Особиста Охоронна команда прирівнювалась до піхотного полку й комплектувалася з 'відбірних і надійних осіб'. На неї покладалася охорона гетьманської резиденції та самого Гетьмана під час його подорожей. Співробітники команди несли службу на постах усередині гетьманського палацу, здійснювали нагляд за навколишньою територією та будинками. Крім того, особиста охорона вела спостереження за персоналом, що обслуговував Гетьмана, підтримувала контакти з центральними й місцевими правоохоронними органами у справах своєї компетенції. До охоронної команди за штатом входило 7 офіцерів, двоє старших вартових, 62 вартових і 46 'доглядачів', канцелярські працівники [342].
Існувало 'Положення про особисту Охоронну команду Гетьмана'. Це - короткий підзаконний акт, котрий частково регламентує діяльність чинів особистої Охоронної команди П.Скоропадського, яка виконувала функції фізичної охорони Гетьмана та членів його родини. З точки зору інтересів контррозвідки це Положення містить лише основні принципи взаємодії особистої Охоронної команди Гетьмана із спеціальним органом - Особливим відділом штабу Гетьмана і місцевими розшуковими підрозділами.
До сил безпеки Гетьмана відносився і Загін окремого призначення, який складався з двох взводів. У кожному з них було 3 стрілецьких і 1 панцерний відділи. Загін окремого призначення являв собою підрозділ швидкого реагування і застосування в різних екстремальних ситуаціях [343] .
Підбиваючи підсумки розгляду процесу становлення і розвитку спеціальних служб Української Держави Гетьмана П.Скоропадського, можна зазначити, що у складних внутрішніх і міжнародних умовах уряд України зробив відчутні кроки на шляху формування органів безпеки різної функціональної спрямованості. У формі 'освідомчих відділів' Державної варти вперше в державотворчій історії України започатковуються повноцінні органи контррозвідки. Вони мали досить досконалу структуру: центральний апарат, територіальні підрозділи, негласний склад, аналітичні й допоміжні підрозділи. Велася наполеглива робота по відверненню розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб і пов'язаного з ними підпілля, боротьба з незаконними озброєними формуваннями, терористичними групами, особливо небезпечними кримінальними злочинами; виокремився (хоча й дещо умовно) такий напрям, як забезпечення внутрішньої безпеки силових структур держави.
У процесі формування системи освідомчих органів (контррозвідки) бачимо конструктивні підходи до підбору їх особового складу, куди увійшло чимало досвідчених професіоналів оперативно-розшукової діяльності. Почалася підготовка кадрів для територіальних підрозділів, окреслились основні напрями цілеспрямованої кадрової політики.
Звертає на себе увагу кваліфіковане застосування всього спектра спеціальних методів роботи. Створюються агентурні позиції у найбільш впливових політичних партіях, суспільно-політичних організаціях, збройних силах. Залучаються громадяни до співробітництва на довірчій основі. Використовуються методи зовнішнього нагляду. Ведеться аналітична обробка одержаної інформації, здійснюються окремі профілактичні заходи з метою попередження державних злочинів. Освідомча служба тісно взаємодіє з іншими силовими відомствами.
У сфері військової розвідки значним досягненням Гетьманату було вдосконалення її системи. Діяльність розвідувальних структур спрямовувалася на забезпечення пріоритетних стратегічних зусиль Генштабу в інтересах оборони, виявлення найбільш небезпечних для держави зовнішніх загроз. Для вирішення поставлених завдань використовуються різні форми агентурної роботи. Застосовуються технічні засоби, насамперед радіоперехоплення, військова авіація. Здійснювалась аналітична обробка здобутої розвідувальної інформації. Відбулося більш чітке розмежування функцій між військовою розвідкою та військовою дипломатією. Остання набула певних організаційно-штатних форм у вигляді військового й військово-морського аташату при дипломатичних представництвах. З'явилися досить досконалі для свого часу директивні документи, що регламентували їх поточну роботу, надійнішою стала процедура обміну інформацією між військовими аташе і Центром. Формуються уявлення про методи підбору й підготовки кадрів військової дипломатії. Поступово налагоджувалась діяльність представницьких резидентур закордонного відділу Генштабу. Розроблялися плани активізації такої роботи шляхом створення мережі резидентур, які мали поєднувати збір інформації з акціями політико-пропагандистського впливу та іншими заходами в інтересах Української Держави.
В умовах напруженої оперативної обстановки в Україні у складі Особистого штабу Гетьмана П.Скоропадського був створений Особливий відділ, який, окрім вирішення найвідповідальніших питань захисту безпеки держави та особи самого Гетьмана, виконував і певні контрольно-інспекційні та координаційні функції відносно інших спеціальних та правоохоронних органів.
Але, незважаючи на досить солідний рівень організації діяльності органів безпеки, вони все ж таки не змогли вирішити покладені на них завдання. І причини цього були дуже серйозні. Подальше зростання соціально-економічної напруженості в Україні, про причини якої вже йшлося, призвело до загального антигетьманського повстання, очоленого партіями соціалістичного спрямування, котрі об'єдналися в Український Національний Союз, що виділив зі свого складу керівний орган антигетьманської боротьби - Директорію - під проводом соціал-демократа В.Винниченка.
Після листопадової революції в Німеччині та розпаду Австро-Угорської імперії у жовтні 1918 р. Гетьманат втратив військову підтримку цих держав. Власні збройні сили та спеціальні служби режиму П.Скоропадського ще не встигли зміцнитися настільки, аби надійно захистити владу. До того ж загальна нестабільність у країні, непопулярне рішення Гетьмана про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією призводили до розкладу особового складу самих силових структур, недбалого ставлення до службових обов'язків, небажання служити Гетьману. Яскравим прикладом цього може бути перехід на бік антигетьманської опозиції елітних з'єднань і частин Збройних сил - Запорізької дивізії полковника П.Болбочана, Лубенського полку кінноти полковника Ю.Отмарштайна, загонів січових стрільців полковника Є.Коновальця. У ході бойових дій з повстанцями війська Гетьмана зазнали швидкої поразки. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський зрікся влади. Державний скарб (три більйони карбованців), як і владу, він передав урядові, а сам виїхав за кордон [344]. До Києва урочисто вступили війська Директорії.
Дуже влучно про цю ситуацію сказав історик І.Нагаєвський: 'Затяжна опозиція до гетьманського режиму та розпочаток громадянської війни напередодні неминучої війни України на чотири фронти не свідчать про великий державно-політичний розум українських політичних груп і фракцій, що жили і діяли під кінець 1918 року. Вони поставили свої партійні програми вище добра нації та її держави. Це сталося в дуже рідкісній історичній хвилині, коли Галичина і Буковина, а частинно й Закарпаття, по розвалі Австро-Угорської монархії проголосили свою самостійність і з перших тижнів свого державного життя покладалися на поміч своїх наддніпрянських братів, але повалення гетьманського режиму, громадянська війна і похід більшовиків ці надії перекреслили' [345].
Не вдаючись в аналіз причин поразки Гетьманату, - це тема окремого дослідження, - зазначимо, що гетьманська доба є важливою сторінкою в історії спецслужб України, хоча б тому, що саме в цей період були сформовані повноцінні, як в структурному, так і в змістовному відношенні спеціальні служби, а їх досвід ліг в основу функціонування наступних органів безпеки національної державності.
РОЗДІЛ IV: Організація та діяльність органів безпеки Директорії УНР
§ 4.1. ПОНОВЛЕННЯ СПЕЦСЛУЖБ УНР ЯК ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
У добу Директорії національні спецслужби діяли в дещо інших обставинах, зумовлених зміною політичних та оперативних реалій. 26 грудня 1918 р. Директорія видала програмний документ - Декларацію, що визначала її статус як 'тимчасової верховної влади', котра передасть повноваження вищому виборному органу парламентського типу - Конгресу трудового народу, який 'матиме всі верховні права й повновладність
