Останні слова він уже кричав на бігу.
Він біг, не розбираючи дороги, перестрибуючи через корчі й рівчачки.
Стільки невдач було цього дня, стільки падінь, що він прагнув лише одного — не впасти, благополучно добігти до «Бережка» і сказати татові. Головне — це сказати татові, а вже тато все зробить, все організує. Він у це вірив.
Котька задихався, груди розпирало від нестачі повітря, але він не стишував бігу. Швидше, швидше!..
Ні біля будиночка, ні на звичному місці, на березі, де він завжди ловив рибу, тата не було видно.
Мама сиділа на лавочці й чистила картоплю.
— Де та… то?.. — хапаючи ротом повітря, як витягнута з води риба, ледве зміг спитати Котька.
— Що?! Що сталося! — мама перелякано підскочила з лавки.
— Де та… то? — повторив Котька.
— Що?! Що сталося, я питаю?!
— Де тато?.. — втретє уперто запитав Котька.
— Пішов у магазин. Та скажи, нарешті, що сталося? — мама схопила його за плечі й трусонула.
Якусь мить Котька ще вагався — говорити чи ні. Мама дуже розсудлива, поміркована, вона почне все зважувати, сумніватися, чи зручно турбувати бережан (адже вони приїхали відпочивати), а тут треба діяти негайно, тут потрібна не мамина розсудливість, а татова завзятість. Але раз тато пішов у магазин, то він може прийти нескоро. Отже, виходу не було, і Котька, задихаючись, сказав:
— Там… верба… впала у річку… притопила…
— Кого? — злякано перебила мама.
— Човна… моторного…
— Лишенько! Є жертви? — зойкнула мама.
— Ні… Але… це човен артиста… Там реквізит для циркової вистави. І взагалі…
— Ох! Як я перелякалась! — полегшено зітхнула мама. — Хіба так можна? Аж у серці закололо.
«Ну от! — у відчаї подумав Котька. — Зараз почне «незручно», «нічого страшного»… Ех! Чого тато пішов у магазин? Ну чого він пішов у магазин?!».
І вже без всякої надії сказав:
— Треба помогти. У селі всі на жнивах.
— Авжеж… авжеж… — несподівано стрепенулась мама. — Зараз я скажу Спиридону Спиридоновичу. Аякже! Звичайно, треба помогти. Чий, кажеш, човен? Артиста цирку? А як він рут опинився? Звичайно, він його сам не витягне. Зараз… Спиридоне Спиридоновичу! Спиридоне Спиридоновичу!.. Вибачте, дуже серйозна справа…
З вікна сусіднього будиночка висунулася голова Спиридона Спиридоновича. Почувши, у чім справа, він враз оживився й наказав скликати термінові збори всіх бережан.
Котька побіг виконувати наказ. Він біг від будиночка до будиночка і кричав:
— Всі на збори до Спиридона Спиридоновича! Термінові збори всіх бережан! Спиридон Спиридонович просить усіх до себе!..
І через кілька хвилин біля будиночка Спиридона Спиридоновича вже юрмилися бережани — чоловіки, жінки й навіть діти. Прийшов і комендант бази, обвітрений і засмаглий начорно товариш Баюра Петро Кіндратович.
— Значить, так, — діловито, як на виробничій нараді, говорив Спиридон Спиридонович. — Пилки, сокири… Вірьовки треба обов'язково… Що ви кажете, Петре Кіндратовичу? Є лебідка й трос? Лишилися після будівництва? Так це ж здорово! Це якраз те, що треба. Прекрасно! Я візьму акваланг… Значить, так… Ви, Петре Кіндратовичу, лебідку й трос повезете човном, а ми підемо пішки…
Через кілька хвилин з «Бережка» вирушила експедиція у складі майже всього дорослого населення (за винятком двох бабусь, які лишилися доглядати малечу).
Як же мило, як любо, як радісно, дорогий мій читачу, дивитися на людей, які, охоплені єдиним поривом, єдиним почуттям, гуртом роблять якесь добре діло — когось рятують, виручають з біди, комусь допомагають гуртом!
Які вони гарні й красиві тоді!
Котька дивився на своїх бережан, переводив погляд з одного на іншого, і безмежна вдячність, безмежна ніжність до них огортала його. І щось солодко-лоскотне клекотіло у нього в горлі.
Якби він міг, він би їх усіх-усіх зараз обняв і поцілував.
Збуджений, розчервонілий, Котька підстрибом біг то поряд із Спиридоном Спиридоновичем, то поряд з його дружиною, то поряд з мамою, то забігав наперед, показуючи шлях, і все говорив, говорив, говорив — без кінця. Він мусив компенсувати вчорашні муки боротьби з таємницею.
Поки дійшли до місця, весь «Бережок» уже знав історію з «інопланетним» Семуа.
Єдине, що турбувало и непокоїло Котьку, це те, що поряд не було тата. Котька весь час озирався назад і витягував шию.
Єдиний раз у житті Котька зробив щось путяще — прибіг кликати людей на допомогу, завдяки йому, Котьці, зараз весь «Бережок» іде туди, куди показує Котька, — і тато цього не знає і не бачить…
Ну де ж він, де?..
Тато догнав їх, коли вони майже підійшли до поваленої верби.
За всі свої дванадцять років Котька ніколи не відчував такого пронизливого щастя!
Він був героєм дня.
На нього з вдячністю дивився Семуа.
На нього з заздрістю дивилися хлопці.
На нього з інтересом дивилися дівчатка (одна з них була іноземка!).
І на нього з гордістю дивився тато…
А потім піднімали човна. Навіть для чималої громади бережан то була справа нелегка. Пиляли, рубали, одтягали величезну стару вербу. Довго шукали під водою човна. Добре, що в Спиридона Спиридоновича був акваланг. Без нього, може, й не знайшли б, оскільки човна встигло знести течією. А тоді витягали човна ручною лебідкою. І то було найважче. Корбу лебідки могли крутити максимум двоє чоловіків, а сили двох, навіть таких міцних, як тато і Спиридон Спиридонович, було замало. Решта бралися просто за трос, а також за вірьовки, прив'язані до човна, тягли руками. Човен був досить великий, металевий, і попомучилися з ним бережани довгенько. Але все-таки витягли.
І тут виявився інженерний талант Котьчиного тата. Це він, тато, нашвидкуруч змайстрував з вербових гілляк систему важелів, без яких, може, так би нічого й не вийшло. І, хоча система примітивних важелів ще не «гравітаційні сходи», Котька дивився на тата з гордістю й захопленням.
А коли над водою з'явився ніс човна, Котька, Грицько, Чайник, Петякантроп, Свєта й Інгрід так дзвінко закричали «ура!», що на протилежному березі у відповідь загавкав якийсь приблудний собака.
На щастя, ні мотор, ні підводна частина корпусу човна не постраждали. Верба розбила тільки вітрове скло і трохи погнула каюту. Неушкодженим виявився і акторський реквізит Семуа, що був у каюті.
Коли воду з човна вилили і він знову гордо загойдався на хвилях, Грицько Половинка підійшов до Котьки і по-дорослому потиснув йому руку:
— Спасибі тобі!.. Вчасно ти все це… Якби зараз не витягли, занесло б кудись течією, і хто його зна…
— Ага, молодець, — погодився Петякантроп.
— І взагалі, — підтвердив Чайник.
Ех, жаль, що Ігор Дмитруха не чув цього! А сам Котька ніколи не зможе розказати — не вміє він хвалитися.
Увечері на «Бережку» була творча зустріч артиста-ілюзіоніста державного цирку Семуа (Семена Ульяновича Аврамчука) з колективом робітників і службовців механічного заводу, а також представниками колгоспного селянства. Коротше кажучи, Семуа показував фокуси.
У першому ряду поряд із Спиридоном Спиридоновичем та його дружиною сиділи баба Надя і дідок Дика природа.
А перед першим рядом просто на землі розташувалися Котька, Свєта, Інгрід, Чайник, Петякантроп і Грицько Половинка.
