в Національному університеті харчових технологій студентку 5 курсу Марину Орос. Але за віком вона точно не підходить. Але треба перевірити. Вони могли щось сплутати і неправильно надрукувати як ім’я, так і курс.
- Не схоже це на Мар’яну. Схильності до харчових технологій у неї явно не було - похитав головою Орест. - Хоч вона і добре готувала, але лише тому, що хотіла мені догодити.
- А я не дуже вправна в кулінарії, - зауважила Леся. - Але теж навчуся і буду добре готувати, - сказала вона і знову знітилася і почервоніла. На очах у дівчини з’явилися сльози. Але вона миттєво опанувала собе.
- Ще доповідаю, - продовжила дівчина. - Я склала план дослідження по лінії МВС. Не знаю, наскільки він правильний і ефективний. Зараз не маю його з собою. От поки що все. Завтра розширю фронт пошуків і після 1 вересня продовжу, лише не так інтенсивно.
- За місяць я мушу їхати на роботу до Швеції. Сьогодні пристав на чергову пропозицію керівництва компанії. Виявилося, через те, что я раніше відмовився, тепер мій гонорар зросте вдвічі. Вони чомусь вирішили, що мене сватають їхні конкуренти. Я думаю, що, виїхавши до Швеції і отримуючи там великі гроші, зможу найняти тут якогось приватного детектива, а може й цілу фірму, щоб вони знайшли мені Мар’яну. Звичайно, якщо вона мешкає в Україні. Врешті-решт, вона могла виїхати до будь-якої країни світу, може бути одруженою і навіть мати дітей. Що тоді робити, я навіть собі не уявляю.
Леся мовчки дивилася на нього, зовсім забувши про їжу.
- Таким чином я тепер стану багатою людиною навіть за високими західними стандартами. Раз ти моя секретарка, то мушу тобі виплачувати платню. Чи не так?- дивився Хома на Лесю
- Не так, не так, - запротестувала Леся. - Якщо ти це кажеш серйозно, я ображуся. Ти і так витратиш на мене сьогодні стільки грошей, що моєї стипендії за рік, мабуть, не вистачить. І те, що я тебе влаштувала до тітки, це ж не задаром. Платитимеш їй гроші. Хіба це не платня за мою роботу, якщо ти хочеш перевести наші стосунки в суто ділове і прагматичне русло?
- А зараз вони які, наші стосунки?
- Ну, чому ти постійно чіпляєшся до моїх слів? Тобі приємно мене мучити?
Дівчина знову зашарілася і відвернулася, але миттєво опанувавши свої емоції, гордо випросталася на стільці і почала дуже елегантно їсти омара. Орестові було приємно спостерігати, як всередині дівчини змагаються протилежні сторони людського єства. Та він знав, що з них перемагають завжди кращі. Тому і чіплявся до Лесі.
- Сподіваюся, ми друзі, тобто, люди, яких звела разом доля і які допомагають один одному, - відклала вбік виделку Леся.
- Ти дійсно допомагаєш мені, а от я в чому тобі допоміг? Думаю, жінкам просто подобаються пристрасті, романтичні стосунки, таємниці. Ось тому ти і зі мною. Це ж так?
- Секрет, - посміхнулася Леся, - вважай це дівочими таємницями, про котрі ніколи не розповідають чоловікам. Можу ж я мати щось таємниче чи повинна бути для тебе розкритою книгою?
- Цілком маєш право.
Орест замовк, попиваючи вино і дивлячись крізь чарку вдалечінь. Мовчала і Леся. Так, в повному мовчанні, і закінчилась вечеря. Орест розрахувався з офіціантом і вони вийшли під каштани вечірньої вулиці. Майже одразу під’їхало таксі і відвезло Лесю до гуртожитку, а Ореста - на квартиру.
Наступного дня під час обідньої перерви в їдальні до Ореста підсів головний менеджер їхньої компанії.
- Де ти підчепив таку чудову білявку? - звернувся він до фізика. – Їй же ж років 16-17, не більше. Вчора бачив вас у ресторані. Ти сидів до нашого столика спиною і тому не помітив мене, а я не захотів тебе турбувати. Через це і не підійшов. Але увесь час спостерігав за вами. Навіть моя супутниця почала ревнувати. Розкішна в тебе дівчина. Ти везунчик.
- Це донька одного мого друга. Колись гойдав її на коліні, коли їй було років чотири.
- На якому? Дай помацати. Таке для будь-якого коліна не минулося б даром.
- Та ну тебе.
- В тебе з нею як, серйозно чи так? На повію вона зовсім не схожа. Коли набридне, познайомиш?
- Відчепися, що я тобі, сутенер? Сам шукай собі дівчат.
- А я думав, ти мені друг.
- Я про тебе теж так думав, а ти он хочеш відбити у мене дівчину.
- Класна кицька, дуже класна. Але не бреши, що це просто знайома донька твоїх друзів.
- Ну, добре, я тобі зізнаюся. Ця дівчина має лише 15 років і вона - моя донька. Була колись чудова весна у романтичному, старому, як казка, Львові. Цвіли без і конвалія. Я, тоді ще студент політехнічного інституту, втратив голову від однієї старшокласниці. От ця дівчина і є плодом нашого жагучого, юного і грішного кохання.
- Ну, ти даєш! Блазнюєш? Не дури дівчинці голову. А яка фігура класна!
- А ти вже все й помітив. Але ж у ресторані панувала інтимна напівтемрява.
- Ага, саме для зустрічі з донькою, - зареготав менеджер. - Яка там донька! Чи, може, я не бачив, як вона зазирала в твої очі? Не знаєш, що вона там шукала? Це ж очевидно, дівчина закохана в тебе по самі вуха. І сама себе, видно, розпинає за це. Чому тільки? Що ти робиш з цією розкішною юніоркою, Казанова? Такий з виду тихий, спокійний, а жінки липнуть, як мухи на мед. З твоїм приходом у компанію серед наших красунь зчинився справжній фурор. Який у тебе секрет? Поділися.
- По-перше, думаю, маю погану спадковість. Мене підкинули під двері дитячого будинку. Якими сексуальними особливостями відрізнялись мої батьки, можна лише здогадуватися.
- А по-друге?
