Після чергового танцю Хома з Лесею всілись на лавочці. До них підійшов головний менеджер компанії й почав розповідати різні веселі історії. І раптом Орестові перехопило подих. Серед гурту молоді, яка танцювала якийсь сучасний танець, він помітив Мар’яну. Не вірячи своїм очам, Хома затинаючись мовив:
- О-о-ось і вона.
- Хто? - не зрозуміла Леся.
- Та Мар’яна ж! - Орест уже стрімко підхопився на ноги й швидко пішов у напрямку до дівчини.
В цей час музика закінчилася, і Орест помітив, що й Мар’яна раптом вирушила в його бік і зупинилася поряд. Вона показувала всім своїм виглядом, що змерзла. Орест скинув з себе піджака і одягнув його на плечі дівчини. Вона зміряла молодого чоловіка насмішкуватим поглядом, ніби оцінювала одяг у крамниці.
- Доброго вечора, Мар’яно, - привітався Орест раптом охриплим голосом, який, здається, йшов із самих глибин його душі.
- Ми знайомі? - здивувалася дівчина. - У мене ж з пам’яттю все в порядку. Такого мена я б не забула. Ніколи.
- Так уже й ніколи?
- Я серйозно, - посміхнулася дівчина. - Правда ж непогано вийшло з цим «ніколи»? Так звідки ви довідалися, як мене звати? Ану признавайтеся, а то зараз задушу.
Мар’яна взяла молодого чоловіка за кінець його елегантної дорогої краватки.
- Все дуже просто. Почув, як вас хтось так називав.
- Не обманюйте бідну наївну дівчинку, - капризно сказала вона. - Тут мене ніхто не знає. Мене привів сюди пан Свенсон, щоб я трохи розважилася. А ви, значить, шпигуєте за мною?
- Звичайно, що шпигую. Хіба можна інакше? Наприклад, мені відомо, що сьогодні в машині, яка вас сюди доставила, ви розмовляли з нашим шефом французькою мовою. З якого б це дива? Ваша вимова вказує на те, що ви українка. Закінчили гуманітарний ліцей при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
- Ви точно шпигун або якийсь спецагент, типу Джеймса Бонда, - засміялася Мар’яна. - Так, так, тепер я зрозуміла, кого ви мені нагадуєте. Ви просто якийсь покруч з усіх цих британських акторів, які грали того кіногероя.
- Вельми вам вдячний за таке образне порівняння. Фантазії, бачу, у вас хоч відбавляй.
- І як звати нашого Джеймса Бонда? - запитала дівчина.
- Орест.
- Так я й думала. До рідкісної зовнішності треба додати ще й рідкісне ім’я.
- Не таке вже воно й рідкісне.
- Ну, добре, - згодилася дівчина, - але рідкісну зовнішність все ж варто залишити. До речі, стережіться розповідати мені якісь свої таємниці. Мій батько донедавна представляв Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції, більше відомої як Інтерпол. Її штаб-квартира знаходиться в Парижі. Генерал Андрій Орос, може чули?
- Ні, не чув.
- Ну, скажіть, тільки відверто, ви дійсно шпигували за мною?
- Що ви, як так можна? Я просто спостерігав за вами. Суто як чоловіки спостерігають за гарними жінками. Хіба вам не відомо, що бідним чоловікам важко відірвати від вас погляду? І я - не виняток.
- А ви вмієте лестити жінкам. Ви з фірми «Еріксон» чи запрошені якоюсь щасливою співробітницею, збоку, так би мовити?
- Я працюю у цій компанії.
- Цікаво, ким?
- Очолюю науково-дослідний відділ.
- О! А чим же займаєтеся ваш відділ?
- Я вам розповім як доньці представника Інтерполу, але лише в тому разі, якщо зможете переконати мене, що не належите до промислових шпигунів і не підіслані фірмою-конкурентом.
- А якщо я вам призначу побачення, це вас не шокує? - несподівано запитала дівчина і пояснила, побачивши здивування на обличчі Хоми. - Просто я декілька років прожила у Франції і виробила дещо відмінні від українських погляди на стосунки між чоловіком і жінкою. А тепер батько вийшов у відставку, і ми повернулися до України. Мені тут конче необхідна якась така опора. Аж ось раптом такий мен, як ви. На ловця, кажуть, і звір біжить. Скажу відверто, таких чоловіків у Франції я не зустрічала. Зовні ви виглядаєте навіть краще за кумира всіх француженок Алена Делона. Звичайно того Алена Делона, яким він був у молодості.
- І чим же це я такий розчудовий, як на погляд парижанки?
- Чорнявий, смаглявий, а очі такі яскраво блакитні. Надзвичайно рідкісне поєднання.
- Ну, а як там свято, що завжди з тобою?
- Що ви маєте на увазі?
- Я маю на увазі Париж, місто кохання, Хемінгуей і таке інше…
- Знаєте, це значною мірою - міф. Гарний, цілеспрямовано створений міф. Там дійсно багато людей, які розуміються на мистецтві кохання, але такого, у суто фізичному сенсі, як в Україні, там - обмаль. Подивіться, скільки гарних жінок і чоловіків нас оточує на цьому кораблі. У Парижі довелося б спеціально їх підбирати. Отож маємо відповідний «матеріал», але ми не вміємо кохати на рівні науки і мистецтва.
- Ви зараз говорите як спеціаліст?
- Коли ми познайомимось ближче, то й довідаєтесь. - кокетливо відповіла Мар’яна.
- А чому ви вважаєте, що я захочу пізнати вас ближче?
- Це написано у ваших очах. До речі, познайомте мене з вашою супутницею, яка ховається за вашою спиною, але так зацікавлено нас слухає.
- Це моя подруга, Леся. А це Мар’яна Орос.
Дві дівчини обмінялися не дуже прихильними поглядами. Вони досить критично оглянули одна одну, і жодна не знайшла відповідного критичного аргументу. Але буквально за декілька хвилин виявилося, що в Мар’яні набагато менше толерантності, у порівнянні з Лесею. Саме тому, а може через неприховану, суто жіночу досаду на суперницю, вона відразу кинулася у відверту атаку на Лесю.
- Мушу схвалити ваш вибір. Дуже гарна дівчина, - звернулася вона знову до Ореста. - Але цей вибір був доцільним лише до появи у вашому житті іншої.Тобто, мене. Вибачте, але буду відвертою. Леся явно мені програє. Я слідкувала за нею ще тоді, коли ви танцювали. Вона дуже скута внутрішньо і вже ніколи не розкриється для вас, як бутон троянди. Без цього такий мен, як ви, ніколи не буде щасливим. -Якось грайливо і якось надто розкута промовила Мар’яна.
- А ви, Мар’яно, значить, - відкрита книга? Хіба це цікаво для чоловіків?
- У кожній жінці криється таємниця. Просто треба знати, де вона прихована. Це справжнє мистецтво, і воно до снаги не кожному чоловікові. Тому жінка, яка внутрішньо відчула, що зустріла свою долю, має брати ініціативу до своїх рук. Чоловіки, як на мене, - дуже слабкі істоти щодо визначення свого майбутнього. Їм краще, коли вибір за них робить хтось інший. От хоча б я.
- В тебе ціла філософська школа. Скільки ж тобі років?
- Я саме в тому рідкісному віці, коли жінка радо відповідає на це некоректне запитання. Мені вісімнадцять. І я просто впевнена, що вже за місяць ви будете моїм.
Позаду хтось тихенько зойкнув і вхопився за руку Ореста. Це була Леся.
- За місяць у вас нічого не вийде. В цей час я вже буду в Стокгольмі. Я підписав контракт з фірмою «Еріксон» на цілих п’ять років.
- То поїдьте зі мною, хоч мені Швеція і не дуже подобається. Холодно. Але нас зігріє наше гаряче кохання.
- Ви дуже самовпевнені.
- Ми ідеально підходитимо одне одному, і в будь-якому інтер’єрі. Я трохи вивчала мистецтво дизайну в одній Паризькій приватній школі. Тож чоловіків і жінок можна добирати один до одного так само, як окремі елементи дизайнерської композиції. Ви не знаходите, що я права?
- Про ваше дизайнерське обдарування я здогадувався.
- Звідки?
