— Чого ви бажаєте? — він дивився прямо перед собою на порожню вулицю. На скроні в нього смикалася товста жилка.
— Щоб ви оголосили про свою відставку. Влада перейде до Барбі, згідно з президентським…
— Я ніколи не піду у відставку на користь цього нікчемахи, — він обернувся лицем до неї. Він усміхався. Недоброю усмішкою. — Нічого ви не передавали Джулії, бо Джулія в маркеті, дивиться на бійку за харчі. Можливо, ви тримаєте папку Дюка десь під замком, але копію ви не передавали
— Ішла, — погодилася вона. — І мала папку при собі.
А якщо сказати йому, де вона її залишила? Це означатиме поставити Ендрію в негарну ситуацію. Вона почала підводитись.
— Ви мали шанс. Тепер я йду.
— Інша ваша помилка полягає в тому, що ви вважали себе в безпеці на вулиці. На
Бренда Перкінс почула різкий хруст, як ото бува гілка трісне під вагою заледенілого снігу, і слідом за цим звуком вона поринула в бездонну темряву, намагаючись встигнути погукати на ім'я свого чоловіка.
Великий Джим зайшов у дім і дістав з шафи в передпокої картуза з тих, що дарував відвідувачам салону «Уживані автомобілі Джима Ренні». А також пару рукавиць. І гарбуза взяв з комори. Бренда так і сиділа в зручному кріслі Адірондак, упершись собі підборіддям в груди. Він роззирнувся навколо. Нікого. Світ належав йому. Він надів їй на голову картуз (низько натягнувши козирок), на руки рукавички, а на коліна поклав гарбуз. Наразі цього цілком вистачить, подумав він, поки додому не повернеться Джуніор і забере її туди, де вона може доповнити душогубний рахунок Дейла Барбари. А до того побуде звичайним напханим ганчір'ям гелловінським опудалом.
Він перевірив її торбу. Там лежав гаманець, гребінець і якийсь роман у паперовій обкладинці. Отже,
Він покинув Бренду в насунутому на лоба картузі і з гарбузом на колінах, а сам зайшов у дім, щоб заховати її торбу й чекати на свого сина.
У ЛЬОХУ
Припущення виборного Ренні, що ніхто не бачив, як Бренда того ранку підходила до його дому, було правильним. Проте її вранішні пересування
Сам Великий Джим не бачив ніяких споглядальників, коли спускався постояти на розі Мілл-стрит та Мейн. І Бренда нікого не бачила, піднімаючись до міського майдану. І це тому, що ті не бажали бути побаченими. Вони ховалися всередині мосту Миру, споруді, визнаній небезпечною. Але це не найгірше. Якби Клер Макклечі побачила сигарети, вона б достоту отетеріла. Фактично, вона могла б розкудактатись, як цілих дві тетері. І, звісно ж, ніколи більше не дозволила б своєму Джо водитися з Норрі Келверт, навіть якби від їхньої дружби залежала доля всього міста, бо саме Норрі принесла курево — зіжмакану, дико пом'яту пачку «Вінстона», котру знайшла на полиці в гаражі. Її батько покинув палити ще рік тому, і пачка встигла вкритися тонким серпанком пилу, але сигарети всередині неї, на думку Норрі, виглядали цілком прийнятними. Їх там лежало тільки три штуки, але три — це якраз стільки, скільки їм потрібно: кожному по одній. Сприймайте це як ритуал принаджування удачі, проінструктувала вона.
— Ми будемо курити, як індіанці, котрі моляться своїм богам про вдале полювання. Тоді це мусить подіяти.
— Звучить гарно, — сказав Джо. Його завжди інтригувало паління. Він не міг зрозуміти, в чому його привабливість, але ж мусить в ньому щось бути, якщо стільки людей цим усе ще займаються.
— Яких богів? — спитав Бенні Дрейк.
— Яких тобі заманеться богів, — відповіла Норрі, поглянувши на нього так, ніби він був найтупішою істотою у всьому всесвіті. — Господа Бога, якщо тобі подобається саме Він. — Одягнена у вицвілі джинсові шорти і рожевий топ без рукавів, з розпущеним волоссям, яке, замість того щоб бути туго, до скрипу, стягнутим на потилиці в повсякденно-похідний хвостик, зараз обрамляло її лукаве личко, вона подобалась обом хлопцям. Вони були від неї в захваті, якщо по правді. — Я молитимуся Чудо-Жінці[282].
— Чудо-Жінка не богиня, — заперечив Джо, акуратно розправляючи вибрану ним сигарету. — Чудо- Жінка просто супергероїня. — А подумавши, додав: — Можливо, найсуперовіша.
— Для мене вона богиня, — відповіла Норрі, спалахнувши очима з похмурою щирістю, якій неможливо було суперечити, тим паче її висміювати. Вона теж акуратно розправляла свою сигарету. Бенні свою залишив у тому вигляді, як та йому дісталася; Бенні вважав, що погнута сигарета додає його образу кульності.
— Я носила браслети сили Чудо-Жінки до дев'яти років, а потім я їх загубила; гадаю, в мене їх украла та сучка Івонна Недо.
Вона запалила сірник і спершу торкнулася ним сигарети Джо, а потім Бенні. Та коли хотіла сама підкурити, Бенні його задув.
— Навіщо ти це зробив? — запитала вона.
— Троє від одного сірника не підкурюють. Погана прикмета.
— Ти
— Не дуже, — відповів Бенні. — Але сьогодні нам знадобиться вся удача, яку ми тільки зможемо принадити. — Він кинув погляд на свій велосипед, де в дротяному багажнику лежав пакет, а потім затягнувся сигаретою. Вдихнув лише трішечки і зразу ж почав кашляти димом, очі йому засльозилися. — На смак, як котяче лайно!
— Багато курив різного, еге ж? — спитав Джо. І сам затягнувся. Не хотілося виглядати слабодухом, але й закашлятись, а то й зблювати, йому хотілося ще менше. Дим був пекучим, але якимсь ніби приємним. Може, в палінні щось таке дійсно є, врешті-решт. От тільки в голові трохи паморочиться.
Норрі полізла рукою собі до кишені шортів і видобула звідти кришечку від пляшки з-під соку «Веріфайн»[283].
— Це в нас буде попільничка. Я хочу зробити індіанський ритуал куріння постійним, але зовсім не хочу, щоб ми підпалили міст Миру.
Вона заплющила очі. Ворушилися в неї тільки губи. На її затиснутій між пальцями сигареті зростав стовпчик попелу.
Бенні подивився на Джо, знизав плечима, а тоді й собі заплющився.
— Всемогутній Солдат Джо[284], прошу, почуй молитву скромного рядового першого класу Дрейка…
Норрі, не відкриваючи очей, стуснула його ногою.
Джо підхопився (трохи очманілий, але не так щоб дуже; вдруге він затягнувся вже на рівних ногах) і
