Поїхав. Не справи з місця зірвали — сором.
Ліда вмовляла себе хоча б хвилин двадцять перечекати після від'їзду чоловіка, та, лиш за ним грюкнули двері, посунула до вікна, поглядом проводила Стасову «тойоту», що виїжджала з двору. Узагалі-то, «тойота» була Лідина: мама подарувала після закінчення університету. Та після весілля, коли молоді вибирали, яке авто придбати чоловікові, Стас запропонував: він пересідає на Лідину «тойоту», тим більше, що їй і року нема, а Ліді купують новеньке, більш годяще для жінки авто. Оперативно реалізували першу частину плану, а на другу за чотири роки так і не спромоглися, та Ліда не зважала. Їй подобалося, що Стас заїжджає по неї до клініки.
Відійшла від вікна, ухопилася була за телефон. Подзвонити мамі, сказати, що буде за мить. Приклала долоню до лоба — гарячий. Це добре… Не треба попереджати. Бігти скоріше треба, бігти!
За двадцять хвилин підходила до материної оселі.
Двері відчинила Ангеліна. Побачила Ліду, схлипнула, обійняла.
— Серденько моє, серденько… А я молилася… Так молилася, щоби Господь змилостивився…
— Не треба, Ангеліно. Не нагадуй…
— Добре, не буду. Хай усе погане позаду лишиться. Попереду тільки добре, — головою закивала. На вітальню озирнулася. — А в нас тут, Лідусю, содом і гоморра!
Ліда здивовано глянула на няньку.
— Мама вдома?
Нянька кивнула, зашепотіла Ліді на вухо:
— Вдома, вдома. Улаштувала содом і гоморру, а тепер сидить і не знає, що з тим робити. Шльондру Платонові привела! Новий етап, каже. Щоб він із гумових ляльок на справжніх жінок перейшов.
— Господи, Ангеліно! Що ти кажеш?! Мама б ніколи…
— …А та шльондра замкнулася з Платосиком у його кімнаті і вже дві години звідти — ані гу-гу.
— Як «замкнулася»? Платонова кімната зсередини не замикається…
— А хто знає як?! Може, устромили щось у дверну ручку. Не відчиняється!
Ліда відсторонила няньку, чкурнула до вітальні. Бліда і недвижна, як експонат із парку льодяних скульптур, мати сиділа в улюбленому кріслі, не спускала очей із дверей Платонової кімнати.
— Мамо…
Іветта не ворухнулася. Ліда перелякалася. Простягнула руки, пішла до матері, обійняла…
— Матусю… Усе гаразд. Я поруч. Я ніколи тебе не покину. Ніколи! — зашепотіла гаряче. — Що трапилося, мамо?
Іветта холодною рукою стисла пальці Лідиної долоні.
— Лідочко… — мовила незворушно холодно. — Як зламати двері й не потривожити Платона?
— Двері? Мамо… Ангеліна сказала, у Платона там… повія?
— Вона порушила домовленості. Я наказала… Не більш як двадцять хвилин. Дуже скромно і без збудних прелюдій. Природно. І щоби двері обов'язково були прочинені. Я повинна відстежити Платонові реакції, щоби знати, як діяти далі…
Ліда приголомшено подивилася на замкнуті двері братової кімнати.
— Я… покличу його…
— Ні. Ми не знаємо, що там відбувається. Що, як це посилить стрес…
— Але… — Ліда замовкла. Схвильовано смикнулася до братової кімнати. — Вони там уже дві години? Господи, мамо! Чого ми чекаємо?! Дозволь, я…
Іветта імпульсивно кивнула. Ліда зірвалася, підбігла до дверей братової кімнати. Завмерла. Прислухалася…
— Платоне… — покликала тихо. Обережно стукнула кулачком у двері. — Тохо! Відчини…
У Платоновій кімнаті щось із грюкотом упало на підлогу, і двері відчинилися. Ліда завмерла, зазирнула всередину. Перше, що побачила, — спину білявки, татуйовану драконом на лівому плечі. Білявка відчинила двері і тепер — гола — йшла до ліжка, на якому сидів млявий, спантеличений Платон. Навіть не озирнулася.
Ліда розгубилася. Ліда була впевнена: варто лише відчинити двері, як присоромлена повія похапає свої речі й прожогом вимететься геть. Мабуть, Іветта думала так само, бо коли Ліда обернулася до неї — що робити далі? — то побачила в очах матері повний казан палючого гніву. Кипів-виплескувався, без слів кричав: «Як?! Це гидке створіння не бажає виходити?! Думає, я піду до неї і ввічливо попрошу покинути наш дім?! А чи не забагато честі для найманої ляльки?»
— Мамо… Я сама… Добре?
Ліда стиснула долоні в кулачки, зайшла до братової кімнати. Стала біля одвірка так, щоб Іветта з крісла у вітальні могла бачити і її, і сина, і нахабну голу білявку, що вмостилася на ліжку біля Платона і з іронічною цікавістю роздивлялася Ліду, мовляв, а ти ще хто така?..
— Привіт, Тохо…
Платон зі спокійною увагою глянув на сестру.
— Лідо… А де твій живіт?
Ліда задихнулася гарячим.
— О! Це така історія… Зараз, Тохо. Зараз усе розкажу. Давай спочатку відправимо… ляльку. До Ангеліни. Хай Ангеліна вимиє її як слід. Ми ж завжди так робимо.
Білявка ошелешено вирячила очі, штовхонула Платона в бік.
— Твоя служниця миє твоїх жінок?
Платон знизав плечима, мовляв, а що ж тут такого.
— Як не мити, то кожного разу треба нову, — відповів спокійно. — Старі… рвуться. — Зосереджено подивився на Ліду. — Добре. Помийте. Але потім поверніть мені. У нас справа…
— Яка справа? — якомога привітніше спитала Ліда.
— Женитися будемо, — відповів Платон.
Ліда мало не впала. Обернулася до матері — Іветта не втрималася. Різко підхопилася з крісла, завмерла на мить і повільно, ніби нічого важливішого просто не було, знов опустилася в крісло.
Білявка розреготалася:
— Я сказала: «Красунчику! Хочеш, щоб ми завжди були разом?» Він сказав: «Хочу». «Тоді треба одружитися!» — кажу. Він сказав: «Добре».
— Ти… Іди… Помийся, а ми… — видушила Ліда.
Білявка пір'ячком злетіла з ліжка, обернулася до Платона, наказала:
— Чекай мене тут, красунчику. Я швидко!
— Добре, — спокійно відповів Платон. Потягнувся до тлумачного словника іноземних слів.
Білявка смикнула з ліжка ковдру, загорнулася в неї і врешті переступила поріг вітальні. Ліда нервово глянула на брата: читає. Вискочила з його кімнати. Похапцем зачинила кляті двері ззовні. Тремтіла — все, все! Хай там що, Платон не вирветься. А з цією вона зараз…
Білявка підійшла до стола, за яким сиділа Іветта. Показала подряпану щоку.
— Ваш янгол шкрябався. Це треба якось компенсувати. Як ви дивитеся на подвоєння гонорару?
— Це все? — процідила Іветта.
— А що ви ще хотіли почути? Чи хочу я стати вашої невісткою? Ні! Не хочу! Якби ваш красунчик існував окремо від вас, я б із радістю. А так… Вибачайте. Не надихає.
— Це втішає, — холодно відповіла Іветта.
— Почекайте тішитися! — іронічно всміхнулася повія. — П'ять тисяч баксів! Інакше всі дізнаються, що ви тримаєте у чотирьох стінах божевільного і купуєте йому молоденьких дівчаток. У нас уже кілька дівчат до клієнтів поїхали і не повернулися. Це, часом, не ваше янголятко бавиться?
Ліда затрусилася. Рвонула до повії, вчепилася в біляве волосся. Штовхала до дверей.
— Геть! Геть!
Звідкись виникла Ангеліна. Ухопила Ліду за руку. Відтягала від повії.
— Лідусю, борони Боже! Що ти робиш?! Зупинися!
— Геть!
Повія вирвалася, по-звірячому вигнулася. Указала пальцем на кімнату Платона.
— Там мої речі! — Наказала Ліді: — Неси давай!
