Під куполом

самих.

— А що, як хтось із копів нарисується… — промовила Норрі.

Джо кивнув:

— Ховаємо його в пакет. І виймаємо звідти фрізбі.

— Ти насправді думаєш, що там, закопаний під майданом, може працювати якийсь чужинський генератор? — запитав Бенні.

— Я казав, що це можливо, — повторив Джо, і то різкіше, ніж йому б хотілося. — Все можливе.

По правді, Джо вважав це більш ніж можливим; він вважав це найбільш імовірним варіантом. Якщо Купол не породження якихось надприродних сил, значить, він — силове поле. Силове поле потребує енергетичної підтримки. Він гадав, що це щось з роду квантової електродинаміки, але не хотів зайве підносити їх надії. І власні, до речі.

— Давайте починати дослідження, — сказала Норрі й підпірнула під жовту поліцейську стрічку. — Я тільки сподіваюсь, що ви обоє добре помолилися.

Джо не вірив у силу молитов стосовно речей, які він здатен був зробити самотужки, але він послав коротке прохання щодо іншого: якщо вони знайдуть генератор, нехай Норрі знову подарує йому поцілунок. Довгий і солодкий.

4

Дещо раніше цього ж ранку у вітальні будинку Макклечі під час їхнього консиліуму перед дослідженнями Джо зняв з себе правий кед, а потім і білу спортивну шкарпетку.

— Каверзи або ласощі, понюхайте мої пахощі, дайте чогось смачненького потрощити, — проспівав Бенні.

— Стули пельку, дурнику, — відповів Джо.

— Не обзивай свого друга дурником, — присоромила його Клер Макклечі, проте кинувши докірливий погляд на Бенні.

Норрі не намагалася продемонструвати власну дотепність, вона тільки зацікавлено дивилася, як Джо кладе шкарпетку на килим і акуратно розгладжує її долонею.

— Це Честер Мілл, — сказав Джо. — За формою точно, правда?

— Ти фантастично правий, — погодився Бенні. — Така наша Доля, жити в місті, що має вигляд шкарпетки Джо Макклечі.

— Або черевичка якоїсь старенької жінки.

— «Жила собі одна старенька жінка, і жила вона в черевику»[287] , — продекламувала місіс Макклечі. Вона сиділа на дивані, поклавши собі на коліна фото чоловіка, точно так само, як вона сиділа й тоді, коли вчора надвечір до них прийшла з лічильником Ґайґера міз Шамвей. — «Не знала тая жінка, чим їй годувать дітей, бо мала їх без ліку».

— Гарний віршик, ма, — сказав Джо, ледь стримуючись, щоб не вищиритися в усмішці. У середніх класах вони передавали одне одному відредаговану версію цього рядка: «Не знала тая жінка своїм дітям ліку, бо невситиму мала піхву». Він знову перевів погляд на шкарпетку. — Отже, чи має шкарпетка центр?

Бенні з Норрі задумалися. Джо надав їм можливість поміркувати. Те, що таке питання може зацікавити його друзів, було для нього одним із найпривабливіших у них факторів.

— Такого, як у кола чи квадрата, центру немає, — сказала Норрі. — То геометричні фігури.

Бенні її виправив:

— Гадаю, шкарпетка теж геометрична фігура, в технічному сенсі слова, але я не знаю, як би ти її назвав, шкарпеткагон?

Норрі розсміялася. Навіть Клер трішечки усміхнулася.

— На карті Мілл ближчий до гексагона, — пояснив Джо. — Але не звертайте на це уваги. Радше скористайтеся своїм здоровим глуздом.

Норрі показала на те місце на шкарпетці, де стопа переходила у вертикальну трубу верхньої частини… — Отут. Оце центр.

Джо позначив це місце кінчиком авторучки.

— Не вельми це доречно, містере, — зітхнула Клер. — Проте тобі все одно треба нову пару, я гадаю. — І, перш ніж він устиг поставити наступне запитання, вона додала: — На карті це місце приблизно там, де наш міський майдан. То ви саме там будете шукати?

— Там ми шукатимемо у першу чергу, — відповів Джо, трохи розчарований тим, що в нього вкрали тріумфальний фінал пояснень.

— Бо якщо генератор існує, — задумливо продовжила його мама, — ви гадаєте, він мусить міститися в центрі міста. Або якомога ближче до нього.

Джо кивнув.

— Круто, місіс Макклечі, — похвалив Бенні, піднявши руку. Дайте п'ять, матір мого сердечного друга.

Ніяково посміхаючись, не випускаючи з лівої руки фото свого чоловіка, Клер Макклечі ляснула правою долонею по долоні Бенні. А тоді сказала:

— Принаймні міський майдан безпечне місце, — зробила паузу, обдумуючи власні слова, і трохи спохмурніла. — Ну, мені так здається, але хто це може знати.

— Не хвилюйтеся, — промовила Норрі. — Я за ними наглядатиму.

— Тільки пообіцяйте мені: якщо ви дійсно щось знайдете, ви залишите його для спеціалістів розбиратися, — нагадала Клер.

«Мам, — подумав Джо. — Я гадаю, ми якраз і є тими спеціалістами». Але не промовив. Він розумів, що від цього її збентеження лише посилиться.

— Наше слово, — запевнив Бенні, знов задерши руку. — Ще п'ять, о матір мого…

Цього разу вона утримала обидві руки на фотографії.

— Я люблю тебе, Бенні, але подеколи ти мене втомлюєш.

Він усміхнувся печально.

— Точнісінько те саме говорить моя мама.

5

Джо з друзями йшли вниз пагорбом до сцени, яка стояла в центрі майдану. Позаду них мурмотіла Престіл. Затримувана Куполом, вода в річечці спала там, де Престіл на північному заході перетинала кордон Честер Мілла. Якщо Купол стоятиме і завтра, подумалося Джо, наша річка перетвориться зовсім на брудний струмочок.

— Окей, — мовив Бенні. — Досить клеїти дурня. Пора вже чародіям-скейтерам починати рятувати Честер Мілл. Давай-но ввімкнемо цю штучку.

Обережно (і зі щирою повагою) Джо витяг Ґайґера з пластикового пакета. Батареї, що його колись живили, були давно загиблими солдатами, а контакти окислилися й поросли брудом, але за допомогою кухонної соди корозію ліквідували, а Норрі в інструментальній шафі в батьковому гаражі знайшла цілих три шестивольтових батареї.

— Щодо батарей, він у мене чистий маніяк, — зізналася вона. — А ще він колись уб'ється, намагаючись навчитися керувати скейтбордом, але я його люблю.

Джо поклав великий палець на кнопку, але потім подивився на них похмуро:

— Хочу вас попередити, ця штука може показувати дулю з маком геть усюди, а там все-таки буде десь генератор, та ще й не той, котрий випромінює альфа-бета ритми…

— Та вмикай уже, заради Бога! — перервав його Бенні. — Ця тягучка мене доконає.

— Він правий, — кивнула Норрі. — Вмикай.

Але трапилася цікава річ. Вони досхочу випробували лічильник у хаті Джо, і він працював чітко: коли піднесли його до старезного годинника з радіолюмінесцентним циферблатом, стрілка слухняно колихнулася. А от тепер, коли вони опинилися тут — так би мовити, на полі бою — Джо закам'янів. Піт виступив у нього на лобі. Він відчував, як той накопичується й ось-ось почне стікати йому в очі.

Він би міг довго ще так простояти, аби Норрі не поклала йому на руку свою долоню. А зверху й Бенні